36. Екологічна мережа як новітній об'єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання.

Здійснен­ня правового впливу на відносини з організації національ­ної екологічної мережі визначається потребою формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Правове регулювання відносин у сфері формування та функціонування національної екологічної мережі в Україні розпочалося з прийняття Закону України «Про загальнодер­жавну програму формування національної екологічної ме­режі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 року відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збе­реження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.). Цим законом передбачено, що національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати про­відні функції щодо збереження біологічного різноманіття.

Національна екологічна мережа є складовим елементом Всеєвропейської екологічної мережі, а правове регулювання цього екологічного об'єкта має похідний характер, основні засади якого визначені Всеєвропейською стратегією збере­ження біологічного та ландшафтного різноманіття. Осно­вним завданням формування Всеєвропейської екологічної мережі має бути побудова цілісної (наскільки це можливо) системи природних та освоєних (напівприродних) терито­рій, а також їх збереження.

У п. 9 Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу передбачено, що результатом співробітництва Украї­ни та ЄС у галузі охорони довкілля має стати створення без­печного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору. Адже охорона довкілля є визнаним пріоритетом державної політики і предметом підвищеної уваги громадськості в європейських державах, одним з го­ловних напрямів діяльності ЄС і актуальною проблемою для України, зумовленою не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в Україні.

Відповідно до Закону України «Про загальнодержав­ну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» екологічна мережа - це єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортно-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екомережі - природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Ядро національної екологічної мережі становлять об'єкти та території природно-заповідного фонду, які ма­ють найбільшу екологічну цінність для збереження біоло­гічного та ландшафтного різноманіття й охороняються За­коном України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року. Природно-заповідний фонд Укра­їни є юридичною та матеріальною основою національної екологічної мережі.

Законом України «Про Основні засади (стратегію) дер­жавної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 року передбачено доведення до 2015 року площі національної екомережі до рівня (41 відсо­ток території країни), необхідного для забезпечення еколо­гічної безпеки країни, запровадження системи природоохо­ронних заходів збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

Екологічній мережі як об'єкту екологічного права при­таманні певні загальні ознаки, виділені представниками еколого-правової науки: 1) природне або природно-антро­погенне походження; 2) відсутність вартості; 3) неможли­вість (або обмежена можливість) відновлення в натурі втра­чених об'єктів; 4) екологічний взаємозв'язок з навколишнім природним середовищем; 5) особливий правовий режим використання містить значну кількість імперативних при­писів [4, с. 5].

Узагальненим визначенням національної екологічної мережі України, у якому відображені основні її юридичні ознаки як об'єкта правового регулювання, є наступне: наці­ональна екологічна мережа України - це автономна складо­ва частина Всеєвропейської екомережі, єдиний міжгалузе­вий та інтегрований об'єкт правового регулювання, що має динамічний, комплексний і системний характер, складаєть­ся з територіальних структурних елементів, основними з яких є ключові території (природні регіони) в межах при­родно-заповідного фонду, а також природних коридорів, буферних зон та відновлюваних територій, що формується з метою захисту, збереження та відновлення біологічного та ландшафтного різноманіття, а також поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природ­но-ресурсного потенціалу території України.