- •1.Науково-методологічні підходи до змісту функції природи у життєдіяльності людини та розвитку суспільства.
- •2. Науково-методологічні підходи до поняття екологічної кризи та її причин в Україні
- •3.Наукові підходи до шляхів вирішення екологічних проблем за допомогою і в рамках екологічного права
- •4. Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права
- •5. Концепція сталого розвитку і правові форми її втілення у міжнародному праві та праві України
- •6. Поняття та механізм реалізації державної екологічної політики України (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева)
- •7. Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах
- •15. Актуальні проблеми кодифікації національного та міжнародного екологічного права (за науковими працями проф. Ю.С. Шемшученка).
- •17. Еколого-правова наукова школа Інституту держави і права ім.. Корецького ( персоналії та наукові доробки).
- •18. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (м. Харків) ( персоналії та наукові доробки).
- •19. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Одеської юридичної академії» ( персоналії та наукові доробки).
- •20. Еколого-правова наукова школа Львівського національного університету імені Івана Франка ( персоналії та наукові доробки)
- •21. Становлення та розвиток інституту екологічних прав людини у законодавстві України (за публікаціями українських вчених).
- •22. Правові проблеми екологічного підприємництва (за науковими працями проф. А.Г. Бобкової).
- •23. Тектолого-правові (управлінські) аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •24. Правові проблеми екологічного контролю (за науковими працями проф. М.В. Краснової, доц. Е.В. Позняк, доц. Т.О. Коваленко та ін.).
- •25. Проблеми юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •26. Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України (за науковими працями проф. М.В. Краснової).
- •27. Консолідуюча роль земельного законодавства у розвитку системи природноресурсового права (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).???
- •28. Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні (за науковими працями проф. А.М. Мірошниченка, доц. Коваленко т.О.).
- •36. Екологічна мережа як новітній об'єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання.
- •37. Правові форми та види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
- •38. Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні
- •39. Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії.
- •40. Правові проблеми радіаційної безпеки в Україні (за науковими працями проф. Г.І. Балюк г.І., к.Ю.Н. О.В. Сушик, к.Ю.Н. О.Ю. Кронди).
36. Екологічна мережа як новітній об'єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання.
Здійснення правового впливу на відносини з організації національної екологічної мережі визначається потребою формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.
Правове регулювання відносин у сфері формування та функціонування національної екологічної мережі в Україні розпочалося з прийняття Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 року відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.). Цим законом передбачено, що національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття.
Національна екологічна мережа є складовим елементом Всеєвропейської екологічної мережі, а правове регулювання цього екологічного об'єкта має похідний характер, основні засади якого визначені Всеєвропейською стратегією збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Основним завданням формування Всеєвропейської екологічної мережі має бути побудова цілісної (наскільки це можливо) системи природних та освоєних (напівприродних) територій, а також їх збереження.
У п. 9 Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу передбачено, що результатом співробітництва України та ЄС у галузі охорони довкілля має стати створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору. Адже охорона довкілля є визнаним пріоритетом державної політики і предметом підвищеної уваги громадськості в європейських державах, одним з головних напрямів діяльності ЄС і актуальною проблемою для України, зумовленою не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в Україні.
Відповідно до Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» екологічна мережа - це єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортно-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екомережі - природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.
Ядро національної екологічної мережі становлять об'єкти та території природно-заповідного фонду, які мають найбільшу екологічну цінність для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття й охороняються Законом України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року. Природно-заповідний фонд України є юридичною та матеріальною основою національної екологічної мережі.
Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 року передбачено доведення до 2015 року площі національної екомережі до рівня (41 відсоток території країни), необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, запровадження системи природоохоронних заходів збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.
Екологічній мережі як об'єкту екологічного права притаманні певні загальні ознаки, виділені представниками еколого-правової науки: 1) природне або природно-антропогенне походження; 2) відсутність вартості; 3) неможливість (або обмежена можливість) відновлення в натурі втрачених об'єктів; 4) екологічний взаємозв'язок з навколишнім природним середовищем; 5) особливий правовий режим використання містить значну кількість імперативних приписів [4, с. 5].
Узагальненим визначенням національної екологічної мережі України, у якому відображені основні її юридичні ознаки як об'єкта правового регулювання, є наступне: національна екологічна мережа України - це автономна складова частина Всеєвропейської екомережі, єдиний міжгалузевий та інтегрований об'єкт правового регулювання, що має динамічний, комплексний і системний характер, складається з територіальних структурних елементів, основними з яких є ключові території (природні регіони) в межах природно-заповідного фонду, а також природних коридорів, буферних зон та відновлюваних територій, що формується з метою захисту, збереження та відновлення біологічного та ландшафтного різноманіття, а також поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України.
