7. Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах

Природоохоронна політика на період 2000 – 2010 рр. (1)До цього часу функції стратегічного документа з питань екологічної політики виконували «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки»

Передумови нової державної політики

• Розпорядження Кабінету Міністрів України (від 17 жовтня 2007 року № 880-р) яким була прийнята Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року;

• Рамкова Угода між Урядом України та Комісією Європейських Співтовариств (ратифікована Законом України від 03.09.2008 № 360-VI);

• План першочергових заходів щодо інтеграції України до ЄС на 2010 рік (затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України

Мета Стратегії

• Метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористу

Інструменти реалізації національної екологічної політики

• міжсекторальне партнерство та залучення зацікавлених сторін;

• оцінка впливу стратегій, програм, планів на стан навколишнього природного середовища;

• удосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища;

• екологічна експертиза та оцінка впливу об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища;• екологічний аудит, системи екологічного управління, екологічне маркування;• екологічне страхування;

• міжсекторальне партнерство та залучення зацікавлених сторін;

• оцінка впливу стратегій, програм, планів на стан навколишнього природного середовища;

• удосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища;

• екологічна експертиза та оцінка впливу об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища;

• екологічний аудит, системи екологічного управління, екологічне маркування;

• екологічне страхування;

15. Актуальні проблеми кодифікації національного та міжнародного екологічного права (за науковими працями проф. Ю.С. Шемшученка).

Екологічне право є однією з найбільш гуманістичних галузей національного і міжнародного права.На сьогодні такої гармонізації ми ще не маємо, що значною мірою зумовлено різними темпами і різними підходами до кодифікації національного екологічного законодавства і міжнародного екологічного права.

Кодифікація національного екологічного законодавства. Ю. Шемшученко, 2011 Грунтуючись на принципі верховенства міжнародного права, її краще було б здійснювати після кодифікації міжнародного екологічного права. Але остання за темпами на сьогодні явно відстає від кодифікації національного екологічного законодавства. В Україні, зокрема, вона розпочалася ще у 1960 р., коли було прийнято Закон «Про охорону природи Української РСР». У 1991 р. кодифікація була продовжена Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», який є чинним і тепер.

Необхідність проведення нової кодифікації екологічного законодавства України зумовлена тим, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» був прийнятий ще за радянських часів і вже істотно застарів. Він побудований на тогочасних концептуальних засадах і не забезпечує системної екологізації усіх сфер суспільного життя. Навіть термінологічно Закон не узгоджується з міжнародно прийнятою в цій галузі термінологією. Предметом охорони за Законом виступає «навколишнє природне середовище», тоді як за сучасним міжнародним правом — «навколишнє середовище».

Новий етап кодифікації екологічного законодавства України пов’язаний не тільки зі змістом відповідного процесу, а й із формою майбутнього системоутворюючого акта. На мою думку, ним має стати Екологічний кодекс України. Це відповідає сучасним європейським тенденціям. Підготовка проектів таких кодексів здійснюється нині в Росії, Німеччині, Республіці Білорусь та ряді інших країн. Міжпарламентська Асамблея СНД прийняла Модельний екологічний кодекс, рекомендований для використання у відповідних країнах. Вже діє Екологічний кодекс у Франції, Республіці Казахстан тощо.

Розробка проекту Екологічного кодексу України передбачена Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердженими Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. та Рекомендаціями парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні, які були схвалені Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 р.

16. Здобутки наукової школи «Земельне, екологічне право та право екологічної безпеки» юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (за Літописом кафедри та публікаціями доц. Т.Г.Ковальчук, доц. Т.О. Коваленко та ін. вчених).

Кафедра має досить тривалу та непросту історію розвитку.

У травні 2000 р. д.ю.н, проф. Галина Іванівна Балюк захистила першу на той час докторську дисертацію з ядерного права за спеціальностями 12.00.01 та 12.00.06 на тему “Проблеми формування та становлення ядерного права України”. Вчена є фундатором

становлення і розвитку науки ядерного права України. За її ініціативою розроблено програми спецкурсів “Ядерне право України” та “Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду”. Вона є автором монографій “Ядерне право України: стан та перспективи розвитку. Правові аспекти радіоекології” (1996), “Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної безпеки в Україні” (1997), “Екологічне право України. Академічний курс” (2005, 2008) (у співавт.), “Екологічне право України: загальна та особлива частина: курс лекцій в схемах” (2006) та ряду інших.

Фундаментальні дослідження у сфері земельного права на кафедрі трудового, земельного та екологічного права здійснює д.ю.н., проф. Володимир Васильович Носік, який викладає нормативні курси “Аграрне право” та “Земельне право”, а також започаткував викладання ряду авторських спецкурсів “Земельне порівняльне право”, “Земельні орендні правовідносини”, “Проблеми реалізації права власності на землю в Україні”. В 2007 р. захистив докторську дисертацію “Проблеми здійснення права власності на землю Українського народу”. Є автором більше 180 наукових і навчально- методичних праць, серед яких “Право власності на землю Українського народу: Монографія” (2006), “Практичний посібник з проведення земельного аукціону” (2003), “Придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Практичний посібник” (2002) (у співавт.), “Науково-практичний коментар до Закону України “Про особисте селянське господарство” (2004 р.) (у співавт.), підручники “Аграрне право України” (1996, 1999) (у співавт.), “Право власності в Україні” (2000) (у співавт.) та інші праці.

Важливим напрямком навчально-методичною та наукової роботи на кафедрі трудового, земельного та екологічного права є розвиток аграрного права як навчальної дисципліни та науки, що набуло особливої актуальності в умовах реформування аграрного сектору економіки6. З моменту відновлення кафедри читання курсу “Аграрне право” забезпечував доц. Володимир Васильович Янчук, який перший на юридичному факультеті підготував програму цього навчального курсу. Досліджував питання аграрного, земельного, природоресурсового права, є співавтором ряду підручників та навчальних посібників.

В сучасний період на кафедрі трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету працює колектив науково-педагогічних працівників, які забезпечують на високому науково-методологічному рівні навчальний процес як на юридичному, так і на інших факультетах, проводять ґрунтовні дослідження у галузі земельного, екологічного, трудового, аграрного права, права соціального захисту, мають вагомі доробки у підготовці наукових праць та навчально-методичних матеріалів, законів та підзаконних нормативно-правових актів у зазначених сферах, у виконанні бюджетних та госпдоговірних тем, підготовці кандидатських дисертацій, підготовці бакалаврів, спеціалістів та магістрів права.