Текст 2

Неоднозначно зустріла звістку про війну громадськість цих регіонів: одна частина українства підтримувала Росію, інша – Австро-Угорщину. В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок – Головну Українську Раду, яка виступила ініціатором формування українських військових частин на боці Австрії. З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військових діях у районі Стрия. На Тужицькому перевалі в Карпатах, пізніше воював у Поділлі.

Одночасно група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський) створив у Відні «Союз визволення України», який поставив за мету боротьбу за створення самостійної України і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччини та Австро-Угорщиною.

У наддніпрянській України члени Товариства українських поступовців (ТУП) закликали виступити на захист Росії. З цією метою був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, у складі якого працювали відомі діячі українського руху А.Ніковський, Д.Дорошенко, А.Вязлов. У 1916 р. С.Петлюра було призначено помічником уповноваженого союзу земств на Західному фронті.

По-різному поставились до війни політичні партії. Місцеві організації загальноросійських партій. Місцеві організації загальноросійських партій (крім більшовиків) підтримали війну. Таку саму позицію зайняли українські політичні партії – ТУП, «Спілка». Українська соціал-демократична партія не змогла виробити єдину тактику з питань війни: група членів на чолі із С.Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війни; деякі інші на чолі з В.Винниченком засудили війну;ще одна частина на чолі з В.Дорошенком підтримувала айстро-угорський-німецький союз. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримувати австрійський уряд у війні з Росією.

Завдання учням

•          З’ясуйте ставлення українських політичних сил, провідних діячів та громадськості до війни..

•          Спробуйте віднайти суб’єктивні та об’єктивні чинники, що пояснюватимуть кардинально протилежні орієнтації українців.

У ході вивчення четвертого пункту плану доречними будуть посилання вчителя на історичні документи.

Документ 1

«...Вночі зійшли москалі з сусідньої гори Погару, перейшли місток на р. Половчанці, підсунулися яром до половини північного спаду Маківки під стрілецьке становище і ранили кількох стрільців ручними іранатами. Ніч була темна, без місяця. Пішла стрілянина на цілій лінії Маківки, тріскали світляні ракети. Москалі відступали. Рано було видно сліди ворога і погублені шапки. Цілий напад москалів звернений був на відтинок, обсаджений стрільцями, тому стрільці дістали того дня похвалу за оборону Маківки...»

(Зі спогадів 18-літнього командира сотні, львів’янина Осина Яримовича)

Документ 2

«Тепер, коли до нас дійшли точні відомості про цілковитий погром українського життя в Галичині, коли київські дільниці й тюрми переповнились вивезеними галичанами, серед котрих були професори університету, поважні старі священики, інтелігенти всіх професій, жінки, діти, селяни, гірські гуцули, коли ми побачили, що вихоплено з хати зненацька, без грошей, часто-густо напіводягнене, залякане до смерті, що везуть їх до Томської, Іркутської, Архангельської, Астраханської губерній без засобів, невідомо на яку долю і на який час, от тоді ми, київські українці, збагнули як слід, що таке уявляє собою «Освободительная» війна і яку долю готують нашому народові її подібні наслідки...»

(Спогади уповноваженого «Союзу міст», активного діяча українського руху Д.Дорошенка)