2.2. Зміст освіти у вищій школі

Зміст освіти  це певний обсяг і характер систематичних наукових знань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних і морально-етичних ідей, якими має оволодіти людина, у даному випадку  магістрант, – у процесі навчання.

Чотири основні елементи змісту освіти (за І. Лернером):

– інформація, яка підлягає засвоєнню: знання, що накопичені людством (основні ідеї, концепції, теорії, поняття науки), знання про шляхи, методи пізнання, типи й способи розумових дій;

– способи діяльності  уміння, навички;

– досвід емоційно-ціннісного ставлення до знань;

– досвід творчої діяльності (перенесення знань, варіативність, комбінування).

Основні напрями оновлення змісту освіти (Державна національна програма ”Освіта ХХІ століття”, 1992, Закон України ”Про вищу освіту”, 2002):

– деідеологізація змісту освіти (утвердження загальнолюдських цінностей, професіональна спрямованість змісту освіти);

– етнізація змісту освіти (вивчення на основі національних досягнень, використання народної педагогіки, розширення курсів дисциплін, пов’язаних з історією українського народу);

– індивідуалізація та диференціація змісту освіти (багатоваріантність програм);

– практичне спрямування змісту освіти;

– спрямованість змісту освіти на розвиток самостійності, саморуху, самовдосконалення магістранта.

Зміст освіти визначається такими державними документами:

– навчальним планом  державним нормативним документом, який визначає навчальне навантаження магістрантів, його розподіл за семестрами, відділеннями, спеціальностями, тобто встановлює перелік навчальних предметів, кількість годин, відведених на кожний предмет, кінець і початок навчального року.

– навчальною програмою  державним документом, у якому розкривається зміст освіти з кожного предмета й визначається система наукових знань, світоглядних і морально-етичних ідей, практичних умінь і навичок, якими необхідно володіти магістрантам. Існує кілька способів побудови навчальних програм: лінійний, концентричний, модульний (за останнім зміст кожної навчальної теми ґрунтується за такими напрямами: орієнтаційний, методологічний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-перевірочний).

– навчальним посібником  книгою, зміст якої повністю відповідає навчальній програмі, або ж розглядає окремі теми навчального предмета, або ж містить емпіричний матеріал, що слугує закріпленню основного теоретичного матеріалу. До навчальних посібників належать хрестоматії, словники, збірники вправ і задач тощо.

– монографія – це книга, у якій відображено одноосібну або колективну наукову працю із однієї з проблем.

2.3. Моделі освіти

Історія зафіксувала різні моделі освіти, кожна з яких має позитивні тенденції й відіграла певну роль у розвитку освіти. Смислове навантаження терміна ”модель” багатопланове: 1) зразок, взірцевий примірник чогось; 2) тип, марка конструкції; 3) те, що є матеріалом, натурою для відтворення; 4) зразок, з якого знімається форма для відливання в іншому матеріалі; 5) комп’ютерна модель; 6) розрахункова модель; 7) теоретична модель (процесу, конструкції тощо). Для нас визначальним є перше значення.

Моделі освіти:

1. Модель освіти як державно відомчої організації. У такому випадку система освіти розглядається структурами державної влади як самостійний напрям у ряді інших галузей народного господарства. Базується вона за відомчим принципом, із жорстким централізованим визначенням цілей, змісту освіти, номенклатури навчальних закладів і навчальних дисциплін у межах того чи іншого типу освітньої системи. При цьому навчальні заклади підпорядковуються й контролюються адміністративними або спеціальними органами.

2. Модель розвиваючого навчання (В. Давидов, В. Рубцов). Ця модель тлумачить організацію освіти як особливу інфраструктуру через широку кооперацію діяльності освітніх систем різного рангу, типу, рівня. Така побудова дозволяє забезпечити й задовольнити потреби різних соціальних прошарків населення. У такому випадку сфера освіти виступає як ланка соціальної практики.

3. Традиційна модель освіти (Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Капель, Д. Равич)  це модель систематичної академічної освіти як способу передачі молодому поколінню універсальних елементів культури минулого. Відповідно до концепції традиціоналізму освітня система має розв’язувати переважно завдання формування базових знань, умінь, навичок (у межах культурно освітніх традицій), що дозволяють індивідуальності перейти до самостійного засвоєння знань, умінь, цінностей більш високого рангу.

4. Раціоналістична модель (П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скінер та інші) передбачає таку організацію, яка забезпечує набуття знань, умінь, навичок і практичне пристосування їх до реалій суспільства (засвоєння тільки таких культурних цінностей, які дозволяють молодій людини адаптуватися в суспільній структурі, яка існує). В ідеології сучасної раціоналістичної моделі освіти центральне місце посідає біхевіористська теорія.

5. Феноменологічна модель освіти (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерсу та інші) передбачає персональний характер освіти з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей. Освіта розглядається як гуманістична в тому значені, що вона більш повно й адекватно відповідає природі людини, допомагає їй виявити те, що закладено в ній від народження. Педагоги цієї орієнтації створюють умови для самопізнання, саморуху індивідуальності. Саме цей напрям утверджується в Україні, але має назву особистісно-орієнтованої гуманістичної моделі.

6. Неінституціональна модель освіти (П. Гудман, І. Ілліч, Ж. Гудлед, Ф. Клейн, Л. Бернар та інші) – орієнтована на організацію освіти позасоціальних інститутів, зокрема шкіл і вищих навчальних закладів.

На сьогодні у світі склалися такі освітні моделі: американська, французьська, німецька, англійська, західноєвропейська, азіатська та російська.

Американська модель: молодша середня школа – середня школа – старша середня школа – коледж дворічний – коледж чотирирічний в структурі університету – магістратура – аспірантура. Американська модель характеризується тим, що забезпечує набуття досвіду, необхідного для успішної практичної діяльності, орієнтує учнів на індивідуальні запити, надає свободу широкого вибору навчальних предметів і варіювання змісту освіти.

Французька модель: єдиний коледж – технологічний, професійний і загальноосвітній ліцей – університет – магістратура – аспірантура.

Німецька модель: загальна школа – реальне училище, гімназія, основна школа – інститут – університет – аспірантура.

Англійська модель: об’єднана школа – граматична й сучасна школа–коледж – університет – магістратура – аспірантура.

Для західноєвропейських моделей характерна питома вага навчальних закладів, орієнтованих на елітарний рівень академічної освіти. У той же час існують і школи, що дають обмежену загальноосвітню підготовку.

Особливість азіатської моделі в тому, що навчання передбачає органічне поєднання старих традицій з новітніми потребами технічного прогресу, забезпечується союз ”ієрогліфів з електронікою”.

Російська модель: загальноосвітня школа – повна середня школа–ліцей – коледж – інститут, університет, академія – аспірантура – докторантура.