11.4. Сутність глобалізації та її вплив на розвиток освіти

У ХХІ ст. людство вступило під знаком глобалізації. Процес глобалізації позначився на дуже широкому колі явищ та процесів у сфері економіки, політики, соціології, освіти та ін. Цей термін набув міждисциплінарного змісту й досить суперечливих трактувань. На сьогодні існують різні, навіть протилежні, точки зору щодо сутності, причин і наслідків цього процесу.

Уперше тема глобалізації була піднята у 1981 р. американським соціологом Дж. Макліном. Уже в середині 80-х років концепція глобалізації отримала широке визнання. Британський дослідник Р. Робертсон зазначав, що концепція глобалізації відноситься як до компресії світу, так й до інтенсифікації усвідомлення світу як цілого..., до конкретної глобальної залежності..., глобального цілого. У ХХ ст. М. Уотерс визначив глобалізацію як соціальний прогрес, у якому географічні та культурні обмеження слабшають і в якому люди це послаблення відчувають.

Глобалізація не єдина тенденція розвитку політичного, соціально-економічного та культурного життя людства. Їй повсякчас протистоїть локалізація.

Відбувається своєрідне поєднання процесів глобалізації та локалізації в розвитку людства, зближення глобального з локальним. Для означення такої ситуації англійський учений Р. Робертсон вводить поняття глокалізація.

Уплив глобалізації на освіту зумовлений такими чинниками:

– перенесення на соціальну сферу в цілому та на освіту зокрема неоліберальної ідеології, яка є характерною для глобальної економіки;

– розвиток інформаційних технологій, що об’єктивно зумовлюють можливість інтеграційних процесів в освітніх системах на регіональному та глобальному рівнях;

– прагнення світового співтовариства до формування в сучасних умовах нових глобальних цінностей – цінностей загальнолюдської культури, серед яких провідними повинні стати не влада сильного й багатого, а гуманізм, толерантність, повага до представників інших культур, націй, рас, релігій, схильність до співпраці з ними, до взаємозбагачення культур;

– (американізація) духовних цінностей, що пов’язана з домінуючою позицією західної цивілізації в економічному, науково-технічному та політичному житті людства.

Процеси глобалізації в освіті пропонується розглядати в кількох аспектах: інституціональному, концептуальному, процесуальному.

Інституціональний аспект. До нього належать ЮНЕСКО, Всесвітній Банк, Рада Європи, Організація економічного співробітництва та розвитку тощо.

ЮНЕСКО здійснює організаційне регулювання процесу розвитку світового освітнього простору. Ця організація розробляє для всіх країн міжнародно-правові акти як глобального, так і регіонального характеру. Активно сприяючи розвитку інтеграційних процесів у сфері освіти, нормотворча діяльність ЮНЕСКО орієнтована на

– створення умов для розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки й культури;

– забезпечення загальної поваги законності й прав людини;

– залучення більшої кількості країн до процесу підготовки правових основ для міжнародної інтеграції у сфері освіти;

– дослідження стану освіти у світі, включаючи окремі регіони й країни;

– прогнозування найефективніших шляхів розвитку та інтеграції;

– пропаганду прийнятих конвенцій і рекомендацій;

– збір і систематизацію звітів держав про стан освіти на кожний рік.

ЮНЕСКО нині залишається головною установою, яка найбільше впливає на освіту. Свою діяльність в освітній сфері вона здійснює через ряд інституцій, основними серед яких є

1. Міжнародне бюро освіти, що з 1969 р. офіційно стало складовою ЮНЕСКО. Його штаб-квартира знаходиться в Женеві. Установа є провідною у сфері порівняльно-педагогічних досліджень, предметом яких виступає зміст освіти, принципи та методи навчання, педагогічні інновації тощо.

2. Міжнародний інститут планування освіти було створено у 1963 р. в Парижі. У 1998 р. офіс інституту відкрився в Буенос-Айресі. Розглядаються актуальні проблеми теорії й практики прогнозування й планування освіти. Провідна функція МІПО – сприяння підвищенню якості освітньої політики, планування розвитку освіти та освітнього менеджменту в різних країнах світу шляхом підвищення кваліфікації управлінського персоналу, дослідження проблем та перспектив його діяльності.

3. У 1951 р. у Гамбурзі було засновано Інститут освіти ЮНЕСКО. Він переймається проблемами освіти дорослих, неперервної освіти, подолання неписемності серед дорослих. Серед міжнародних проектів інтеграційної активності інституцій ЮНЕСКО виокремлюється існуюча з 1953 р. мережа асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Діяльність її є прикладом глобалізації в освітній сфері – прикладом співробітництва у справі підвищення ролі освіти в утвердженні цінностей миру, культури та толерантності.

4. Провідним центром, що створює й випробовує найновіші форми й методи інтеграції у різних сферах суспільного життя, є Рада Європи, створена 5 травня 1949 р. Вона останніми роками особливо переймається проблемами дослідження середньої освіти.

5. Європейський Союз відіграє першочергову роль у розробці напрямів соціально-економічної та політичної стратегії західноєвропейських держав. Він був заснований у 1951 р., сучасну назву одержав у 1994 р. Пріоритетними цілями ЄС є розвиток загальноєвропейського виміру освіти, сприяння мобільності та налагодження зв’язків між університетами й школами Європи.

6. Досить впливовим стосовно розвитку глобалізаційних процесів в освітній сфері залишається Всесвітній Банк. На переконання фахівців Банку, найважливішими чинниками, які впливатимуть на розвиток освіти на сучасному етапі, є демократизація, ринкова економіка, глобалізація, значні технологічні інновації, еволюція суспільного та приватного факторів. Своєю діяльністю Банк сприяє наданню кожному індивіду шансу для отримання початкової та базової освіти на належному рівні якості; відповідних навичок, достатніх для життя в умовах глобальної економіки; користування вигодами, що створює освіта в громадському житті; збагачення позитивним досвідом духовних стосунків.

Провідною метою своєї освітньої політики Всесвітній Банк сьогодні вважає сприяння поліпшенню якості освіти шляхом

– переходу від традиційних методів, спрямованих на репродуктивне засвоєння знань, до інноваційних, що передбачають індивідуалізацію навчального процесу, надання йому форми активного творчого співробітництва всіх учасників;

– акцентування уваги на розвитку фундаментальних навчальних навичок, до яких належать читання, письмо, лічба, навички мислення, соціальні навички;

– надання можливості навчатися в будь-якому віці, що украй необхідно для набуття професійної мобільності;

– оптимізації інфраструктури освітньої сфери.

Організація економічного співробітництва та розвитку, що об’єднує 29 країн світу, є безпосередньою учасницею процесів інтеграції в освітній сфері. У центрі її уваги – економічна політика. Організація переймається проблемами успішного вступу молоді у світ праці, підвищення конкурентоздатності трудових ресурсів через неперервну освіту, відповідність професійної освіти попиту на ринку праці тощо.

Концептуальний аспект. Наслідки глобалізації в освітній сфері, її мета, принципи, методи лягли в основу ряду концепцій, що широко обговорювалися освітянами на IX і X Всесвітніх конгресах з порівняльної педагогіки (Сідней 1996, Кейптаун 1998).

Зокрема, відомий бразильський компаративіст Жасіра да Сільва Комара весь спектр освітніх глобалізаційних концепцій запропонував об’єднати в три групи, залежно від типу взаємодії різних культур у рамках навчальної програми школи:

– асиміляційні, що передбачають забезпечення пріоритетного культурного й освітнього розвитку однієї домінуючої нації та занепад інших шляхом уніфікації;

– мультикультурні, які визначають автономний розвиток різних культурних груп, що підкреслюють свою специфіку, унікальність. Такий підхід не створює передумов для взаємодії, взаємозбагачення цих культур.

– інтеркультурні, які спрямовані на взаємовизнання та взаємозбагачення різних культур шляхом встановлення широкого спектру контактів.

Процесуальний аспект. Прикладами глобальних освітніх перетворень, тобто процесуальних аспектів, є запровадження в усьому цивілізованому світі у ХVІІ ст. класно-урочної системи, перехід від монополії класичної середньої освіти до співіснування класичної та реальної на початку XX ст., уведення обов’язкової початкової, а потім і базової (неповної середньої) освіти; розробка та введення стандартів якості освіти.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення поняттю ”освітня політика”.

2. У чому головна особливість формування освітньої політики як мультидисциплінарної сфери?

3. Які чинники впливають на формування й здійснення освітньої політики?

4. Що означає поняття ”глобалізація” і який її вплив на розвиток освіти?