3.4. Основні вимоги до професіоналізму та функцій викладача вищої школи в умовах становлення синергетичної парадигми освіти

Методологія синергетики принципово змінює погляди на процес освіти. Освіта стає не процесом передачі знань від викладача до магістранта, не пропонуванням готових істин, а нелінійною ситуацією відкритого діалогу, прямого та зворотного зв’язку, процесом, що сприяє пробудженню власних сил того, хто навчається, співробітництву з собою та іншими учасниками освітнього процесу.

Викладач вищої школи виконує найбільш конструктивні соціальні функції, тому що він відіграє надзвичайно важливу роль у підтримці існування головних цінностей суспільства як суб’єкт загальносоціальної, всеохоплюючої навчальної, виховної та організаційної діяльності. Він завжди був і залишається основною фігурою навчально-виховного процесу. Неможливо переоцінити роль викладача у формуванні творчої особистості.

Зміни, що відбуваються в процесі становлення синергетичної парадигми, вимагають нових функцій викладача вищого навчального закладу.

Основними характеристиками освітньої системи як синергетичної моделі самоорганізації є такі: складність, відкритість, неврівноваженість, нелінійність.

Освіта є складною системою. Основні елементи системи – викладач та магістрант – є взаємозалежними та взаємообумовленими складовими, що дозволяють існувати системі як єдиному цілому. Складність системи освіти визначається різноманіттям елементів, неможливістю звести ціле до жодного із зазначених елементів, неможливістю зведення сукупної поведінки системи до поведінки кожного з елементів.

Освіта є відкритою системою. Система освіти взаємодіє з соціальним середовищем, сприймає та інтерпретує процеси, які відбуваються в суспільстві. Система освіти й суспільство є взаємозалежними системами. Для забезпечення цього взаємозв’язку освіта повинна моделювати процеси, що відбуваються в суспільстві. Засвоївши саме таку модель, викладач зможе проектувати систему універсальних законів на актуальний стан суспільства, з різних шляхів вирішення проблеми вибирати найбільш ефективний, прогнозувати наслідки прийнятих рішень, бути готовим до власних змін.

Освіта є нерівноважною системою. Відкритість системи освіти соціуму приводить до появи в ній інновацій, збільшення внутрішнього різноманіття, унаслідок чого виникає ряд протиріч у самій системі. Система освіти містить у собі елементи консерватизму і в той же час повинна змінюватися зі зміною суспільства, оскільки тільки це надає можливість залишатися їй конкурентоспроможною. Специфіка синергетичного підходу полягає в тому, що це протиріччя сприймається, як внутрішнє джерело зміни та розвитку системи. Саме наявність різноманітних та взаємовиключних тенденцій робить систему освіти чутливою до впливу суспільства, здатною до еволюційних змін.

Освіта є нелінійною системою. Система освіти зберігає свою специфіку, відносну відособленість і єдність, тому її реакція на зміни в суспільстві не є чітко визначеною. Крім того, вона повинна забезпечити майбутнє, тому зміни в системі освіти мають відображати не тільки сьогодення, а й потенційний стан суспільства. Можлива кількість шляхів розвитку суспільства забезпечує невизначеність майбутнього, тому система освіти має теж кілька варіантів розвитку й відкрита не тільки сьогоденню, а й майбутньому. Відповідно до принципів синергетики майбутнє соціальної системи впливає на сучасний стан освіти.

Концепцію життєдіяльності людини можна представити як систему синергетичного рівня, цілісність якої обумовлена процесами самоорганізації, характерними для відкритих систем. Цей рівень стимулює навчальну діяльність, самоосвіту, співробітництво з учасниками навчального процесу, розкриває внутрішні сили й можливості, створює умови, за яких стають можливими процеси виникнення нових знань у магістрантів, їх активна та продуктивна творчість.

Викладач повинен не передавати магістранту відомі факти, а допомагати оволодівати способами поповнення знань й орієнтації в системах знань, оволодівати способами самоосвіти, розвивати мислення та креативність, здатність узагальнювати наявні теоретичні та практичні знання для вирішення проблем й одержання нових знань.

При побудові всього освітнього процесу такі завдання викладач може вирішити тільки за допомогою нових технологій та методів. Згідно з О. Князєвою такими специфічними методами навчання є самоосвіта, нелінійний діалог учасників освітнього процесу, стимулююче навчання, навчання як адаптивна модифікація, навчання як фазовий перехід. Під час застосування таких методів встановлюється новий тип соціальних відносин, який передбачає співробітництво, співтворчість, взаємну допомогу та координацію всіх учасників навчального процесу. Суб’єкти освітнього процесу об’єднуються в єдину структуру, що дозволяє реалізувати оптимальні освітні траєкторії для кожного учасника процесу, при цьому справжня освіта базується на самовдосконаленні особистості в спілкуванні. У таких умовах викладач вищого навчального закладу повинен використовувати демократичний стиль у побудові освітнього процесу, який характеризується, згідно зі З. Слєпкань, наступними особливостями:

– формальний процес передачі знань замінюється розв’язанням конкретних завдань, які спільно обговорюють викладач і магістрант;

– формування знань і вмінь магістрантів полягає в оволодінні різноманітною інформацією;

– формою спілкування викладача з магістрантом стає взаємний обмін інформацією, що передбачає самостійну роботу та самоосвіту магістрантів шляхом застосування традиційних і нових засобів пізнання;

– характер взаємин між учасниками освітнього процесу базується на чергуванні домінування або рівності викладача й магістранта.

Тільки за таких умов викладач може ефективно керувати процесом навчання, розвитку й виховання магістранта як творчої особистості. Для виконання цих завдань сам викладач має бути творчою особистістю, здатною до свободи дій, до швидкої орієнтації в потоці інформації, до постійного поповнення та оновлення знань, комунікабельною, доброзичливою, обов’язково усвідомлювати відповідальність за підготовку майбутніх фахівців на високому науковому та методологічному рівні.

Перехід до відкритої моделі освіти загострює проблеми готовності викладачів та пошуку нових адекватних методів і технологій навчання. Важливо підкреслити, що деякі викладачі навчальних закладів зазнають у цьому процесі таких труднощів:

– у стосунках із магістрантами при переході від авторитарного стилю управління до спільної діяльності та співробітництва;

– при переході від орієнтації на репродуктивні навчальні завдання до орієнтації на продуктивну творчу діяльність;

– при формуванні особистісного усвідомлення викладачем необхідності створення атмосфери взаємодопомоги, співробітництва, співтворчості в процесі навчальної діяльності.

Тому для реалізації інновацій у навчально-виховному процесі та забезпечення якості освіти викладачу вищого навчального закладу необхідно постійно вдосконалювати свою психолого-педагогічну підготовку. В умовах становлення синергетичної парадигми освіти професіоналізм викладача не може визначатися лише ґрунтовною фаховою підготовкою. Професіоналізм викладача, у першу чергу, пов’язується з його усвідомленням місця й ролі педагогічної діяльності в сучасних умовах.

Основні вимоги до викладача вищого навчального закладу: висока професійна компетентність, педагогічна компетентність, соціально-економічна компетентність, комунікативна компетентність, високий рівень професійної й загальної культури, наявність у викладача потреби в рефлексії як необхідному компоненті викладацької діяльності. Якщо він буде розуміти власні переваги та недоліки, чітко усвідомлювати головні мотиви діяльності, аналізувати власні успіхи та невдачі, ‒ це створить основу для формування його індивідуального професійного іміджу.

Викладач повинен навчитися усвідомлено створювати свою, тільки йому властиву методику й стиль, залишаючись на позиціях науки про людину. Цей процес передбачає постійний творчий та науковий пошук. Існують різні форми, методи та технології навчання, успішне застосування яких залежить від майстерності викладача та особливостей магістрантів, їхніх здібностей та інтересів. Вибрати найбільш оптимальні засоби навчання вони можуть лише самостійно завдяки самовдосконаленню та самореалізації кожного учасника навчального процесу, але й у цьому випадку головна роль належить викладачу. Крім цього, синергетичний підхід докорінним чином змінює процеси управління навчальним процесом, тому що він базується на достатньо ефективних організуючих впливах. В освітньому середовищі при відповідних умовах, у тому числі й штучно створених, виникає певний набір структур, обумовлених властивостями цього середовища, і керівництво процесом спрямовується на виникнення бажаних структур.

Усвідомлення викладачем вищого навчального закладу освітньої системи як синергетичної моделі дозволяє підвищити не тільки ефективність викладання окремих дисциплін, а й ефективність організації всього навчально-виховного процесу. Викладач повинен зрозуміти, що процес професійної підготовки майбутніх фахівців не може обмежуватися фаховою підготовкою, він повинен відбуватися на основі цілісного підходу, що дозволяє застосувати всі дидактичні засоби, які забезпечують професійне становлення особистості майбутнього фахівця.

Контрольні запитання:

1. Схарактеризуйте особливості педагогічної діяльності викладача у вищому навчальному закладі.

2. Яким основним вимогам має відповідати викладач вищої школи?

3. Назвіть основні функції викладача вищої школи.

4. Які основні компоненти включає професійна культура викладача вищої школи?

5. Схарактеризуйте основні вимоги до професіоналізму та функцій викладача вищої школи в умовах становлення синергетичної парадигми освіти.