Глава 3 Про суди присяжних

Суди присяжних віддавна були невід'ємною частиною британської системи судочинства. Протягом століть їхні функції і роль зазнали значних змін. Спочатку присяжні ви­конували суто адміністративні обов'язки: наприклад, герман­ські правителі використовували їх для збирання необхідних відомостей, зокрема для укладання так званої Книги страш­кого суду (першого перепису королівського майна та підда­них).

Використання судів присяжних як елемента судової сис­теми почалося за царювання Генріха II, коли було видано указ про те, що всі суперечки щодо власності чи володіння землею мають вирішуватися зборами представників, які мешкають у даній окрузі. Це, власне, вже були суди присяж­них, що складалися з дванадцяти осіб; поступово вони стали звичним засобом розв'язання суперечок у цивільних спра­вах. Кримінальні справи присяжні стали розглядати дещо пізніше, у XIII ст., коли ця форма судочинства прийшла на зміну ранньосередньовічному випробуванню вогнем і водою, від якого церква була змушена відмовитися. До початку XX ст. існували дві форми суду присяжних у кримінальних справах: "велике журі" у складі двадцяти трьох осіб (анульо­вані в 1933 р.), яке розглядало справи під час виїзних або квартальних сесій, і "мале журі" з дванадцяти осіб — екві­валент сучасних судів присяжних.

Спочатку присяжні головним чином виступали в ролі свідків, а не суддів. Вони мали вирішувати справу, керую­чись своєю власною обізнаністю з її обставинами та учасни­ками. Однак у XV ст. практика заслуховування незалежних свідків поступово надала судові присяжних його теперішньо­го вигляду, коли присяжні засідателі лише одержують та оці­нюють свідчення. З плином часу суд присяжних здобував де­далі більшу повагу; зрештою, у XVII ст. було проголошено, що присяжних не можна карати за рішення, яке розходиться зі свідченнями або вказівками судді. Суд присяжних стали розглядати як головний підмурок особистих свобод грома­дян.

44

Розділ І

Сьогодні суд присяжних вже не користується такою без­заперечною повагою, як раніше. Більшість справ розгля­дається тепер за участю лише професійних представників судової ланки. Щоправда, зменшення ролі суду присяжних у кримінальних справах є не таким помітним, як у цивільних: кожен, кому виповнилося 17 років, має право на такий суд. Однак на практиці більшість кримінальних правопорушень розглядається у порядку спрощеного судочинства. Із збіль­шенням кількості правопорушень, які можуть розглядатися будь-яким з названих способів, більшість порушень, що пе­реслідуються за обвинувальним актом, розглядаються без участі присяжних.

Суд присяжних у цивільних справах сьогодні є винятком, а не правилом. За Законом про судочинство від 1933 р. (при­кінцеві положення) право вимагати для себе суду присяж­них у цивільних справах обмежене випадками наклепу, ди­фамації, зловмисного судового переслідування, безпідставно­го ув'язнення, звідництва або ухиляння від одруження, якщо тільки суд не вирішить, що судовий процес вимагатиме три­валого вивчення документів або такого розслідування обста­вин справи, яке виходить за межі можливостей більшості су­дів присяжних.

Існує кілька причин зменшення ролі суду присяжних у цивільних справах. Спочатку присяжних критикували за те, що вони нібито не представляють усього суспільства, оскіль­ки обираються "переважно з числа чоловіків середнього ві­ку, середнього стану та середніх розумових здібностей". Що­правда, скасування майнового цензу означало, що присяжні стали представляти більшу частину населення. Однак наба­гато важливіший привід для критики давала їхня оцінка ком­пенсації у випадках, пов'язаних із заподіянням особистої шкоди. Ухвалюючи своє рішення, присяжні часто керували­ся власними почуттями та емоціями, через це обсяг компен­сації був непередбачуваний і часто несумірний із завданою шкодою.

Намагаючись досягти однорідності та логіки в разі запо­діяння особистої шкоди, суди вирішили, що, за винятком особливих обставин, такі справи має розглядати сам суддя. Крім того, було помічено, що присяжні часто заздалегідь на­строєні проти преси у справах про наклепи й проти полі­ції — у випадках звинувачення у зловмисному судовому пе-

Судова система Великої Британії 45

реслідуванні. Дедалі складніший характер багатьох справ зробив оцінку свідчень занадто важкою для "непрофесійних" присяжних. Та попри всю критику суд присяжних і досі є фундаментальною частиною британської юридичної системи, і широка громадськість ставиться до нього з найбільшою по­вагою та довірою.

Загалом у складі присяжних Суду корони та суду графств має бути дванадцять членів, однак цього правила нині вже не дотримуються (відповідні корективи було внесе­но до законодавства, про що вже йшлося й ще буде сказано далі). Якщо присяжні не можуть досягти одностайності, час­то ухвалюється думка більшості. У суді графства, як прави­ло, засідають восьмеро присяжних, причому для ухвалення рішення достатньо голосів семи з них. У будь-якій цивільній справі ці правила можуть бути пом'якшені за згодою сторін. Присяжних засідателів випадковим чином добирає за вибор­чими списками судовий службовець. Присяжними не мо­жуть бути особи віком до 18 та старші 70 років (у Шотлан­дії — 65 років), психічно хворі, священнослужителі, судові та правоохоронні службовці, юристи, а також ті, кого про­тягом останніх десяти років було ув'язнено. Пожиттєво позбавляються права бути присяжними особи, яких коли-не­будь було засуджено до позбавлення волі на строк п'ять і більше років. Члени Парламенту, медичні працівники, дер­жавні службовці та представники духовенства мають право відмовитись від ролі присяжних. Усі інші громадяни, якщо немає поважної причини зобов'язані виконувати цей громад­ський обов'язок. При цьому вони забезпечуються певною платнею та компенсацією за втрачені прибутки.

На практиці згідно зі складеним списком певна кількість осіб запрошується у призначений день до судового клерка. Після добору їх уже як присяжних зараховують до списку засідателів, і цей список подається судді.

В Англії та Валії представники обвинувачення і захисту можуть відвести деяких кандидатів у присяжні зі списку кандидатів, але вказавши при цьому причину. У Шотландії, крім того, представники обвинувачення і захисту мають пра­во відвести кожний до трьох кандидатів у присяжні, вже не вказуючи причин. У Північній Ірландії обвинувачений може відвести без зазначення причин до дванадцяти кандидатів у присяжні.

46

Розділ І

система Великої Британії

47