§ 3. Високий суд

До прийняття у 1873—1875 роках законів про правосуд­дя в Англії і Валії існувало кілька високих судів, кожен з яких мав свою власну юрисдикцію, процедуру та практику. Спочатку було три центральні суди, які розглядали справи в різних сферах загального права: Суд Королівської лави, Суд державної скарбниці і Суд загальних позовів. Серед інших судів з окремими сферами юрисдикції слід назвати Суд Лорд-Канцлера, що утворився у XIV ст. з королівської Ради судочинства, Високий суд адміралтейства, Суд у справах про спадкоємство і Суд у справах про розлучення і шлюб. Отже, створення єдиного Високого суду можна розглядати як спробу заповнити про­галину між судами загального права та Судом Лорд-Канцле­ра й забезпечити певну єдність фрагментарної доти судової структури.

Згідно із законами про правосуддя основні незалежні су­ди було перетворено на відділення новоствореного Високого суду. Спочатку було організовано п'ять відділень; у 1981 р. їх кількість зменшили до трьох: Відділення Королівської ла­ви, до якого увійшли колишні суди Королівської лави, Суд загальних позовів і Суд державної скарбниці; Канцлерське відділення; Відділення у справах спадкоємства, розлучення та у справах адміралтейства.

Громадськість часто висловлювала незадоволення з приг воду організації відділень, особливо щодо нелогічного об'єд­нання в одну групу "заповітів, подружжя та корабельних аварій". Через те відповідно до Закону про здійснення пра­восуддя від 1970 р. зазначені відділення у 80-х роках були знову реорганізовані. Замість останнього, зокрема, постало Відділення у сімейних справах. Крім того, були здійснені

26

Розділ І

система Великої Британії

27

спроби ефективніше й раціональніше розподілити різні види справ між відділеннями.

Нині Високий суд складається з 80 членів. Ці рядові суд­ді, як їх іноді називають, повинні мати щонайменше 10-річну практику в ранзі баристера. Звичайно суддів призначають до того відділення суду, сфера діяльності якого відповідала їх­ній спеціалізації під час перебування в адвокатурі. В разі не­обхідності лорд-канцлер може запросити певних окружних суддів чи рекордерів взяти участь у засіданні Високого суду або призначити заступників членів Високого суду.

До 1971 р. Високий суд засідав у приміщенні королів­ських судів на Стренді в Лондоні, хоч судді Високого суду скликали повний склад суду щоразу, коли розглядали спра­ви у формі виїзних сесій суду присяжних. Попри це, їхня юрисдикція як виїзної сесії походила не від їхньої посади, а від органів, яким вони були підпорядковані. Закон про суди від 1971 р. скасував усі виїзні суди, однак ст. 71 Закону про Верховний суд нині передбачає, що засідання Високого суду можуть проводитися у будь-якому місці Англії чи Валії. Центри, де проводяться засідання Високого суду, визна­чаються відповідно до розпоряджень лорд-канцлера. Хоч існують постійно діючі розпорядження, лорд-канцлер завжди може видати спеціальне розпорядження для проведення того чи іншого засідання у тому чи іншому місці, якщо для цього є достатні підстави.

Юрисдикція Високого суду поширюється як на цивільні, так і на кримінальні справи, він розглядає судові справи й апеляції. Щодо цивільних справ суд має майже необмежені повноваження. Хоч відділення Високого суду не є окремими судами, кожне з них має свою сферу юрисдикції. Регламент Верховного суду визначає, які саме справи повинно розгля­дати те чи інше відділення.

Цей регламент обумовлює порядок подання позову чи порушення справи і ведення їх у Високому суді. Через це певні типи позовів розглядаються у певних відділеннях. Так, справи про розлучення у Високому суді можуть слухатися лише у Відділенні у сімейних справах, а не в будь-якому з двох інших. У деяких випадках юрисдикція відділень частко­во збігається і можна порушити провадження у будь-якому з них. Наприклад, уже в наші часи дві справи стосовно схо­жих умов у схожих договорах розглядалися у короткий тер-

мін. Перша — в Канцлерському відділенні, а друга — у Від­діленні Королівської лави. Слід пам'ятати, що відділення Ви­сокого суду не є різними судами, тому юрисдикцію будь-яко­го із суддів Високого суду може здійснювати будь-хто з ін­ших його суддів, незалежно від відділення, до якого він при­кріплений.

Відділення Королівської лави

На сьогодні коло повноважень Відділення Королівської лави (англ. (Зиееп'з ВепсЬ Ріуізіоп) є найширшим^— у пере­важній більшості це функції судочинства у першій інстанції, а також деякі функції апеляційного судочинства; зокрема, до нього належать розгляд і перегляд справ у галузі цивільного і карного законодавства згідно з поданою апеляцією. Відді­лення має чотири підрозділи: комерційний суд; суд адмірал­тейства; з цивільних справ; з кримінальних справ.

Повноваження щодо розгляду справ у галузі бізнесу по­кладено на утворений у 1970 р. комерційний суд, що є од­ним з кількох у відділенні і базується в Лондоні та кількох регіональних центрах, до юрисдикції якого належить значна кількість спорів, що виникають під час торгової діяльності та реалізації права на підприємництво і комерцію. Судді Комер­ційного суду розглядають апеляції на арбітражні (третей­ські) рішення, розв'язують питання права, що виникають під час арбітражних розглядів, відповідно до положень Закону про арбітраж від 1979 р.

Усі повноваження щодо морських справ відповідно до ст. 20 Закону про Верховний суд також є компетенцією Від­ділення Королівської лави, саме його підрозділу, який має назву — суд адміралтейства. Морські суди у свій час було створено для розв'язання правних питань, що постають вна­слідок аварії, покидання або втрати британського судна, зіт­кнення суден і відшкодування у зв'язку з цим збитків, інших правних питань, які виникають під час морського перевезен­ня вантажів і пасажирів. Саме сукупність морських судів ут­ворює суд адміралтейства — складову частину Відділення Королівської лави, судді якого призначаються суддями у морських справах лорд-канцлером.

Суд вживає заходів щодо забезпечення задоволення по­зовів про відшкодування збитків, у тому числі у зв'язку із за­гибеллю чи особистою шкодою, внаслідок зіткнень суден,

28

Розділ І

претензій на володіння чи право власності на судна, позови про відшкодування збитків внаслідок втрати майна, що пере­возиться судном, чи заподіяної йому шкоди, позови у зв'язку з буксируванням, а також розглядає інші конкретні справи. Розглядаючи морські справи, суддя часто засідає разом із за-сідателями-непрофесіоналами.

Підрозділ з цивільних справ Відділення Королівської лави розглядає у першій інстанції найскладніші цивільні справи, які згідно із законодавством не належать до юрис­дикції нижчих судів, зокрема ті, що відносяться до договір­ного деліктного права, відшкодування збитків, стягування боргу, а також ті, що мають громадський або правничий ін­терес чи галузеві особливості загальнодержавного характе­ру. На відміну від судів графств, які розглядають у переваж­ній більшості ті самі категорії позовів, підрозділ з цивільних справ Відділення Королівської лави приймає до розгляду такі позови, ціна яких перевищує максимальну ціну позову, вста­новлену для юрисдикції судів графств, а також позови щодо інших спорів, якщо сторона у справі заявляє клопотання про розгляд їхнього спору саме у цьому відділенні. Повноважен­ня Відділення щодо розгляду апеляцій у цивільних справах не є надто широкими.

З суддів зазначених підрозділів створюється апеляційна канцелярія, що виконує функції процесуальної установи, в якій вирішуються організаційні питання щодо розгляду апе­ляцій і дозволу на апеляційне звернення до Апеляційного су­ду або до Суду Палати лордів.

Апеляційна канцелярія Відділення Королівської лави має обмежені повноваження щодо розгляду апеляцій у цивільних справах; ці апеляції у вигляді письмової заяви з викладом фактів, які лежать в основі справи, подаються магістрат­ським судом, Карним судом присяжних та Дисциплінарним трибуналом соліситорів (повірених). Апеляційна канцелярія Відділення Королівської лави також здійснює деякі функції судового контролю. Коли йдеться про прерогативні накази, то Високий суд має необхідні засоби для забезпечення правильності використання судами нижчої інстанції і трибуналами їхніх повноважень. Розглядаючи ци­вільні справи, апеляційні органи Відділення Королівської ла­ви повинні враховувати прецедентну обов'язковість рішень Суду Палати лордів та Апеляційного суду. Раніше ці органи

Судова система Великої Британії 29

не додержувалися принципу прецедентної обов'язковості рі­шень апеляційної канцелярії Відділення Королівської лави, поки до них не надходила апеляція з Апеляційного суду. Од­нак тепер така практика вийшла з ужитку, і апеляційна кан­целярія Відділення Королівської лави та її підрозділи, які розглядають як цивільні, так і кримінальні справи, керують­ся принципом прецедентної обов'язковості своїх попередніх рішень. Суд у повному складі з п'яти суддів має не більше повноважень, ніж той, що складається з двох чи трьох. Якщо рішення апеляційної канцелярії суперечливі, суд змушений вибирати між ними; при цьому він може скасувати одне зі своїх попередніх рішень, якщо в ньому немає посилання на принципово важливі рішення.

Повноваження Високого суду в галузі апеляційного кар­ного судочинства належать виключно Відділенню Королів­ської лави. З 1972 р. функції цього підрозділу стали суто апе­ляційними щодо рішень магістратських судів з кримінальних справ і здійснюються апеляційною секцією Відділення у складі принаймні двох-трьох трьох суддів Відділення. Лорд — головний суддя часто там засідає, і розгляд відбува­ється в його власному суді в приміщенні королівських судів правосуддя. Юрисдикція здійснюється щодо апеляцій на рі­шення магістратських судів і Суду корони шляхом доповіді про суть конфлікту (при здійсненні цим судом своєї апеля­ційної юрисдикції).

Наглядова юрисдикція Відділення також здійснюєть­ся його апеляційною секцією. Вона включає право видавати прерогативні судові накази про направлення до суду (для розгляду питання про законність арешту) і віддавати розпо­рядження посадовим особам про виконання вимог позивача, наказів про зупинення раніше схвалених дій та про витребу­вання справ, згідно з якими нижчі суди й трибунали повинні належним чином здійснювати свої повноваження і утримува­тися від перевищення своєї юрисдикції. Ця юрисдикція здій­снюється шляхом подання клопотання про "судовий пере­гляд", процедуру, яка регламентується розділом 53 Правил провадження Верховного суду. Такі справи вважаються час­тиною переліку центральної канцелярії Високого суду і роз­глядаються групою суддів, які дедалі більше спеціалізуються у питаннях адміністративного права. Разом із значним збіль-

зо

Розділ І

шенням кількості поданих позовів це призвело, по суті, до розвитку системи адміністративного права.

Судді Відділення здійснюють також інші функції, до яких належать питання щодо результатів парламентських вибо­рів, що визначаються у суді у справах про порушення поряд­ку проведення парламентських виборів. Така колегія скла­дається з двох суддів Відділення Королівської лави.

Канцлерське відділення

Канцлерське відділення суду складається з лорд-канцлера, який, хоч і є номінальним ке­рівником Відділення, ніколи не засідає у першій інстанції, ві­це-канцлера та рядових суддів, яких може призначити лорд-канцлер. До 1972 р. засідання Канцлерського відділення про­водилися лише в приміщенні королівських судів правосуддя, а судді відділення ніколи не проводили виїзних сесій (хоч па­ралельна юрисдикція відділення здійснювалася нині неіс­нуючими Ланкастерським і Даремським канцлерськими су­дами). Незважаючи на те, що Закон про Верховний суд доз­воляє проводити засідання Високого суду в будь-якому місці Англії і Валії, на практиці більшість справ Канцлерського відділення ведуться в Лондоні.

Закони про правосуддя передбачають, що Канцлерське відділення розглядає справи, які раніше перебували виключ­но у юрисдикції Суду Лорд-Канцлера. Юрисдикція цього су­ду регламентується в наш час ст. 61 Додатку 1 до Закону про Верховний суд. Згідно з цим Додатком за Канцлерським відділенням закріплюються всі справи й питання, пов'язані з:

• продажем, обміном чи поділом землі або стягненням плати за землю;

• викупом чи позбавленням права викупу заставних;

• розпорядженням нерухомим майном на засадах довір­чої власності;

• управлінням майном померлих осіб;

• банкрутством;

• ліквідацією компаній або арештом компаній чи інших рахунків;

• виправленням, розірванням чи скасуванням актів або інших письмових документів;

• оборудками, що стосуються успадкувань, крім обору-док неспірного або звичайного характеру;

Судова система Великої Британії 31_

• патентами, товарними знаками, зареєстрованими про­мисловими зразками або авторськими правами;

• присудженням опіки;

• відшкодуванням збитків;

• виконанням договорів у натурі;

• закриттям іпотеки, справами компаній і прав партне­рів у них;

• опікою над неповнолітніми, управлінням маєтками та

іншим майном;

— питаннями довірчої власності;

• спадковими справами щодо оспорювання заповіту, тлумачення заповітів, а також спадкової нерухомості у разі відсутності заповіту;

• всіма іншими справами й питаннями, що стосуються здійснення юрисдикції Високого суду згідно із законодавчи­ми актами щодо компаній.

Юрисдикцію суду з часом було розширено шляхом ухва­ли певних актів. Так, коли створили Відділення у сімейних справах, розгляд спірних справ про розлучення було доруче­но Канцлерському відділенню.

Опікунський суд. Відповідно до Закону від 1970 р. у рамках саме Канцлерського відділення в разі необхідності може створюватись Суд опіки, який скликається лорд-канц­лером та суддями Канцлерського відділення для вирішення клопотання за Законом про психічне здоров'я від 1983 р. щодо управління власністю й справами психічно хворих. Крім того, опіка встановлюється, якщо особа, яка померла, не залишила належним чином оформленого заповіту і хто-небудь має клопотатися про призначення розпорядником майна. Після цього замість затвердження заповіту потрібен дозвіл на призначення розпорядником спадщини. Результат той же, оскільки він передає майно померлого іншим розпо­рядникам, які після цього повинні розподілити його відповід­но до норм, що регламентують невідписані спадщини.

Патентний суд. Як окремо існуючий самостійний під­розділ усередині Канцлерського відділення функціонує Па­тентний суд, до юрисдикції якого належить розгляд звернень Генерального контролера з питань патентів (надання, скасу­вання, обмеження, строки, платня тощо), торговельних ма­рок, реклам, етикеток, промислових зразків і товарних зна­ків, а порядок розгляду регламентується розділом 104 Пра-

32

Розділ І

вил судочинства Верховного суду. Він був заснований Зако­ном про патенти від 1977 р. і складається з призначуваних суддів відділення.

Крім того, це Відділення також має певну юрисдикцію щодо розгляду апеляцій. Одноособовий суддя Відділення має надані законом повноваження розглядати деякі апеляції, зок­рема подані з приводу податку на прибуток, на рішення за­відувачів податкових відділів згідно зі ст. 56 Закону про ор­гани податкового контролю від 1970 р. Апеляційна канцеля­рія Канцлерського відділення, яка складається принаймні з двох суддів цього підрозділу, має обмежені повноваження з розгляду апеляцій, поданих на рішення судів графств, які стосуються банкрутства та реєстрації прав на земельні ді­лянки.

Канцлерське відділення Суду Королівської лави формаль­но очолює лорд-канцлер, який є номінальним Головою. Фак­тичним же Головою канцлерського суду є віце-канцлер.

Відділення у сімейних справах

Повноваження Відділення Високого суду у сімейних справах, як це видно з назви, поши­рюються на розгляд справ, де йдеться про подружні стосун­ки та дітей. Це Відділення (яке раніше називалося Відділен­ням у справах про спадщини, розлучення та в морських справах) складається з голови та призначених лорд-канцле­ром рядових суддів. Юрисдикцію відділення визначено в До­датку 1 до Закону про відправлення правосуддя від 1970 р. Воно правочинне здійснювати розгляд справ як у ролі пер­шої, так і апеляційної інстанції.

Додатком 1 до Закону про Верховний суд за Відділенням у сімейних справах закріплено: а) всі справи про розлучення Високого суду (в першій чи апеляційній інстанції); б) всі справи й питання, пов'язані з законнонародженістю; здій­сненням невід'ємної юрисдикції Високого суду стосовно не­повнолітніх, утриманням неповнолітніх та будь-якими прова­дженнями згідно із Законом про дітей від 1989 року, крім проваджень виключно про призначення опікуна майна не­повнолітнього; усиновленням; неконфліктними чи звичайни­ми справами про спадщини; в) клопотання про згоду на шлюб неповнолітнього; г) апеляційні провадження відповід­но до ст. 13 Закону про відправлення правосуддя від 1960 р.

Судова система Великої Британії 33

на наказ чи рішення, наданий чи прийняте згідно з п. 63 (3) Закону про магістратські суди від 1980 р. для забезпечення виконання наказів магістратського суду, виданих у шлюбо­розлучних процесах або щодо опіки над неповнолітнім; д) деякі провадження за Законом про сімейне право від 1986 р.; є) провадження за Законом про дітей від 1989 р.; є) провадження за різними приписами законів.

Загальним наслідком цих положень є те, що Відділення володіє виключною юрисдикцією Високого суду щодо шлюб­них справ і дітей, що запобігає конфліктам, які до 1970 р. ви­никали між Відділенням у сімейних справах і Канцлерським відділенням. Втім, слід зазначити, що згідно із Законом про дітей від 1989 р. існує єдина система розгляду справ, що під­падають під цей Закон. Магістратські суди, суди графств та Відділення у сімейних справах — всі вони мають юрисдик­цію, а розподіл роботи між трьома судами регламентується розпорядженнями лорд-канцлера, які передбачають взаємне передання справ між трьома судами.

Апеляційні справи Відділення складаються головним чи­ном з апеляцій на рішення магістратських судів і судів графств, що стосуються проваджень, пов'язаних із шлюбни­ми справами і дітьми в магістратських судах.

Згідно з відповідними положеннями Закону, апеляції до цього судового органу надходять від судів магістратів та графств (питання розлучення, окремого проживання по­дружжя, сплати аліментів, опіки та піклування про дітей чи батьків), а у справах, де йдеться про встановлення батьків­ства, — від Карного суду присяжних.

Одноособові рішення названих суддів першої інстанції Високого суду, маючи обов'язкову силу для нижчих судів, не є обов'язковими для інших судів Високого суду. У разі ко­ли йдеться про певні суперечливі галузі права, пов'язані з громадським життям, це призводить до суперечностей між рішеннями судів першої інстанції, заплутаності й невизначе­ності у розгляді судових справ. Попри це рішення судів пер­шої інстанції вважаються дуже авторитетними та переконли­вими й можуть бути відхилені лише після серйозного обмір­ковування та зважування. Якщо рішення судді викликає сумніви, то існуюча практика судочинства уникає прямого протистояння між рішеннями суддів-колег, як правило, в цьому разі справа передається на апеляцію. Схоже, що на

3—1-2347

34

Розділ І

система Великої Британії 35

практиці несхильність до розбіжностей більшою мірою вияв­ляється при вирішенні справ, пов'язаних з документами за­гального характеру чи важливими законодавчими актами; проте у нестандартній ситуації, найімовірніше, прагнення до однорідності поступається вимогам справедливості.