Глава 10

Контроль судів

за органами адміністративної юстиції

Адміністративна юстиція може бути джерелом небезпе­ки, якщо її не поставити під ефективний нагляд і контроль. У 4932 р. Комітет з питань повноважень міністрів рекомен­дував: по-перше, зберегти наглядову юрисдикцію Високого суду над судами спеціальної юрисдикції; по-друге, Високий суд має спонукати ці суди до додержання правосуддя на ос-6*

84

Розділ І

система Великої Британії 85

нові принципів природного права; по-третє, матеріали розслі­дувань мають оприлюднюватися; нарешті, має бути право оскарження питань права. У 1957 р. Комітет Френкса визна­чив основні принципи відкритості, справедливості і неупере­дженості. Вони лягли в основу Закону про суди спеціальної юрисдикції і розслідування від 1958 р.

Законом від 1958 року утворено Раду у справах судів спеціальної юрисдикції у складі не більше п'ятнадцяти і не менше десяти членів, призначуваних міністром внутрішніх справ і лорд-канцлером. Члени Ради не мають права бути членами Палати громад. Рада наглядає за діяльністю судів спеціальної юрисдикції і час від часу складає відповідні зві­ти. Список таких судів, що є об'єктами нагляду з боку Ради, поданий у Додатку 1 до закону. Він включає суди з питань сільськогосподарських угідь, земельні суди, касаційні суди у справах психічно хворих, суди з питань квартирної платні і Головне та Спеціальне податкові управління. Таким чином, лорд-канцлер, а через нього і Парламент, здатний здійснюва­ти безпосередній позасудовий контроль і нагляд за деякими з найважливіших судів спеціальної юрисдикції.

Адміністративно-технічний нагляд

Наглядова юрисдикція Високого суду, на практиці здій­снювана його Відділенням Королівської лави, є юрисдикцією суду загального права, яка не залежить від законів. Будь-яке положення будь-якого закону, ухваленого до серпня 1958 р., яке виключає яке-небудь з повноважень Високого суду, не може перешкодити Високому судові видавати накази посадо­вим особам про виконання вимог позивачів або наказів про направлення обвинувальних актів до Високого суду. Існують два способи, за допомогою яких Високий суд може здійсню­вати свій адміністративно-технічний нагляд за судами спе­ціальної юрисдикції. Традиційним способом є видання преро-гативних наказів під час судового наглядового провадження. Втім, ці накази можуть стосуватися лише судів, які передба­чені законом або принаймні які мають суспільне значення, і не поширюються на суди, що здійснюють чисто непозовну юрисдикцію. Невдоволена рішенням такого суду особа може, однак, вимагати застосування наглядової юрисдикції Високо­го суду шляхом висунення звинувачення проти судових по-

садових осіб, вимагаючи судової заборони або мотивувальної частини судового рішення стосовно своїх прав. В останні роки Високий суд демонструє дедалі більшу го­товність втручатися в справи торгово-промислових і профе­сійних організацій, які можуть позбавити людей засобів до існування.

Апеляції на рішення судів спеціальної юрисдикції Клопотання про судовий перегляд не є апеляцією. За за­гальним правом права оскарження рішень суду спеціальної юрисдикції не існує, так що апелювати можна лише тоді, ко­ли це передбачено законом. Стаття 11 Закону про суди спеціальної юрисдикції і розслідування від 1992 р. передбачає, що будь-яка сторона може оскаржувати рішення певних ор­ганів адміністративної юстиції у Високому суді або вимагати передання йому справи, пов'язаної з питанням права. Ці апе­ляції розглядаються апеляційною секцією Відділення Коро­лівської лави. Інші закони передбачають право апелювати до різних підрозділів Верховного суду, у випадку з лікарями, дантистами і офтальмологами — до Судового комітету Таєм­ної ради.