§ 6 Інші спеціалізовані суди

Протягом XX ст. було утворено велику кількість перед­бачених законом судів спеціальної юрисдикції для забезпе­чення неформальних, відносно недорогих механізмів роз-в'язання конфліктів, як правило, між громадянами і держа­вою. Ця система адміністративної юстиції у минулому ви­кликала певне занепокоєння. Автор праць з конституційних питань Дайсі відкидав ідею відокремленої системи правосуд­дя для роз­в'язання конфліктів між громадянами і державою. Нині та­кий погляд, навіть якщо він і був правильним і логічним у часи, коли його було висловлено, більш не є придатним: за останні 100 років парламент відчував дедалі більшу потребу в наділенні органів юрисдикцією, яка виходить за межі зви­чайної юрисдикції судів, особливо у зв'язку із соціальним за­конодавством.

5*

68

Розділ І

система Великої Британії ^

Причинами, що спонукали розвиток системи судів спе­ціальної юрисдикції є: 1) видимі вади традиційних судів, а са­ме формалізм, повільність, брак компетентності в деяких спеціальних галузях права та великі витрати; 2) але також і видимі переваги судів спеціальної юрисдикції як органів, які: дотримуються неформальних процедур, можуть відносно швидко розглядати справи, є компетентними у певних пи­таннях і дешевими з точки зору реалізації звернення до суду і проведення судових слухань у справі.

До складу таких судів часто входять правознавці. Багато головуючих у судах — кваліфіковані юристи, але так само часто членами судів є судді-непрофесіонали, які володіють конкретними знаннями у відповідній спеціалізованій сфері діяльності, але мало обізнані чи взагалі необізнані в галузі права. Проте ці дві категорії суддів доповнюють одна одну і цей конгломерат дає універсальний позитивний результат для розв'язання проблеми, що виникла перед людиною, яка потребує захисту від свавілля держави.

Серед таких судів обов'язково треба зазначити: 1) трибу­нали з питань соціального забезпечення, які розглядають претензії громадян до струк­тур державної влади з приводу соціальних відрахувань і ком­пенсацій, що встановлені урядовим законодавством і мають вагу державних зобов'язань перед найманими робітниками; 2) податкові трибунали, які розглядають позови суб'єктів оподаткування у взаємовідносинах з фіс­кальними органами влади, а також позови держави до юри­дичних та фізичних осіб, які ухиляються від повного оподат­кування; 3) трибунали, до компетенції яких віднесено роз­гляд земельних спорів та інших питань, що стосуються розрахунків і стягнення ренти за орендування будинків, квартир, іншого майна та приміщень.

Лицарський суд

Англійський суд може бути позбавлений юрисдикції ли­ше законом. Попри це, більшість місцевих і феодальних су­дів поступово її втрачають. Втім, уже в наш час було прове­дено засідання колишнього Лицарського суду, феодального суду, з метою прийняти рішення щодо права одного театру демонструвати герб міста Манчестер. До цього суд не скликався з 1737 р.

Лицарські суди вирішують питання про право користу­вання геральдичними девізами та гербами. _І:, Суд розв'язує конфлікти стосовно права використовува­ти символіку, прапори та емблеми. В ньому головує граф-маршал (головний церемоніймейстер і голова геральдичної палати), хоч у згаданому вище випадку він призначив засіда­ти як свого заступника голову Відділення Королівської лави Високого суду правосуддя. Суд не має ніякого права забез­печувати виконання своїх рішень.

Компенсаційні трибунали

Суди спеціальної юрисдикції іноді утворюються для вста­новлення прав громадян на компенсацію за рахунок держав­них коштів. Право на компенсацію виникає, коли особа зазна-де шкоди чи збитку, часто внаслідок акту законодавчої чи виконавчої влади. Відчуження землі є яскравим прикладом. Найважливішим поповненням лав компенсаційних три­буналів стала Рада з компенсації збитків, спричинених зло­чинами. Програму було започатковано в 1964 р. як експери­ментальний захід. Вона передбачає добровільну компенсацію жертвам насильницьких злочинів (або, якщо жертва помре, її утриманцям). Компенсація встановлюється на тій самій ос­нові, що й збитки за загальним правом (якщо клопотання по­дається утриманцем, застосовуються принципи Закону про нещасні смертельні випадки) і має вигляд разового платежу. Хоч жодного права на компенсацію не існує, рішення за пре­тензіями виносяться Радою у складі голови і певної кількості компетентних членів.

У першій інстанції клопотання розглядаються одноособо­вим членом. Якщо подавець клопотання незадоволений рі­шенням одноособового члена, він має право бути заслуха­ним трьома іншими членами Ради. На усному розгляді про­хач повинен довести власну версію на основі балансу ймо­вірностей. Він може (як і Рада) викликати, опитувати і піддавати перехресному допитові свідків. Процесуальні нор­ми неформальні, а слухання закриті. Компенсація призна­чається, якщо Рада переконана, що а) збиток є таким, що вимагає компенсації не менш ніж у 1 тис. фунтів; б) обста­вини збитку були предметом кримінального судочинства або були негайно передані в поліцію; в) прохач надав Раді всю необхідну допомогу, особливо в тому, що стосується всіх ме-

70

Розділ І

система Великої Британії 71_

дичних довідок, яких вона може потребувати. Рада може скоротити суму компенсації або взагалі відхилити клопотан­ня, якщо, з огляду на поведінку потерпілого, його особу та спосіб життя, було б недоречним надавати йому компенса­цію у повному обсязі або й взагалі.

Програма поширюється, з обмеженнями, на жертв на­сильства в сім'ї.

Рада може відновлювати справи, враховуючи серйозні зміни в стані здоров'я потерпілого протягом трьох років піс­ля дня остаточного призначення компенсації.

Відомчі трибунали

Існує низка приватних чи професійних об'єднань, які за­снували свої власні суди спеціальної юрисдикції для роз­в'язання конфліктів між своїми власними членами або для здійснення контролю над ними чи їх покарання. Юрисдикція цих трибуналів грунтується в першу чергу на договорі, ос­кільки ставши членом об'єднання чи професійної організації, людина приймає на себе зобов'язання визнавати юрисдик­цію трибуналу. Однак у багатьох випадках ці трибунали іс­нують на законній підставі з правом апелювати до судів. Прикладами внутрішніх трибуналів, заснованих згідно із за­коном, є Дисциплінарний суд соліситорів (Закон про соліси-торів від 1974 р.) і Комітет з професійної етики Генеральної медичної ради (Закон про медицину від 1983 р.). Якщо три­бунал створений не на підставі закону, апеляції до судів ор­динарної юрисдикції не подаються. Втім, Високий суд здій­снює наглядову юрисдикцію над трибуналами, навіть коли їхня юрисдикція не грунтується на законі, і втручається для запобігання зловживанню правосуддям на основі принципів природного права.

Усі зазначені та інші трибунали можуть бути одно- чи дворівневі. Якщо та чи інша структура дворівнева, то апеля­ція на рішення нижчого трибуналу подається до Вищого (апеляційного) трибуналу (тільки з питань законності), а по­тім — до Апеляційного суду Великої Британії.

При однорівневій структурі апеляція (також з питань за­конності) подається: в Англії і Валії — до Високого суду; у Шотландії — до Сесійного суду; у Північній Ірландії — до її Апеляційного суду.