§ 2. Трибунал з питань трудових відносин

У 1964 р. у різних галузях промисловості були створені спеціальні трибунали з дуже обмеженою юрисдикцією, пізні­ше вони дедалі більше її розширювали на підставі різних за­конів. Арбітражі в трудових конфліктах з багатьох поглядів є типовим прикладом різноманітності спеціальних судів. Во­ни розглядають суперечки між робітниками і підприємцями (звільнення, відмова в допомозі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і пологами, перекваліфікацією тощо).

Багато з цих положень, особливо ті, що пов'язані зі скар­гами на несправедливе звільнення з роботи (які нині станов­лять дві третини всього обсягу роботи цих судів) і вимогами про допомогу по безробіттю, об'єднані в Законі про забезпе­чення зайнятості від 1978 р.

У 1971 р. було здійснено спробу створити спеціалізова­ний суд для розгляду справ, пов'язаних з виробничими від­носинами. Суд з національних виробничих відносин було засновано за ст. 99 Закону про виробничі відносини від 1971 р. Закон, як і сам суд, викликав великі суперечки. Те саме стосувалося і його юрисдикції та здійснення ним повно­важень. Після нетривалого бурхливого існування в 1974 р. його було скасовано. Однак у 1976 р. було створено Апеля­ційний суд у трудових справах з тими самими завданнями, але іншими повноважен­нями. Юрисдикцію та функції цього суду нині регламентує Закон про забезпечення зайнятості від 1978 р.

До складу суду входить така кількість суддів, яку може час від часу призначати лорд-канцлер з числа суддів Високо­го суду та Апеляційного суду, одного з яких призначає голо­ва суду, принаймні одного — Верховний цивільний суд Шот­ландії. До нього входять також інші члени, яких час від часу призначає королева. Додаткові члени є особами, які мають спеціальні знання чи досвід у виробничих відносинах, чи то як представники роботодавців, чи то як представники робіт­ників, так що, хоч голова і є правником, суд складається з непрофесіоналів з особливим знанням виробничих відносин. Члени суду можуть подати у відставку, подавши письмове сповіщення, а можуть бути звільнені лорд-канцлером за по­годженням з міністром внутрішніх справ з конкретних при-

чин, особливо через неспроможність виконувати свої обов'язки або неналежну поведінку.

Заснування арбітражів у трудових конфліктах сьогодні регламентується ст. 128 Закону від 1978 р. і приписами, ви­даними на його основі. Вони стали надзвичайно важливим органом відправлення правосуддя. Так, хоч число таких су-дів не є фіксованим, оскільки кожен з них може бути скли-каний в міру необхідності, нині в середньому кожного робо­чого дня у Великій Британії засідає 75 таких судів.

Суд, що розглядає справу, звичайно складається з трьох зденів, один з яких є юридично кваліфікований голова, а два інші — представники конфліктуючих сторін. Рішення прий­маються більшістю голосів. Члени судів призначаються, ви­ходячи з їхніх спеціальних знань і досвіду. Вони мають право (користуватися ними на підтримку своїх рішень. Якщо докази и, свідчення суперечать їхнім знанням і досвідові, Апеляцій­ний суд у справах зайнятості допускає, що хоч суди мають право відхилити такі докази й свідчення і чинити, спираю­чись на свої власні знання, вони мають спершу повідомити їх сторонам і дати свідкам можливість ознайомитися з ними. Крім несправедливих звільнень і скорочення штатів юрисдикція судів з трудових конфліктів поширюється на ши­роке коло аспектів трудового права. Так, наприклад, службо­вець може подати скаргу до суду з трудових конфліктів на підставі несплати роботодавцем "гарантійної виплати" чи до­помоги у зв'язку з пологами або на підставі того, що робото­давець вжив заходів з метою перешкодити чи завадити йому вступити до "незалежної профспілки" або не дозволив йому взяти відгул, як це передбачено законом.

Суд, який є вищим судом письмового провадження, має свою штаб-квартиру в Лондоні і може засідати в будь-який чай і в будь-якому місці у Великому Лондоні будь-яким чис­лом відділень одночасно. Він є належним чином укомплекто­ваним, коли засідає у складі судді і двох-чотирьох інших чле­нів (або судді і одного іншого члена за погодженням сторін). -^! Юрисдикція суду обмежена повноваженнями, покладе­ними на нього Законом від 1978 р. На відміну від Суду з на­ціональних виробничих відносин Апеляційний суд у трудо­вих справах не має початкової юрисдикції, яку мав перший для розгляду випадків дискримінаційної виробничої практи­ки. Його юрисдикція обмежується слуханням апеляцій, які

60

Розділ І

Судова система Великої Британії _§1

можуть подаватися стосовно питань права, що виникають у судах нижчих інстанцій з трудових конфліктів, згідно із За­коном про рівну оплату праці від 1970 р., Законом про бо­ротьбу з дискримінацією за статевою ознакою від 1970 р., Законом про расові стосунки від 1976 р. та різними закона­ми про забезпечення зайнятості. Крім того, Суд розглядає апеляції з питань факту чи права, що виникають під час будь-яких проваджень у справі до або внаслідок будь-якого рішення чиновників органів легалізації відповідно до ст. 8 Закону про профспілки та трудові відносини від 1974 р. або до ст. 8 Закону від 1975 р. (згідно з яким профспілка може бути легалізована як незалежна).

Лорд-канцлер має право розробляти регламент, на під­ставі якого Суд має право регулювати своє власне судочин­ство. Регламент спрямований на спрощення процедури та усунення суворих формальних вимог до ведення процесу. Судочинство є відносно неформальним. Жорсткі норми дока­зового права не застосовуються. Будь-хто може постати пе­ред судом особисто або бути представленим баристером чи соліситором, або представником профспілки чи будь-якої асоціації роботодавців, або, більше того, "будь-якою іншою особою за його вибором". Втім, будь-яка особа, що виступає в Суді, може бути представлена баристером чи соліситором (тобто адвокатами, які мають право виступати в судах відпо­відно вищих чи нижчих інстанцій) або, безумовно, може по­стати особисто, або бути представленою представником профспілки або асоціації роботодавців чи будь-якою іншою особою за її вибором.

Порядок судочинства під час слухань справ у Суді покли­каний поєднати неформальність з порядком. Ніхто не носить мантій, немає лав чи місць для надання свідчень, сторони та їхні адвокати сидять за столами і можуть звертатися до суду сидячи. Ще одним відходом від звичайної судової процедури є те, що жодну із сторін не можна примусити сплатити су­дові витрати, хіба що, на думку Суду, провадження у справі було непотрібним, недоречним або несумлінно порушеним чи було допущено необгрунтоване відтермінування або інші неналежні дії при порушенні або веденні справи.

Судові витрати, як правило, не присуджуються, хіба що одна із сторін поводилася легковажно або несумлінно.

Суд має повноваження стосовно приводу та опитування свідків, представлення й перевірки документів, забезпечення виконання своїх наказів та інших питань, пов'язаних з його юрисдикцією згідно із Законом, за винятком того, що ніхто не може бути покараний за неповагу до суду, крім як суддею або за згодою судді, який є членом суду.

Головними перевагами цього судового закладу є швид­кість, неформальність та простота процедури. У питаннях факту рішення Апеляційного трибуналу є остаточним. Пи­тання права апеляції щодо його рішень може розглядати Апеляційний суд.