Глава 6 Суди спеціальної юрисдикції у Великій Британії

До 1977 р. існувало багато судів місцевої юрисдикції, які були винятком із звичайної ієрархії судів, тому що їхні склад і юрисдикція контролювалися на місцевому рівні. Проте, су­дові функції переважної більшості таких судів, які активно здійснювали свою юрисдикцію, були скасовані об'єднаними зусиллями таких актів, як Закон про суди 1971 р., Закон про місцеве самоврядування 1972 р. і Закон про відправлення правосуддя 1977 р. Певні суди перебувають поза межами звичайної ієрархії через те, що їхня юрисдикція стосується справ, які аж ніяк не належать до сфери застосування зви­чайного цивільного та кримінального права. Деякі з цих су­дів, зокрема військові суди, дістали свою юрисдикцію на підставі закону, в той час як інші, особливо церковні суди, є автономними, хоч, звісно, вони визнаються державою. Юрисдикція цих спеціалізованих судів застосовується, як правило, лише до певних членів суспільства, які, як припус­кається, погодилися підлягати їхній юрисдикції, хоч у деяких випадках вона поширюється на всіх членів суспільства.

З огляду на численність і різноманітність існуючих судів спеціальної юрисдикції не всі із згаданих вад і переваг про­являються у кожен даний момент. Суди спеціальної юрис­дикції дуже відрізняються один від одного за своїм складом, процесуальними нормами, ефективністю та формальностя­ми. Як приклад можна навести земельний суд (з такими са-

мими формальностями, як і традиційний суд), арбітражі у трудових конфліктах, суди у справах квартирної платні, Го­ловне і Спеціальне податкові управління та апеляційні суди із соціального забезпечення.

§ 1. Суд коронера

Коронер. Ця існуюча з XII ст. посада стосу­валася в основному опікування над королівськими доходами, особливо тими, які накопичувалися від стягування штрафів та конфіскації майна. На додаток коронер час від часу здій­снював повноваження шерифа і проводив дізнання у таких справах, як конфіскація рухомого майна та використання Його з благочинними цілями, знайдення кладів, що перехо­дять у власність держави у разі незнайдення його володаря, щодо дій, які стали безпосередньою причиною смерті будь-якої особи та смерті з невстановленими причинами. Короне-ри, які здійснювали ці та інші адміністративні функції, пізні­ше були відсторонені від їх виконання.

За оксфордським тлумачним словником, коронер — по­садова особа, обов'язком якої є проведення дізнання щодо нещасних випадків з летальним кінцем або смерті за неяс­них обставин¹. Хоч коронер має юрисдикцію щодо таких справ, як знаходження кладів, що переходять у власність держави у разі відсутності його володаря, розслідування причин виникнення пожеж у Лондоні, його юрисдикція (го­ловне завдання) стосується ще й проведення дізнання у ви­падку смерті особи, труп якої "перебуває на території ввіре­ного йому району", у разі коли є всі підстави вважати, що особа померла в результаті насильницької чи неприродної аба раптової смерті внаслідок нез'ясованої причини чи коли особа померла у в'язниці або смерть настала, коли померлий перебував під вартою поліції, або внаслідок тілесних ушко­джень, завданих поліцейським чиновником під час виконан­ня своїх обов'язків.

Інститут коронера притаманний країнам з англосаксон­ською правовою системою (Велика Британія, Канада, США,

¹ Кеш ^еЬйег'х (іісііопагу аій Шеадшв оГ ЕпгІізЬ Іавдиаге СоругівМ 1993 Ьу Ьехісоп риМісаІіош, іпс. ЗИеппап Титріке БанЬшу. — Р. 218.

56

Розділ І

система Великої Британії 57

Австралія та ін.) з деякими особливостями щодо порядку призначення і виконання функцій та покладених на них обов'язків. У Великій Британії коронер призначається місце­вими органами влади зі складу баристерів, соліситорів чи лі­карів з 5-річним стажем, але перебуває під патронажем Ко­ролівського суду (Суду корони).

Коронер діє в межах відповідного округу. Якщо справа підпадає під положення ст. З Закону від 1988 р., втручання коронера є обов'язковим; він повинен проводити розсліду­вання. Під час проведення дізнання коронер здійснює попе­редній огляд трупа, опитує свідків, проводить розшук осо­бисто або з допомогою поліції, може заарештувати без санк­ції суду. Коронер скликає спеціальне журі присяжних — ко-ронерське журі. Присяжні, що засідають при проведенні коронером дізнання ( в Англії це від 7 до 11 присяжних), повинні визначити причину смерті особи, спираючись на факти й обставини, встановлені коро-нерським розслідуванням та зафіксувати її відповідним вер­диктом.

Процесуальні норми мають виключно слідчий характер, оскільки попри те, що заінтересовані особи можуть бути представлені під час дізнання і ставити запитання свідкам, саме коронер веде засідання, і ніхто не звертається до при­сяжних з промовами. Суд присяжних виносить вердикт, який не обов'язково має бути одностайним, проте іншу дум­ку можуть мати не більше двох членів суду присяжних. Вер­дикт заноситься до документа під назвою "коронерське діз­нання".

Якщо коронерське журі дійде висновку, що смерть була природною або внаслідок випадку чи неспровокованого са­могубства, то на підставі вердикту питання закривається. При встановленні обставин, які свідчать про насильницьку смерть або спровоковане самогубство, ухвалюється вердикт для суду, але дізнання коронера не повинно закінчуватись висновком щодо винуватості когось у вчиненні злочину чи остаточним висновком щодо причини насильницької смерті. Цей вердикт не є актом віддання до суду, тому у коронера є два можливі варіанти подальших дій — вердикт разом з ма­теріалами дізнання направити: 1) до суду; 2) до прокурора, який проводить повне розслідування.

Коронерське дізнання припиняється, якщо надійшло по­відомлення про відкриття кримінального переслідування.

Суд і органи обвинувачення не зв'язані вердиктом коро-нерських присяжних і проводять слухання у звичайному по­рядку, де коронер може виступати як свідок. У Великій Бри­танії законами про кримінальне право від 1977 р., про корне­рів від 1980 р., про коронерське журі від 1983 р. скорочено функції і повноваження коронерського суду.

До прийняття Закону про кримінальне право від 1977 р. присяжні могли винести вердикт про умисне, ненавмисне вбивство чи дітовбивство названою особою, після чого коро­нер повинен був без зволікання передати справу до суду. Та­ким чином, на зміну коронерському дізнанню прийшло попе­реднє розслідування, що проводиться магістратськими суда­ми, а коронерське дізнання перебрало на себе функцію обви­нувального акта. Ця процедурна норма, незважаючи на нечасте застосування, вважалася анахронізмом і тому була скасована згідно зі ст. 56 Закону від 1977 р. Поки що коро­нерське дізнання не може висунути обвинувачення проти особи у вчиненні будь-якого злочину. Якщо кримінальна справа у вчиненні злочину, що спричинив смерть, стає пред­метом коронерського дізнання або ж коли інкримінується злочин, що був вчинений за обставин, пов'язаних зі смертю, ст. 1 Закону про коронера від 1988 р. передбачає відкладен­ня коронерського дізнання до закінчення кримінальної спра­ви, причому остаточне рішення залишається за Генеральним прокурором. По закінченню провадження у кримінальній справі коронер отримує інформацію від суду про результати розгляду справи, після чого коронер може відновити дізнан­ня, якщо, на його думку, для цього є достатні підстави. Якщо коронер вважає саме так, висновок коронерського дізнання Щодо причини смерті не повинен суперечити результатам розгляду відповідної кримінальної справи. На коронерське рішення апеляція не подається, оскільки процесуальні дії є предметом судового нагляду, що його здійснює Високий суд, і можуть бути скасовані наказом про призупинення раніше схвалених дій, якщо, наприклад, вердикт не може бути під­тверджений свідченнями свідків. Провадження у справі в ко­ронерському суді цілком захищене привілеєм від дифамації.

58

Розділ І

)ва система Великої Британії

59