Дністер

Знаєте, чому наша річка Дністром називається? Ні?! То я вам розкажу. Про це чула від старих людей.

Колись у давнину тут, де Дністер тече, плюскотів собі маленький безіменний струмок, а вздовж нього подекуди люди жили. Були серед них мисливці, хлібороби. І вели зони свій незвичайний календар. Чи то сіяти треба було, чи свята якогось чекали, то, щоб не збитися кожний день позначали на піску, що був березі струмка, мітками. Що не день, то нова мітка. По них вони знали, скільки днів лишило­ся, наприклад, до весни...

Але одного разу струмок розлився водами на довколишні поля і затопив береги. Коли вранці вода спала, вийшли люди на берег, а їхніх позначок нема.

— Хто дні стер? — бідкалися люди і самі ж відповідали:

— Та хто? Струмок дні стер.

— З того часу і стали називати струмок, який дні стер,— Дністер.

Тепер це вже не струмок, а велика річка. А початок бере вона аж у Карпатах з-під могутнього дуба, де вода пробила одного разу дно і б'є догори водограєм.

Чайка

Чи доводилося вам чути, як чайка кигиче над морем? Грудьми припадає до хвилі, кигиче, мов кличе когось... Кажуть люди, це дівчина милого шукає.

Був собі славний козак Ясюк, великий гультяй і п'яниця. Одинак у матері. А з одинака яка користь? Наїсться, нап'ється і гайда на вечорниці. А там усім допіка. Почалися обмови.

— Боже ж милий ти мій,— плаче мати вночі,— як мені сина придержати дома?

І вирішила: оженю. Він, на диво, згодився, але тільки з найкращою з навколишніх сіл дівкою. От послали сватів — з нетерпінням чекають. Та їм каже:

— Піду тільки тоді, як прославиться в битвах з татарами мій наречений і додому поверне з дарунками вчасно.

Як почув це козак, надзвичайно зрадів, а мати заплакала гірко.

Зібрав Ясюк славних хлопців — і гайда до Криму. Вогнем і мечем здобував добру славу у землях далеких поганських. От розгніваний хан зібрав військо чимале і вирушив проти сміливця, щоб живцем його взяти. Послав відділ — немає, послав другий — ні сліду. Аж нарешті і сам летить з військом. Страшна січа була, аж земля просочилася кров'ю. Порубаний, постріляний з останніх вже сил мужньо бився Ясюк, поки знесилений не впав серед поля. Тоді кинулися з гиком ординці, зв'язали його і ки­нули в море.

Розгойдались хвилі по синьому морю і вість донесли до Лиману. Довідалась мати, запла­кала гірко. У незмірній розпуці прокляла дівку, щоб стала птахою — чайкою і шукала у хвилях тіло козаче.

Дятел

Пішов раз чоловік у Великдень до лісу рубати дрова. Приходить до нього старий дід та й питає:

• Що рубаєш?

• Дрова рубаю!

• Та саме нині?

— Нема чого їсти. Жона, діти голодні, заробітку катма, а затопити й зварити треба. Що маю робити? — каже чоловік.

Дід подумав, подумав та й каже:

— Лиши рубати, йди додому. Сказав так і зник.

Приходить чоловік додому, а там на столі у нього повно грошей. І мав цей чоловік усе, що захотів.

Минув рік. На другий Великдень той чоловік собі думав: «Піду я тепер до лісу рубати, знов добуду грошей 1 стану ще багатший!» Як подумав, так 1 вчинив. Але тоді з'явився отой дід і сказав:

— Відтепер будеш, чоловіче, цюкати по дереві до кінця світу.

І з того чоловіка учинився дятлик, який усе скаче по деревах і стукотить своїм дзьобом, як той чоловік щокав сокирою.

(В. Лисенко).