3.2. Аналіз робіт деяких перекладачів у підході до передачі найцікавіших каламбурів

У цій частині зроблено спробу розглянути різні переклади однієї книги Л. Керрола “Аліса в Країні Чудес”.

Об’єктами дослідження були узяті переклади таких авторів, як Н. Демурова, В. Орел, В. Набоков, Б. Заходер, В. Корнієнко хоча це далеко не повний список перекладачів, що намагалися інтерпретувати “Алісу в Країні Чудес” російською та українською мовами, зробити її зрозумілою для читачів.

На наш погляд, не завжди як читачі цієї казки малися на увазі лише діти, оскільки, на відміну від інших творів дитячої літератури, ця книга з часом стала більш дорослою.

Найцікавішими, на наш погляд, є переклади Володимира Набокова та Валентина Корнієнка. Вони прагнули щоб казка англійського письменника, надзвичайно важка для перекладу на іншу мову, стала по-справжньому близька російському та українському читачеві, аби він зрозумів своєрідність і блиск словесної гри, оцінив тонкість гумору, здатність Л. Керрола поглянути на світ одночасно очима дитини і очима ученого.

Набоков відмінно впорався зі своїм завданням. Героїні казки він дав російське ім’я Аня – лише в російській мові існує така зменшувальна форма від імені Анна.

Можна сказати, що з виходом у 1932 році його книги “Аня в Країні Чудес” у англійської дівчинки з’явилася дуже схожа на неї російська сестра.

Багато хто може стверджувати, що В. Набоков спотворив авторський текст Л. Керрола, але його метою був не сухий переклад. Він багато що зробив саме як посередник між російською і англомовною культурами, і казка “Аня в Країні чудес” – красномовний тому доказ.

Було б також справедливо згадати про іншого чудового дитячого поета і письменника – Бориса Володимировича Заходера. Як відомо, він був не лише автором багатьох дитячих віршів, п’єс, поем і розповідей, він також відомий своїми переказами російською мову таких творів класичної зарубіжної дитячої літератури, як “Вінні-Пух і всі-всі-всі” Алана Олександра Мілна і “Аліси в Країні Чудес” Льюїса Керрола.

У передмові до свого переказу Б. Заходер сказав, що він вирішить лише “спробувати розповісти про Алісу російською”, і що “головне в цій книзі не загадки, не фокуси, не головоломки, не гра слів, і навіть не блискуча гра розуму, а ... сама Аліса” [42, с. 13].

Головним художнім прийомом Керрола є “втілення” в текст прямого значення, хоча в нормі у даному контексті воно повинне сприйматися як непряме. При цьому відбувається нав’язування читачеві нових – нетрадиційних, нетривіальних – фонових уявлень про світ, в якому розгортається дія казки.

Аліса, поступово освоює цей світ, слугує для читача своєрідним “гідом-перекладачем” по цьому світу, в якому мовна діяльність служить віддзеркаленням світу реальності, і навпаки – світ відображає мовні відтінки персонажів, але в нім відсутні переносні значення, постійно відбиваються буквальні значення висловів персонажів.

Відбувається накопичення нових уявлень у читача, уявлень про світ керролівської казки. Ті ж процеси втілення читача у новий для нього світ, світ даного художнього твору, відбуваються з будь-яким художнім твором, особливо з фантастикою.

Специфічною особливістю керролівського світу є те, що він заснований саме на мовній семантиці. У цьому особлива принципова складність перекладу книг Л. Керрола.

Герої Л. Керрола наче органічно нездібні зрозуміти непряме значення вислову, “коли вони беруть слово, воно означає те, що вони хочуть, не більше і не менше” [28, с. 49].

Якщо залучити традиційні терміни, то в Л. Керрола можна зустріти: “пожвавлення” стертої метафори, внутрішньої форми слова, включаючи так звану народну, або, по визначенням Н. Демурової, “дитячу” етимологію, “прозорі” імена, власні імена персонажів, які “визначають їх характери, їх поведінку” [37, с. 317]. І, врешті-решт, “драматургію книги”, персонажів англійського фольклору, власні афоризми автора, що засновані на прислів’ях або мають форми прислів’я, і гру слів.

Наведемо ще один приклад Н. Демурової [37, с. 303]. В оригіналі “Керрол виходить з якостей, властивих різним приправам”, а перекладачка вважає краще у дусі його стилю, грати на дитячій етимології:

“Должно быть, она от перца была такой вспыльчивой”, – подумала Алиса.

Помолчав, она прибавила (без особой, правда, надежды):

– Когда я буду герцогиней, у меня на кухне вовсе не будет перца. Суп и без него вкусный! От перца начинает всем перчить...

Алиса очень обрадовалась, что открыла новый закон.

– От уксуса – куксятся, – продолжала она задумчиво, – от горчицы – огорчаются, от лука – лукавят, от вина – винятся, а от сдобы – добреют. Как жалко, что об этом не знают... Все это было бы так просто! Ели бы сдобу и добрели!”

У перекладі В. Корнієнка це звучить так:

“Коли я буду Герцогинею, сказала собі Аліса (щоправда, без особливої певності), то не триматиму в себе на кухні ані перчини. Юшка смачна й без перцю. Можливо, саме від лютого перцю люди стають такі сердиті, провадила вона, щаслива, що відкрила нове правило. Від гірчиці гіркне на душі, від кориці починаєш усім коритися, від звіробою визвірюються, а... а зате від карамелі чи інших цукерок діти стають солодкі пресолодкі! Шкода, що люди цього не знають, інакше були б не такі скупі на цукерки...” [43, c. 65].

Із цих прикладів можна зробити важливий висновок, що стосується перекладу каламбурів взагалі.

У дуже багатьох випадках, коли немає можливості шляхом “послівного” перекладу досить чітко передати “каламбурність” поєднання, перекладач не перекладає той зворот, який дається йому автором оригіналу, а створює свою гру слів, близьку, таку, що нагадує за тими або іншими показниками авторський каламбур, але свою, створювану інколи на зовсім іншій основі і зовсім іншими засобами.

Якщо в останньому прикладі таке відтворення каламбуру зіставити з каламбуром оригінала, то виявиться, що в Керрола немає ні гірчиці, ні кориці, ні звіробою, ні карамелі – все це від перекладача. Можна, звичайно сперечатися про те, наскільки ці конкретні пари (кориця – коритись, звіробій – визвірятись) і тому подібні вдалі, але в цілому створює враження, відповідне тому, яке виробляє оригінал.

Автор будує свій текст на асоціативних відповідностях і багатозначності, а перекладачі – на звукових і не насправді етимологічних, і всі досягають здійснення однієї і тієї ж мети.

Особливо цікавий в російських перекладах персонаж на ім’я Mock Turtle.

У перекладі Б. Заходера, який рясніє багаточисельними перекладацькими знахідками, отримуючи російською мовою ім’я Рибний Делікатес, в ситуації знайомства з Алісою Mock Turtle говорить:

“Був я колись рибою, – сказав нарешті Делікатес з глибоким зітханням, – справжньою...”

“Справжня риба” відносно істоти викликає зовсім не ті імплікації, які має на увазі Mock Turtle, з гордістю заявляючи:

“...Once... I was а real Turtle...”

Звідки взялося це ім’я говорить сама королева:

“Have you seen the Mock Turtle yet?”

“No”, said Alice. “I don’t even know what а Mock Turtle is”.

“It’s the thing the Mock Turtle is made from” said the Queen [42, c.68].

Mock turtle soup ( а не Mock Turtle Soup, як говорить Королева) — це суп з телячої голови і телячих ніжок, сурогат аристократичного (і дуже дорогого) черепашачого супу. Англійський прикметник mock легко поєднується з утворенням звичних понять для англійців: mock seam “обробний шов”, mock modesty “помилкова скромність”, mock marriage “фіктивний шлюб” і так далі.

Еквівалентами цього прикметника в різних контекстах в російській мові можуть бути прикметники штучний, фіктивний, фальшивий, підроблений, помилковий, іграшковий, іменники підробка, імітація, макет, модель.

Відомо, що в Країні чудес персонажі the King and The Queen це — 1) the King and the Queen of Wonderland і одночасно 2) the King and the Queen of Hearts. Але, будучи Королем і королевою цієї країни, the King and the Queen в той же час є картковим королем і картковою пані.

В результаті у перекладах російською мовою в розділі VIII (перша поява персонажів the King and the Queen of Hearts) з’являються “Король і Королева чирви” (О. Оленіч-Гнеденко, 1977); “Король і Королева бубни” (Н. Демурова, 1967); “Червоний король і червона пані, тобто королева” (Б. Заходер, 1980); “Король чирви зі своєю королевою” (В. Набоков) і, нарешті, “Червоний король і королева” [54, 188].

Лише в Б. Заходера залишається вельми віддалена і проблематична можливість того, що читач пригадає слова перекладача і ототожнить постраждалу особу — Червону Пані з Королевою, що наказує всім відрубати голову. У всіх останніх випадках — в російських перекладах — це різні персонажі.

“Аліса” Льюїса Керрола — це книга, в якій практично у кожному слові можна знайти подвійний сенс, або особливий підхід, що не застосовувався раніше.

У даній роботі хотілося б зупинитися на ключових моментах перекладених різними фахівцями. Читаючи різні варіанти, у першому ж розділі можна виявити різний підхід до перекладу уривка:

“Do cats eat bats? Do cats eat bats?” and sometimes “Do bats eat cats?” for, you see, as she couldn’t answer either question, it didn’t much matter which way she put it”.

Наприклад, у В. Набокова ми читаємо[39, c. 20]:

“Кошки на крыше, летучие мыши... А потом слова путались и выходило что-то несуразное: летучие кошки, мыши на крыше...”

В. Набоков намагався зберегти риму, переробити фразу так, щоб її можна було заплутати в другому варіанті, що не дуже вийшло в перекладі В. Орла:

“Интересно, кошки едят летучих мышей?”

Алиса зевнула и уже задремывая, все повторяла:

“Мышки едят летучих кошек?” Но это было совершенно все равно, потому что ни на тот, ни на другой вопрос у Алисы ответа не было”.

Тут ми бачимо практично дослівний переклад, на відміну перекладу від Бориса Заходера, який представив це так:

“– Скушает кошка летучую мышку?

– Скушает кошка летучую мышка? А иногда у нее получалось:

– Скушает мышка летучую кошку? Или даже так:

– Скушает мышка летучую мошку?

Не все ли равно, о чем спрашивать, если ответа все равно не получишь, правда?”

У роботі українського письменника-перекладача В. Корнієнка наводиться інша тварина, але суть збережено:

“Чи їдять коти кротів?.. Чи їдять коти кротів?..” Часом виходило щось таке: “Чи їдять кроти котів?..”, бо коли не знаєш відповіді на питання, то байдуже, з якого боку його ставити.” [43, c. 15].

У ключовій фразі помітно виявляється такий стилістичний прийом, як алітерація, тобто повторення однорідних приголосних, що додає літературному тексту особливу звукову і інтонаційну виразність.

Також, на наш погляд вдалий варіант Н. Демурової:

“Алиса сонно бормотала:

– Едет ли кошки мошек?

– Едет ли кошки мошек?

Иногда у нее получалось:

– Едят ли мошки кошек?” [37, c. 45].

Н. Демурова пояснює заміну кажанів (Bats) на мошок необхідністю зберегти риму оригінала.

Досить помітна різниця в передачі словосполучення “Orange Marmalade”. У В. Набокова – це “Полуничне варення”, що звичайно, більш знайомо російській дитині, ніж апельсиновий мармелад в банці.

У В. Орла – це “Журавлина в цукрі”, а в Заходера “Апельсинове варення”, що може викликати деякий подив, оскільки мало хто передбачає, що з апельсинів можна зварити варення.

Трохи абсурдний переклад дає Н.Демурова:

“Пролетая мимо полок, она прихватила банку с вареньем. На ней было написано “Апельсиновое”, но, увы! Она оказалась пустой”.

Насправді, з чого можна зрозуміти, що ця банка з варенням, якщо вона порожня?

Другий розділ казки називається “The Pool of Tears”, що Н. Демурова і В. Орел переклали як “Море сліз”, В. Корнієнко як “Озеро сліз”, Б. Заходер як “Глава в которой Алиса купается в слезах”, а В. Набоков, що цікаво, не дав жодної назви. Він просто назвав його “Продовження”, вочевидь, вважаючи, що другий розділ є лише логічним продовженням, і не несе достатнього смислового навантаження, окремо від першого розділу.

Третій розділ називається “Caucus – Race and Long Tile”. Термін “Caucus” виник в США, де він позначав збори лідерів фракції з питання про кандидата або політичну лінію. Англійці запозичили цей термін, дещо змінивши його значення; вони застосовували його стосовно суворої дисциплінованої організації, керованої комітетом. Зазвичай цей термін вживався членами однієї партії в принизливому сенсі, коли йшлося про партію противників.

Можливо, Л. Керрол використав цей термін символічно, маючи на увазі, що члени комітетів різних партій зазвичай зайняті безглуздою метушнею, яка не призводить до конструктивних результатів, причому кожен політик прагне схопити ласий бюджетний шматок.

Оскільки в Л. Керрола “Caucus – Race” представлений у вигляді гри, В. Набоков переінакшив її як “игра в куролесы”.

Куролесити, по В. Далю – це “дурити, будувати витівки, пустувати; поводитися дивно, незвично, як не при своєму розумі” [17, с. 349].

Безперечно слово “куролесити” більш знайоме російськомовному читачеві, ніж чуже англійське слово caucus.

У Б. Заходера – “крос по інстанціях”, тобто збереження сфери вживання англійського слова і російського.

В. Орел розділив слово “беготня” на “бег от ня”, що теж представляє цікавий підхід.

Лише Н. Демурова спростила оригінал у своєму перекладі, написавши “біг по кругу”, і при цьому, давши пояснення терміну “caucus”, що абсолютно незрозуміло читачеві, який не володіє мовою оригінала.

Другий розділ починається із слів Аліси:

“Curiouser and curiouser!” cried Alice (she was so much surprised that for the moment she quite forgot how to speak good English)”.

В. Набоков пропонує такий варіант:

“Чем дальше, тем странше!” – воскликнула Аня (она так оторопела, что на мгновение разучилась говорить правильно)” [39, c. 54].

Ми бачимо, що в оригіналі Аліса неправильно вживає ступінь порівняння прикметника сurious. В. Набоков міняє місцями слова в російській фразі, також використовуючи ступінь порівняння прикметника “дивно” – “странше”.

Н. Демурова йде тим же шляхом:

“Все страньше и страньше!” – вскричала Алиса. От изумления она совсем забыла, как нужно говорить”.

Б. Заходер і В. Орел абсолютно змінили фразу у перекладі, тобто вони зовсім відійшли від варіанту невірного вживання ступеня порівняння прикметника, наприклад, Б. Заходер написав:

“Ой, все чудесится и чудесится! – закричала Алиса (она была в таком изумлении, что ей уже не хватало обыкновенных слов, и она начала придумывать свои)” [42, c. 35].

Підхід В. Орла можна пояснити тією ж дитячою звичкою переробляти слова, але він по-своєму самобутній:

“Необычайная история! Я ростю!.. – воскликнула Алиса. От удивления она и думать забыла про грамматику.” [44, c.40].

В кінці другого розділу Л. Керрол перераховує тварин, що знаходяться в морі Алісиних сліз. Там були герої казки Duck, Dodo, Lory and Eaglet.

Н. Демурова переклала імена звірів, як Робін Гусь, Птиця Додо, Папужка Лорі і Орля Ед, і дала коментар, Робін Гусь – це Робінсон Дакворт; австралійська Папужка Лорі – Лоріна, старша сестра Аліси; Орля Ед – молодша сестра Едіт; а птиця Додо – сам Л. Керрол. Коли Л. Керрол заїкався, він виголошував своє ім’я так: “До-До-Доджсон”.

Взагалі, Duck зустрічається і як Качка (у В. Набокова і Б. Заходера); і як каченя (у В. Орла). Dodo має два варіанти перекладу, як Додо і як Дронт. Б. Заходер наводить його в якості “вымершая птица Додо, он же ископаемый Дронт”; Лорі – Папуга Ар а (у В. Орла), Папужка Лорі (в Н. Демурової), Лорі (у В. Набокова), Папуга (в Б. Заходера).

Цікаво, що Б. Заходер окрім того, що переклав Eaglet не як Орля (що зробили всі інші), а як Орля Курчат-курчат, він ще додав новий персонаж “Стріляний Горобець”.

Третій розділ містить цитату з історії Англії, яку Миша цитує, як “найсухішу річ”. Пізніше було виявлено, що цей уривок узятий із підручника з історії Хевілленда Чемпелла, по якому навчалися діти Лідделів.

Зі всіх даних перекладів лише В. Набоков замінив його на уривок з історії Київської Русі, такий же незрозумілий для дитячої свідомості.

Привертає увагу розповідь миші, написана у вигляді мишачого хвоста. Як у Л. Керрола, так і у перекладачів, окрім Б. Заходера, вірш змальований у вигляді хвоста. Його ж переклад графічного вірша написаний в рядок, як звичайний текст, що дещо заплутує читача.

Слово само по собі незрідка виступає в Керрола як об’єкт “гри в нонсенс”, узяте вже не в своїй цілісності, нерозривності, але як тонка і складна структура, що є зручним “ігровим полем”.

На грі між неспівпаданням звуку і сенсу в слові, наприклад, будуються багаточисельні каламбури, щедро розсипані в обох казках Керрола. Така і знаменита “довга розповідь” Миші, в якій обігрується смислове неспівпадіння слів “tale” (розповідь) і “tail” (хвіст), ідентичних за звучанням. Наведемо цей уривок в оригіналі.

“It’s а long tail, certainly”, said Alice looking down with wonder at the Mouse’s tail, “but why do you call it sad? And she kept on puzzling about it while the Mouse was speaking? So that her idea of the tale was something like this...”

Можна передати цей уривок російською таким чином:

“ – Это очень длинная и грустная история, начала Мышь со вздохом.

Помолчав, она вдруг взвизгнула:

– Про хвост!

– Про хвост? – повторила Алиса с недоумением взглянула на ее хвост. – Грустная история про хвост?

И пока Мышь говорила, Алиса никак не могла понять, какое это имеет отношение к мышиному хвосту. Поэтому история, которую рассказала Мышь, выглядела так...”

Далі йшов знаменитий фігурний вірш, якому Л. Керрол надав форму мишачого хвоста.

Число подібних каламбурів можна було б помножити: це і “not” (негативна частка), і “knot” (“вузлик”) все в тій же розповіді Миші, і “well” (“колодязь” і “добре”) в “Божевільному чаюванні”, і “draw” (“черпати воду” і “малювати”) в тому ж розділі, і багато іншого.

Л. Керрол майстерно грає, руйнуючи структуру слова і різних мовних одиниць, а потім знов відновлюючи їх, додаючи їм свої, абсолютно несподівані значення. Серед улюблених ігрових одиниць – так звані реалізовані метафори, в яких старі, звичні зв’язки руйнуються, замінюючись новими і завжди вкрай несподіваними, а потім “реалізуються”.

Четвертий розділ примітний тим, що вираз “To dig for apples”, який буквально перекладається “шукати яблука”, в той же час показує що в Країні Чудес яблука викопують із землі, як картоплю. Фразу “Sure then I’m here! Digging for apples, your honour!”. В. Орел переклав та зберіг абсурдність виразу: “Туточки, хозяин! Редиску для компота рву”.

Інші варіанти не настільки оригінальні як описаний вище: “викопую яблука” [37, с. 49], “яблучка копаю” [38, с. 450], “яблуньки обкопую” [18, с. 26].

Хотілося б відзначити, що В. Набоков, намагаючись перенести оповідання в російську реальність, оточує Аню (Алісу) істотами, які носять російські імена.

Це, наприклад, дворянин Кролик Боягуз (замість Кролик інших перекладачів), і його слуги Петька і Яшка (Pat and Bill в Л. Керрола). Їх він наділяє суто російськими інтонаціями: “Уволь, братцы...”, “Врешь, не полезу!” і так далі.

Дотримуючись теми імен та їх перекладу, необхідно відзначити, що в шостому розділі персонажів Fish-Footman і Frog-Footman всі автори передали по-різному: Лакей-лящ і Жабеня [42, с. 55]; Лакей-Риба і Лакей-жаба [41, с. 40]; Лакей-Карась і Лакей-Жабун [43, с. 45]; Лакей-карась і Швейцар-Головастик [18, с. 58].

А далі виступає, ймовірно, найбільш відомий, після Аліси, персонаж казки Л. Керрола Кіт Чеширський (Cheshire cat). Персонаж взятий з виразу to grin like а Cheshire cat – посміхатися у весь рот. Походження цього виразу точно невідоме, хоча існують два припущення:

1. Один художник в Чеширі (графстві, де народився Льюїс Керрол), змальовував на вивісках левів, що посміхаються.

2. У свій час голови чеширского сиру прикрашало зображення кішки, що широко посміхалася.

Автор використовує свій улюблений стилістичний прийом: він “оживляє” компонент, що не має самостійного значення, перетворює його на одного з персонажів оповідання. У цьому випадку, як і в багато інших, переклад В. Набокова виділяється із загальноприйнятої тенденції.

Дійсно, зараз, загально відомо, що Кіт Чеширський – це персонаж казки Льюїса Керрола “Аліса в Країні Чудес”, який завжди посміхається і може зникати. Проте, В. Набоков виходив з того, що російськомовна дитина може не зрозуміти, чому він саме Чеширський, а тим більше, чому він посміхається. Тому у нього ми бачимо наступне:

“Это Масленичный Кот... Не всегда коту масленица, – ответила Герцогиня – Моему же коту – всегда. Вот он и ухмыляется”.

Далі йде не менш цікавий текст, з використанням гри слів:

“If everybody minded their own business”, said the Duchess in а hoarse growl, “the world would go round а deal faster than it does”

“Which would not be an advantage”, said Alice, who felt very glad to get an opportunity of showing off а little of her knowledge.

“Just think what work would it make with the day and night! You see the earth takes 24 hours to turn round on its axis – ”

“Talking of axes”, said the Duchess, “chop off her head!”, “If everybody minded their own business”. (Якби кожен займався своєю справою ... все на світі робилося б набагато швидше, тобто справи на світі йшли б краще).

Репліка Аліси побудована на грі слів. Вона розуміє все буквально і, по-дитячому пихата, користується випадком “застосувати” отримані нею в школі знання.

Гра слів, заснована на майже однаковій вимові слів axis, – “земна вісь” і axes – множина від слова axe – “сокира”. Проте слово axis, так добре знайоме їй з уроків географії, викликає в Країні Чудес абсолютно несподівані асоціації.

Відповідно, у В. Набокова бачимо:

“Если бы никто не совался в чужие дела, – сказала хриплым голосом Герцогиня, – земля бы вертелась куда скорее.

– Что не было бы преимуществом, – заметила Аня, воспользовавшись случаем, чтобы показать свои знания. – Подумайте только, как укоротился бы день. Земля, видите ли, берет 24 часа...

– В таком случае, – рявкнула Герцогиня, – отрубить ей голову”.

В перекладі В. Орла:

“Не суй нос в чужой вопрос. А то из-за тебя земля вертится в два раза медленнее, чем положено.

– И ничего подобного! – ответила Алиса, довольная тем, что наконец-то может себя показать. – Земля за 24 часа оборачивается вокруг своей оси вследствие чего...

– Кстати, насчет следствия, – перебила ее Герцогиня и обратилась к Кухарке: – Отруби-ка ей голову. Без следствия” [44, с. 82].

У варіанті перекладу Б. Заходера:

“– Если бы никто не совал носа в чужие дела, – проворчала Герцогиня, – мир завертелся бы куда быстрей, чем сейчас.

– Ну и что же тут хорошего? – с готовностью подхватила Алиса, обрадовавшись долгожданному случаю блеснуть своими познаниями. –Представляете, какая началась бы путаница? Никто бы не знал, когда день, когда ночь! Ведь тогда от вращения...

– Кстати, об отвращении! – сказала Герцогиня. – Из отвратительных девчонок делают отбивные котлеты!” [42, с. 46].

У Н. Демурової:

“– Если бы кое-кто не совался в чужие дела, – хрипло проворчала Герцогиня, земля бы вертелась быстрее!

– Ничего хорошего из этого не вышло бы, – сказала Алиса, радуясь случаю показать свои знания. – Только представьте себе, что сталось бы с днем и ночью. Ведь земля совершает оборот за 24 часа...

– Оборот? – повторила Герцогиня задумчиво. И, повернувшись к Кухарке, прибавила:

– Возьми-ка ее в оборот! Для начала оттяпай ей голову!” [37, с. 39].

У В. Корнієнка:

“– Якби ніхто не пхав свого носа до чужого проса, хрипким басом сказала Герцогиня, земля крутилася б куди шпаркіше.

– Ну й що б це дало? Зауважила Аліса, рада похизуватися своїми знаннями. Подумайте лишень, що сталося б із днем і ніччю. Земля оберталася б навколо осі швидше, ніж...

– До речі, про ніж! Сказала Герцогиня. Відтяти їй голову!” [43, c. 67].

Найцікавіші персонажі, зустрічаються, на наш погляд, в сьомому розділі: це The March Hare, the Hatter і DorMouse. У попередньому розділі Кіт Чеширський попередив Алісу, що всі вони не при своєму розумі.

За часів Льюїса Керрола широким вжитком користувалися приказки “Mad as а hatter”, “Mad as а March hare”. Звичайно, тому і виникли ці персонажі.

“Mad as а hatter”, можливо, є спотворенням старішої приказки “безумний як гадюка”, проте, швидше за все, ця приказка зобов’язана своїм походженням факту, що до недавнього часу капелюшники дійсно божеволіли. Ртуть, що використовувалася під час обробки фетру (вона заборонена зараз законом в багатьох країнах), викликала отруєння. Жертви цього отруєння страждали судомами, відомими під назвою “Hatter’s shakes”, і це позначалося на їхніх очах, кінцівках і утрудняло мову. На пізніх стадіях хворі страждали галюцинаціями та іншими психічними розладами.

“Mad as а March hare” мається на увазі безумні стрибки зайця-самця в березні, в період спаровування.

Існує припущення, що художник Джон Тенніл, що малював ілюстрації до “Аліси”, за пропозицією Льюїса Керрола змалював такого собі Картера, відомого торговця меблями в Оксфорді. Картера називали Mad Hatter, тому що він був сповнений ексцентричних задумів. Його винахід, ліжко-будильник, яке скидало людину, що спить в ньому, на підлогу, коли її треба було будити, навіть демонструвалося у 1851 році в Лондоні. Можливо, саме тому Капелюшник Льюїса Керрола весь час цікавиться часом і намагається будити Соню.

Соня – гризун, який живе на деревах і більше схожий на білку, ніж на мишу. Назва походить від латинського слова “спати” і пов’язане із способом життя тварини, а також із тим, що, на відміну від білки, соня – нічна тварина і вдень перебуває в сонному стані.

Примітно, що Hatter фігурує як Болванщик (Н. Демурова), Капелюшник (В. Набоков, В. Орел, В. Корнієнко) і Капелюх (Б. Заходер).

У варіанті Б. Заходера Чеширський Кіт пояснював ім’я ще одного героя: “В этой стране живет Очумелый Заяц. Очумел в марте. Навести кого хочешь. Оба ненормальные”.

Загадка із тексту казки “Why is а raven like а writing desk?”, вона викликала жваву дискусію за часів автора, і відносно неї було висловлено багато припущень. Відповідь дав на неї сам письменник в передмові до пізнішого видання книги в 1856 році: “Because it can produce а few notes though they are very fat”. Тут обіграється гра слів notes: 1) “замітки”; 2) “музичні ноти”; 3) “каркання” і flat:1) “плаский”; 2) натяк на вираз to sing flat – “співати фальшиво”.

Проте, на нашу думку, спочатку автор не мав на увазі жодної відповіді, загадка задумувалась саме як загадка без відповіді.

Не менш цікавий епізод, коли Аліса говорить про час з Капелюшником і Зайцем. От як це виглядає в оригіналі:

“I dare say you never even spoke to Time!”

“Perhaps not, but I know I have to beat time when I learn music”.

“Ah! That accounts for it, he won’t stand beating”.

Тут автор використав гру слів, to beat time – “відбивати такт”, що є зразком руйнування значення фразеологізму, з натяком на основне значення дієслова to beat – “бити”.

Абсолютно очевидно, що цей уривок потрібно перекласти зрозуміліше, але зберігаючи гру слів.

Наприклад Н. Демурова представила:

“Ты с ним небось никогда и не разговаривала!”

“Может и не разговаривала. Зато не раз думала о том, как убить время!”

“А-а! Тогда все понятно. Убить Время! Разве такое ему может понравиться!” [37, c. 78].

У Б. Заходера ми знаходимо:

“Ты о нем вообще, наверно, в жизни не думала!”

“Нет, почему, иногда, особенно на уроках музыки, я думала – хорошо бы получше провести время...!

“Все понятно! Провести Время?! Ишь, чего захотела! Время не проведешь! Да и не любит он этого!” [42, c. 70].

В. Набоков презентує це таким чином:

“Я только села на время, – кротко ответила Аня”.

“То-то и есть. Время не любит, чтобы на него садились” [39, c. 84].

В. Корнієнко дає наступний переклад:

“– Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!

– Здається, ні... обережно відповіла Аліса. Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови.

– Ага! Тоді все ясно! Сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш.” [43, c. 60].

У наступній главі ми помічаємо, що Грифон і Черепаха говорять з помилками, властивими мові дитини:

“They never executes nobody” замість “They never execute anybody” або “He hasn’t got no sorrow” замість “he hasn’t got any sorrow”.

У оригіналі цього розділу зустрічається цікава гра слів:

“We called him Tortoise because he taught us” вона заснована на однаковій вимові слів tortoise і taught us. Всі, окрім Б. Заходера, обіграли це так:

“Мы звали его Спрутиком, потому что он всегда ходил с прутиком”.

А в Б. Заходера спостерігаємо:

“Между собой мы его называли Питоном. Ведь мы его питонцы!”

Якщо в першому варіанті ми бачимо схожий варіант Керрола, то другий варіант показує спотворення слова “вихованці”, який не робить сенс менш доступним.

Ще один епізод, на який хотілося б звернути увагу – це епізод в залі суду:

“Here is one of the guinea pigs cheered, and was immediately suppressed by the officers of the court. (As that is rather а hard word? I will just explain to you how it was done. They had а large canvas bag, which tied up at the mouth with the strings: into this they slipped the guinea pig, head first, and then sat upon it.)”

Тут ми бачимо гру слів, побудовану на одночасній реалізації двох значень виразу to be suppressed:

1) присікати, закликати до порядку (що часто вживається в газетних звітах про судові процеси);

2) пригнічувати (основне значення), яке автор розшифровує з властивою йому винахідливістю стосовно даної ситуації.

Тепер дієслово to suppress стає зрозумілим Алісі, оскільки воно асоціюється в її свідомості з добре знайомим їй словом to press – “давити”.

Н. Демурова і В. Набоков залишили в перекладі слово “подавить”, а Б. Заходер обіграв слово “видворити”:

“Тут какая-то морская свинка зааплодировала и была немедленно выдворена судейскими чинами (Так как не все знают это слово, я вам расскажу, что оно значит. У них был большой брезентовый мешок. Они сунули туда свинку вниз головой, на веревке опустили мешок за окно, немного подергали веревку, и морская свинка весело выскочила во двор)”.

А варіант В. Орла не цілком логічний:

“Тут одна морская свинка зааплодировала, но официальные лица немедленно призвали ее к порядку (Это довольно трудное выражение, поэтому я вам объясню, что с ней сделали. Официальные лица сунули ее вниз головой в специальный мешок, завязали веревочкой, а потом сели сверху)”.

Фраза “призвать к порядку” не зовсім зрозуміла в даному поясненні, до того ж втрачається гра слів.

У цьому розділі ми зробили спробу є дослідити українські та російські переклади казки: стилістичних особливостей фонової і безеквівалентної лексики та фразеології, іншомовних реалій та інших мовних особливостей творчої манери перекладачів, що відображається у контексті стильової, фразеологічної та лексичної відповідності тексту оригіналу.

Важливість вивчення перекладу образних засобів зумовлена необхідністю адекватної передачі образної інформації художнього твору на інокультурному підґрунті, відтворення стилістичного ефекту тексту оригіналу в перекладі.

Стилістичний аспект художнього тексту є необхідним для перекладача, без нього не може бути повноцінного перекладу. Саме він у мові відповідає не тільки за переклад з мови оригіналу на мову перекладу, але і за особливості твору та майстерність перекладача. Адже від того, як перекладач зможе виразити смисл стилістичних одиниць, і залежить успішність перекладу. Якісний переклад послуговується способами передачі деяких стилістичних прийомів, які були використані в оригіналі для того, щоб увиразнити текст.

Самобутність стилю Льюїса Керрола (численні алюзії, гра слів, “пряме” прочитання метафор та каламбурів, безліч відсилань до англійських реалій, використання фольклору, сатира й сарказм тощо) призводить до великих ускладнень в процесі перекладу. Для перекладів ( В. Корнієнко за редакцією І. Малковича) Льюїса Керрола є характерними:

– авторська омонімія, на якій ґрунтуються численні лінгвістичні ігри у дилогії (майстерність її творення та обігрування залежить від перекладацької компетентності спеціалістів);

– наявність численних розбіжностей зі смислом тексту оригіналу, яка зумовлена присутністю у тексті безлічі англійських реалій, що не є зрозумілими інокультурним читачам. Унаслідок цього, перекладач змушений або їх пояснювати, або замінювати власними (наприклад, розділ ІХ “Країни чудес” під назвою “Про що розповідала Казна-Що-Не-Черепаха” );

– привнесення реалій мови перекладу у тканину тексту оригіналу, що призводить до розмивання національної картини світу твору, його етнолінгвістичного компоненту (наприклад, розділ Х “Країни чудес” під назвою “Омарова кадриль” ).