2.2. Прийом компенсації як спосіб перекладу англійського каламбуру

У тих випадках, коли наочно-логічний зміст домінує над функціональною інформацією каламбуру або неможливо створити каламбур частково або повністю на зміненій основі, зміст прийому передається в некаламбурній формі. Оскільки в каламбурі поєднується два смислові плани, співвіднесених зі структурою тексту і подальшим розвитком сюжету, необхідно нейтралізувати один із планів, зберігши при цьому основні компоненти змісту. Тут зустрічається найбільша кількість типових перекладацьких помилок, пов’язаних із буквальною передачею семантики обох елементів ядра іноземної мови, що призводить не лише до порушення норм іноземної мови, але і до створення безглуздого контексту на місці втраченого прийому.

Безумовно, зміна семантичної основи каламбуру іноземної мови, передача його змісту в некаламбурній формі спричиняють за собою певні втрати.

Проте, в арсеналі перекладача є надійний засіб їх відшкодування – прийом компенсації, один із способів досягнення еквівалентності перекладу на рівні всього тексту. Не зважаючи на тривале використання цього прийому в перекладацькій практиці, системні розробки в теорії перекладу він ще не отримав.

Існують, наприклад, різні точки зору стосовно засобів, використаних з метою компенсації, і вибору місця створення цього прийому в перекладі. У даному дослідженні компенсація розглядається як заміна непереданого елементу оригіналу аналогічним або іншим елементом, що заповнює втрату інформації і здатним надати аналогічну (схожу) дію на читача.

Вибір засобів і місця компенсації диктується, перш за все, особливостями ідейно-художнього характеру оригіналу, а потім – умовами тексту перекладу. Компенсацію аналогічним прийомом можна назвати повною. Вживання ж прийомів іншого роду найчастіше компенсує втрату лише частково.

Аналіз випадків використання різних видів компенсації призводить до висновку про необхідність встановити обмеження щодо використання каламбурів:

По-перше, каламбур повинен природно входити у всю систему стилістичних і образних засобів перекладу, підкорятися головній меті всього твору і не спотворювати ідейно-художній характер оригіналу.

По-друге, структурно-семантичні особливості каламбуру мови перекладу повинні відображати особливості каламбурів оригінала.

По-третє, каламбур повинен створюватися лише в мові персонажів, що використовують цей прийом.

Нарешті, каламбур може створюватися лише в типовій для нього ситуації. Каламбур не повинен компенсуватися стилістичним прийомом, чужим або мало властивим оригіналові.

При створенні каламбуру необхідно враховувати соціальні особливості читачів, для яких даний твір призначається. Створення компенсуючого каламбуру прямо-протилежне процесу нейтралізації, вимушеному “згладжуванню” двоплановості каламбурних контекстів.

При вимушеній нейтралізації двопланового тексту, викликаній відмінностями в системах іноземної мови і мови перекладу, він трансформується в одноплановий, тобто каламбурний контекст – нейтральний (некаламбурний). Прийом компенсації передбачає зворотний порядок: нейтральний контекст – каламбурний.

Як вдалий випадок створення каламбуру приведемо уривок з перекладу п’єси В. Шекспіра “Дванадцята ніч”, виконаного Е. Лінецькою. Для створення компенсації перекладачка вибрала діалог служниці Мері і сера Тобі. У мові цих персонажів, що відрізняються відчуттям гумору і дотепністю, каламбур сповна доречний і природний. Замінивши некаламбурні репліки персонажів синонімічними “Sir Tobi: He’s as tall as any’s in Illyria. – Mary: What’s that to th’ purpose?” – “Сер Тобі – (Таких молодчиков не много сыщешь в Иллирии) Ну, он почище многих в Иллирии. – Мері (Ну так что?) Нам-то что от его чистоты?” Перекладачка створила компенсуючий каламбур, практично не торкнувшись змісту уривка.

Компенсуючий каламбур може бути розглянутий і на основі вже наявних в тексті іноземної мови стилістичних прийомів. Із цією метою найчастіше використовуються стилістичні засоби звукової організації вислову. Так, в п’єсі Т. Деккера “Свято черевичника” поява одного з головних персонажів черевичника Ферка – завжди супроводжується різними жартами, каламбурами, грою слів.

Тому, сповна закономірно, що перекладачка М. Яхонотова створила компенсуючий каламбур саме в мові цього персонажа. Для цієї мети вибрана та частина оригінала, в якій автор використовував прийом аллітеризація “And for Hammon, neither Hammon, no hangman shall wrong thee in London.” Побачивши каламбурні можливості в звуковій оболонці власної назви Хаммон, М. Яхонтова успішно реалізувала їх в своєму перекладі, повністю зберігши при цьому зміст уривку і його звукові особливості: “А что касается Хаммона, то никакой Хаммон, хоть и хам он, не посмеет обидеть тебя в Лондоне”.

Часто перекладачі обіграють звукову схожість наявних в тексті оригінала латинських виразів. С. Маршак і М. Морозов в перекладі п’єси В. Шекспіра “Віндзорські насмішниці” створили каламбур на основі наявного в тексті латинського виразу pauca verba, зіставивши з ним схоже звучання російських слів “палиця верби”.

Часто компенсація застосовується на місці контексту каламбурного оригіналу, де простий по структурі прийом замінюється або ланцюжком каламбурів, або каламбуром складнішої структури.

Так, замість простого каламбуру, побудованого на розкладанні стійкого словосполучення “Stand down”, – “покидати місце свідка в суді”. Н. Демурова у перекладі “Аліси в Країні Чудес” створює складний, що має три, безперервно зв’язані між собою частини, в яких один з елементів попереднього входить в ядро наступного. Утворився своєрідний ланцюжок: “закруглюйся → круглий (формою) → круглий (бовдур) → бовдур”.

Як часткову компенсацію перекладачі використовують стилістичні засоби звукової організації вислову (риму, алітерацію, звукову схожість) і графічне виділення. Цей вигляд компенсації використовується на місці переданого і непереданого прийому.

У першому випадку він підсилює сприйняття каламбуру, а в другому компенсує втрати, частково, привертаючи увагу до переданого в некаламбурній формі змісту.

А. Щербаков римою підсилив, наприклад, каламбур “Гострий дзьоб у птиці і смак гірчиці” у перекладі книги “Пригоди Аліси в Країні Чудес”. А один з перших перекладачів цієї ж книги П. Соловйов замінив каламбур, побудований на буквальному і переносному розумінні відомого пропозицією “Як дивиться на небо земля, так дивиться Кіт на Короля”.

Для посилення компенсуючих або створених на зміненій семантичній основі каламбурів перекладачі використовують два різновиди графічних засобів:

а) шрифтові виділення;

б) великі букви.

За допомогою цього прийому елементи ядра каламбуру виділяються на фоні тексту, що привертає увагу читачів до змісту прийому і полегшує його декодування. Найчастіше графічне посилення використовується у творах для дітей.

У тих випадках, коли перекладачам надається свобода творчості (створення каламбурів на зміненій основі і використання прийому компенсації), ця свобода завжди формально обумовлена і обмежена особливостями оригінала. Ігнорування доволі часто призводить до грубих перекладацьких помилок. Найбільш наочно це положення можна проілюструвати прикладами “негативного” матеріалу з перекладів для дітей.

Помилки, допущені при передачі каламбурів, зазвичай пов’язані з невдалим вибором елементів їх ядра. Вони можуть бути розділені на три види:

1. як елементи ядра каламбуру вибирається лексика, що позначає поняття, реальності дитини;

2. стилістичне забарвлення елементів ядра каламбуру не відповідає особливостям мови дитячих творів і знижує дидактичну цінність змісту всього твору;

3. використовується лексика, що спотворює хронологічну і фонову інформацію оригінала.

Поява нових перекладів одного і того ж твору явище виправдане і закономірне. Аналіз таких перекладів дає багатий матеріал, сприяє вивченню системи перекладацьких концепцій, узагальненню позитивного досвіду недоліку в перекладацькій теорії і практиці.

У даному дослідженні ми обмежилися розглядом впливу попередніх перекладів на процес створення каламбурів в нових перекладах одного і того ж твору, тобто попередні варіанти розглядаються як додаткові джерела, і до яких звертаються перекладачі в процесі створення каламбурів.

Для тих випадків, де вирішення подальших перекладачів виявляється ідентичним або схожим, використовується термін “запозичення”, значення якого в разі незалежного рішення набуває нами умовно. Елементи запозичення можуть бути найрізноманітнішими.

Перекладачі запозичують:

а) весь переклад каламбуру;

б) ядро каламбуру;

в) спосіб його передачі;

г) місце створення.

Запозичення окремих каламбурів спостерігаються і у перекладачів, які перекладають твори мовами однієї мовної сім’ї. Проблема запозичень торкається і етичної сторони, оскільки в теорії перекладу до цих пір немає відповіді на питання, чи можливо, і в якій мірі, користуватися знахідками попередніх перекладачів.

Одні перекладачі легко запозичують варіанти попередників, інші – відмовляються від своїх власних, якщо вони нагадують попередні переклади.

У зв’язку з цим слід зауважити, що для цілого ряду творів складається певна традиція і порушувати її можна лише у тому випадку, коли перекладач пропонує інше, оригінальніше і повноцінніше рішення, а не прагне шляхом введення нового варіанту продемонструвати свою незалежність від досвіду попередників.

Мета кожного подальшого перекладу – не самоствердження його автора, а максимально можливе наближення перекладу до оригіналу шляхом його якісних характеристик на основі творчого використання позитивного досвіду попередніх перекладачів.

Повноцінний, відповідний авторському задуму переклад каламбуру – великий успіх і велике досягнення перекладача. Оригінальна знахідка по праву повинна належати йому. Тому необхідно, вочевидь, у випадках запозичень вказувати в примітці їх джерело.

Подальше дослідження проблем каламбуру може мати як мовностилістичний, так і перекладацький напрям. Безперечний інтерес представляє вивчення каламбуру в різних функціональних стилях, поглиблене дослідження фонового компонента, у змісті каламбуру і його взаємозв’язок з підтекстом.

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступні основні висновки:

1. Інформативна структура каламбуру включає постійні (предметно-логічні,експресивно-стилістичні, асоціативно-образні, функціональні) і змінні (соціолокальні, фонові) види інформації.

2. Залежно від міри участі в створенні провідної теми твору контекстуальні каламбури діляться на домінантні і обмеженої дії. Обидва типа можуть також підрозділятися на інтродуктивні і ті, що резюмують. Перші виводять залежний від змісту контекст, другі резюмують зміст передування ним контексту.

3. Структура будь-якого каламбуру складається з двох обов’язкових елементів: а) ядра; б) базисного контексту.

4. Пошук повноцінного еквіваленту в перекладі складається з декількох етапів:

а) встановлення елементів ядра;

б) створення каламбурного контексту;

в) адаптації отриманого каламбуру до тексту всього твору.

5. Вихідною точкою процесу створення максимально повної відповідності каламбуру оригінала. При цьому в перекладі може використовуватися:

а) семантика обох елементів ядра;

б) семантика одного елементу ядра;

в) нова семантична основа.

В разі неможливості зберегти форму каламбуру в перекладі його зміст передається в некаламбурній формі.

6. Втрати, пов’язані з неможливістю передати в повному обсязі функціональне навантаження каламбуру, можуть використовуватися за допомогою прийому компенсації:

а) аналогічним прийомом;

б) іншими прийомами (алітерація, рима, графічне виділення).

7. Аналіз перекладів одного і того ж твору в діахронічному плані мови перекладу свідчить про запозичення окремих каламбурів (або їх ядер) і методів передачі цього прийому подальшими перекладачами.