1.2. Визначення каламбуру і його класифікації

У дослідженні каламбур розглядається як різновид гри слів. З усіх аналізованих визначень цього прийому якнайповніше і найточніше його сутність відображена у наступному визначенні. Каламбур – стилістичний мовний зворот, заснований на комічному використанні різних значень однакових або схожих за звучанням (графічно оформлених) слів, а також на різних значеннях однієї й тієї ж із названих одиниць. Результатом такого використання є семантично багатопланові тексти, що відрізняються гумористичною або сатиричною спрямованістю. Проте, у ньому не враховано два істотних моменти: можливість використання пропозицій як матеріал для побудови каламбуру; роль графічних засобів у створенні цього прийому. Таким чином, як робоче визначення каламбуру в даному дослідженні воно приймається з врахуванням цих доповнень. Каламбур може бути як самостійним твором, так і його частиною.

Для чіткішого уявлення структурно-семантичних особливостей каламбуру, зручності опису його інформативної структури і способів відтворення засобами інших мов в роботі розглядається загальна структура каламбуру.

Перша спроба створити узагальнену схему належить В.С. Виноградову. Згідно до його схеми, каламбур складається із двох компонентів: лексичної бази (опорний компонент, стимулятор), що дозволяє почати гру, і “перевертня” (результат, результуючий компонент), що завершує каламбур [9, с. 110]. Ця схема є привабливою своєю простотою і наочністю, але, як і кожна схема, вона дає лише приблизне уявлення про каламбур як одиницю перекладу; ймовірно, ускладнених форм – про які також згадує автор – більше, ніж основних, двокомпонентних.

Термін “стимулятор” не повністю відповідний, оскільки опорний компонент грає пасивну роль, тобто є лише посиланням в своєрідній “передкаламбурній ситуації”, де роль стимулятора належить швидше другому компоненту, що діє на кшталт пускового механізму, який активізує опорний компонент, виводячи його із стану нейтральності. І ще один важливий момент: роль другого компонента не рідко грає не одна певна мовна одиниця, а контекст, і навіть більш того – його елементи, про які йдеться у тексті.

Проте у схемі, на справедливу думку С.Н. Флоріна і С.К. Влахова, “неточно визначена роль обігруваних елементів каламбуру і повністю ігнорується роль контексту” [10, с. 34].

Схема, що пропонується в цій роботі, враховує вказані недоліки. Каламбур представлений у вигляді ядра і базового контексту. До складу ядра входять мінімум два елементи, об’єднані однаковою або схожою фонетичною (графічною) формою і різні за змістом. Базовий контекст розглядається як мінімальна необхідна умова реалізації елементів ядра в каламбур.

Щоб розширити уявлення про каламбур і упорядкувати його розгляд у дослідженні, спробуємо розібрати різні його види в залежності 1) від “матеріалу, з якого він зроблений” і “технології” його побудови, а також 2) від його ролі в художній і публіцистичній літературі. Класифікація (точніше класифікації, оскільки їх дві) створена на основі зібраних матеріалів і з урахуванням подібних схем в літературі.

Для першої класифікації скористаємося елементами дефініцій, в яких йде мова про “звучання слова”, про “значення слова” або “групи слів”, про “словосполучення”, і розділимо каламбури на побудовані переважно на фонетичній основі; переважно на лексичній основі; переважно на основі фразеологізму.

Ділення це умовне, на що вказує прислівник “переважно”: не можна говорити про каламбур, побудований виключно на фонетичній основі, – фонетика невід’ємна від графіки (і семантики); важко говорити про єдину лексичну основу, оскільки каламбур обумовлений саме невідповідністю між звучанням і значенням; навіть каламбури фразеологізмів переважно пов’язані з фонетичним початком, а, крім того, значну роль в обігруванні єдності фразеологізму грають лексеми. Ця умовність поширюється і на більш дробові ділення трьох “основ”: омонімічний каламбур, не рідко, в той же час і антонімічний, “коренева гра” не може не бути омонімічною (точніше – паронімічною) і так далі.

Не дивлячись на умовність, ця класифікація досить повно охоплює всі види і форми каламбурів, дозволяє представити їх в певному порядку з урахуванням їх особливостей і намітити деякі можливості їх відтворення, а надалі на цій основі можна буде почати і більш вичерпне вивчення каламбуру в перекладі.

У другій класифікації, з точки зору стилістичних функцій, ролі в тексті і поза текстом відмітимо наступні види каламбурів:

1) пов’язаний з контекстом стилістичний зворот або фігура мови, каламбур, як частина вузького контексту, цілком залежить від останнього. З одного боку, це може полегшити його переклад – зв’язаність із вузьким контекстом висвітлює значення, а з іншого – створює інколи важковизначувані перешкоди у зв’язку з мізерністю варіантів рішення. Можливий і зв’язок з широким контекстом “ускладненого” каламбуру, що відчутно утрудняє переклад позаконтекстними ілюзіями, несподіваними зсувами значень.

2) самостійний твір, мініатюра перекладається як закінчене ціле. Це розширює можливості втілення, надаючи перекладачеві більше засобів, оскільки справа зводиться не до власне перекладу, а до створення на основі оригінального – нового, свого каламбуру.

3) каламбурний заголовок статті, фейлетону, замітки, гумористичної або сатиричної розповіді перекладається важко, оскільки в заголовку-каламбурі, по-перше, зібрано як у фокусі весь ідейний зміст твору, чітко виражений задум автора і його потрібно перевиразити також чітко і дотепно, а по-друге, найчастіше обігрується єдність фразеологізмів, що сама по собі достатньо важко перекладається.

4) каламбур у вигляді підпису до карикатури або малюнка перекладають з урахуванням змісту останніх – лише передача взаємообумовленості між пензлем і пером може дати вірне рішення.

Основна стилістична мета каламбуру – комічний ефект або сатиричне звучання, повинна отримати повноцінне віддзеркалення і в перекладі; при цьому перекладач зобов’язаний триматися суто в межах відповідного “комічного жанру” – від нешкідливого жарту до гострої іронії або їдкої сатири.

На користь чіткості і послідовності при детальнішому викладі матеріалу, дещо модифікуємо наведену вище схему. Оскільки про власне фонетичні каламбури не йдеться, а про фонетичну сторону цієї гри слів було згадано, особливу рубрику для них відкривати недоцільно. Лексична гра може належати до двох груп лексики: 1) загальної або 2) “спеціальної” групи слів (терміни, власні назви, абревіатури), що разом з каламбурами фразеологізмів складе три основні розділи.

До групи загальнолексичних каламбурів входять одиниці, засновані на лексемах загальномовного фонду, причому гра будується на полісемії, омонімії, етимології . Ще раз наголосимо: чіткої різниці між групами немає, одна переходить в іншу, але об’єднуючою ланкою є єдиний “джерело” гри – розбіжність між звуком (написанням) і значенням.

До омонімічного каламбуру (на відміну від гри на полісемії) звертаємось в тих випадках, коли не існує (або обірваний) семантичний зв’язок між значеннями, зв’язок, який автор тими або іншими засобами навмисно створює (або відновлює) для даного тексту.

При полісемії, особливо якщо одне із значень – переносне, можна все ж розраховувати на наявність аналогічних зв’язків значень і в мові перекладу, тоді як при омонімії такий зв’язок закономірно виключається, і брати його до уваги, окресливши перекладацькі рішення, нереально. Наприклад, звичайною випадковістю можна пояснити наявність одночасно в двох мовах семантичного зв’язку між назвою дерева і фальші (липа), між заплетеним волоссям, сільськогосподарським знаряддям і мілиною (коса). Такі невмотивовані зв’язки не можна перенести в іншомовне середовище, доводиться звертатися до інших омонімів у мові перекладу.

Методику таких пошуків яскраво продемонструвала Н. Демурова [18, с. 174–176], перекладачка “Аліси в Країні Чудес”:

“There is the tree in the middle”, said the Rose. “What else is it good for?”

“And what could it do, if any danger come?” Alice asked.

“It could bark”, said the Rose.

“It says ‘Bough-wough’,”cried а Daisy. “That’s why its branches are called boughs.”

Зафіксувавши, що російською мовою не вдається поєднати “гілки” і “гавкіт” перекладачка починає пошук. Виходячи з основного сенсу авторського тексту, вона по черзі аналізує спочатку всі можливі, близькі і далекі, відповідності і синоніми обох значень, у тому числі по лінії родо-видових стосунків, шукає фонетичні збіги, поки не виявляє дві такі одиниці, які можна використовувати для побудови в перекладі каламбуру, що нагадує авторський. Виходячи із наведеного, в’яз міг би “в’язати” кривдників, граб міг би сам “грабувати”. Тож авторка зупинилася на дубі – він поводився рішучіше і мужніше, ніж усі інші дерева, і міг в разі потреби, відлупцювати, кого слід.

Коренева гра бере за основу омонімію або багатозначність у межах двох (або більше) кореневих морфем: розумний – безумний, мороз – заморозити, мудрий – мудрити. Інколи при кореневій грі можливе калькування.

Доволі часто каламбури будують на “частинах слів”, точніше – на осмисленні невмотивовано розчленованих або змінених слів. Лексична одиниця розщеплюється (без урахування її морфологічної структури) і решта осмислюється на кшталт шарад; або в слово додаються склади або букви (також морфологічно не вмотивовані) з метою надати йому нового значення, зберігаючи зміст первинного; чи лексема видозмінюється за допомогою невластивих їй суфіксів, щоб надати їй значення, властиве іншим словам і т. д. Таким чином, виключно в каламбурних цілях створюються своєрідні “неологізми”, зазвичай обтяжені асоціаціями та натяками.

На основі антонімії, головним чином у поєднанні з омонімічними елементами і семантичними зрушеннями, автори будують вельми дотепні каламбури. Для перекладача цей вид гри слів представляє особливий інтерес: вона відтворюється відносно легко і зручніша для заміни інших одиниць – де виникають перекладацькі проблеми, можна ввести (якщо контекст дозволяє) антонімічний каламбур, в міру можливості і з додаванням фонетичних засобів (рими).

Проте, однієї антонімії для каламбуру, зазвичай, недостатньо. Спостереження показали, що потрібні і деякі додаткові елементи: гра на багатозначності, “звукові ефекти”, чергування або змішування стилів тощо.

До групи каламбурів, побудованих на спеціальній лексиці, відносимо гру слів, в основі якої лежать терміни, власні назви та абревіатури.

Проаналізувавши терміни, можна відзначити, що багато з них створено на основі загальних слів, де, з одного боку, змішано термінологічного значення з нетермінологічним, а з іншого – можливість їх каламбурного обігрування. Яскравий приклад участі терміну в каламбурі наводить С.А. Колесніченко [29, с. 109]: “Uncle William has а new cedar chest”.”So? Last time I saw him he just had а wooden leg”. Гра спирається на два значення слова chest: 1) ящик, скриня, коробка (значення, що подає першу репліку) і 2) грудна клітина (значення, яке сприймає його співбесідник).

Загалом переклад каламбурів, заснованих на термінології, нічим істотно не відрізняється від перекладу звичайного каламбуру на основі багатозначного слова.

Власні назви, в першу чергу антропоніми і топоніми, які ми зараховуємо до імен, представляють групу надзвичайно активних і своєрідних компонентів гри слів.

Багато авторів стикаються з проблемами, що пов’язані з каламбурами, побудованими на фразеології, але більшість розглядає їх, не відділяючи від інших форм гри слів, в той час, як теорія перекладу потребує детального дослідження прийомів перекладу фразеологічного каламбуру. Видається доцільним почати дослідження з вивчення на великому фактичному матеріалі питань авторизації, тобто індивідуально-авторських перетворень і переосмислення одиниць фразеологізмів і їх використання в тексті; ґрунтовну основу для такого вивчення міг би являти словник авторизованих фразеологізмів; у словарній статті після “нормативної форми” одиниць фразеологізмів можна наводити різні види авторських змін. Наступним кроком буде встановлення кордону переходу до каламбурного обігрування, тобто визначення категоріальних ознак фразеологічного каламбуру на відміну від: 1) не каламбурного обігрування одиниць фразеологізмів; 2) інших видів гри слів, у тому числі каламбурів. Після уточнення структурних і змістовних рис цієї категорії, можна встановити і деякі закономірності перекладу найбільш поширених видів каламбурів.

Кожний фразеологічний каламбур будується на основі трансформацій, що полягають у руйнуванні форми і змісту початкової одиниці фразеологізмів, причому досягається паралельне сприйняття як значення фразеологізму, одиниць фразеологізмів, так і прямого значення компонентів або подвійна актуалізація. Нагадаємо, що, зважаючи на відсутність чіткого кордону між такою трансформацією, яка лише оживляє компоненти, й іншою, при якій одиниця фразеологізмів перетворюється на каламбур, як робочу гіпотезу ми вирішили вважати показниками фразеологічного каламбуру: 1) двопланове його сприйняття і 2) виникнення гумористичного ефекту, зазвичай пов’язаного з ефектом несподіванки. Саме це перекладач повинен довести до свідомості читача.