14. Революція 1830 р. І утворення незалежної Бельгії.

Внаслідок Віденського конгрессу (1815) утв. Сполучене К-во Нідерландів, король Вільгельм І (1815-1840). Пд. Нідерландів (Бельгія) – франкомовний, католицький, Пн. – протестанський, нідерл. мова. 25 серпня 1830 у ст. Бельгії – Брюсселі – бунт радикалів, що стали вимагати відокремлення. Вільгельм І ввів війська, які відновили відносний порядок, але бунт продовжувався. 10 листопада 1830 зібрався Конгрес, 18 лист – декларація про незалежність, відмінено закон 1823, яким нідерл мова проголошувалася єдиною державною на всій території Сп К-ва Нід. 22 листопада – конгресс проголосив Бел конституційною монархією з двопалатним парламентом. Вільгем І вирішив утриматися від подальших військових дій,і звернувся до великих держав із закликом розсудити ситуацію. (польське повстання 1830, італійське рісорджіменто – відвернули увагу росіян та австрійців – потенційних союзників Нід). Лондонська конференція 1830 -1831 (Англ, Фр, Рос, Австр, Прус) оголосила Бел «незалежною і вічно нейтральною держ». 4 липня 1831 королем Бельгії став Леопольд І (урочисто оголошений – 15 лист 1831). 2 серпня 1831 – спроба Вільгельма заново підкорити собі Бел (50 тис. армія), але Десятиденна кампанія зазнала невдачі – 60 тис. француз. армія (Мотіс Етьєн Жерар) відбила наступ. 19 квітня 1839 – Нідерланди визнали незалежність Бел.

15. Головні риси британського консерватизму ( б. Дізраелі, Дж. Актон, в. Меллок)

Бенджаміна Дізраелі (1804—1881), британський прем'єр-міністр у 1868 і 1874—1880 рр. Він був прихильником національного консерватизму. Дізраелі писав на тлі зростаючої індустріалізації, економічної нерівності і революційних подій у континентальній Європі. Він пробував привернути увагу до небезпеки для Великобританії, розділеної на «дві нації: Багаті і Бідні». У кращій консервативній традиції, аргумент Дізраелі ґрунтувався на комбінації розсудливості і принципу. З одного боку, зростання соціальної нерівності вже містить зерно революції. Дізраелі боявся, що бідний і пригноблений робітничий клас не буде просто терпіти свого страждання. Тому реформа була б доцільною, оскільки, пручаючись потоку революції, це в кінцевому рахунку було б в інтересах багатих. З іншого боку, Дізраелі закликав дотримуватися моральних цінностей. Він переконував, що багатство і привілеї принесли соціальні зобов'язання, особливо відповідальність за бідних чи менш багатих. Таким чином, Дізраелі схилявся до такого органічного консервативного переконання, що суспільство повинно об' єднатися, приймаючи борг і обов'язки перед ним. Він вважав, що суспільство є природно ієрархічним, але також і дотримувався думки, що нерівності чи багатства соціально привілейованих прошарків дають початок нерівності обов'язків. Багатій і могутня людина повинні брати на себе тягар соціальної відповідальності, що в дійсності є ціною привілеїв. Ці ідеї ґрунтувалися на феодальному принципі дворянського зобов'язання, обов'язку аристократії бути шляхетною і щедрою. Дізраелі рекомендував, щоб ці зобов' язання не були залишені, а повинні бути виражені, в усе більш і більш індустріальному світі, у соціальній реформі. Такі ідеї були представлені гаслом «одна нація». Ідеї Дізраелі мали значний вплив на консерватизм і зробили свій внесок у радикальну і перетворюючу традицію. До цих пір до них ще звертаються як до прагматичних інстинктів консерваторів, так і до їхнього змісту соціального обов'язку. У Великобританії ці ідеї називають «однонаціональним консерватизмом», прихильники якого іноді розглядають себе як «Торі», щоб відзначити їхню приналежність до індустріальних, ієрархічних і батьківських цінностей. «Торизм» найкраще зрозумілий як характерна ідеологічна позиція в межах більш широкого консерватизму. Його характерні риси — віра в ієрархію, традицію, зобов'язання й органічність. У той час як «піднесений» «торизм» ясно формулює неофеодальну віру в правлячий клас і переддемократичну віру у встановлені установи, традиція Торі також гостинна до велфаристських і реформістських ідей, надаючи їм можливість служити принципам соціальної безперервності.

Джон Актон ( 1834- 1902) англійський історик і політичний діяч, мислитель, професор історії в Кембріджському університеті. У своїй праці ,, Свобода як головна політична цінність ‘’ Актон починає з того, що свобода є наступною після релігії, спонукою до добрих справ і поширеним приводом до злочинів. Впродовж тривалого часу, вона була загальмована. Прихильники свободи зустрічаються рідко.

Вільям Меллок (1849 —1923) — англійський письменник, автор відомої в свій час сатири «Нова Республіка» , в якій читачі легко могли впізнати відомих сучасників. У роботах з релігії виступав з консервативних позицій. Меллок у своїй праці «Аристократія та суспільний прогрес» наводить красномовні аргументи, доводячи що: «еволюцію людського суспільства, на відміну від інших біологічних видів, можна вважати результатом ненавмисного умислу великих людей». І далі він розвиває цю думку, кажучи про те, що історичний прогрес людства є продуктом зусиль: «Не людства взагалі, а невеликої частини, яка веде за собою, спрямовує і організовує найкращим способом решту».