67. Повсякденне життя: диліжанси, залізниця і водний транспорт

Умови подорожі залежали від фінансового забезпечення. Найпоширеніший міжміський транспорт – диліжанси – «спритний екіпаж» - 2 чи більше пар коней. Возили пасажирів і пошту. Їх обслуговували поштарі (кондуктори). Недешевий транспорт але оптимальний у порівнянні з іншими. Велика небезпека – бандитизм – особливо в Італії, Іспанії. Середня швидкість – 10 км\год. Дороги (шосейні чи биті). Бл.1800 – шосе чи бита дорога – повноцінна дорога з кількома рівнями насипу. Найкращі – у Франції. З Парижу – бл. 300 диліжансів. Відбувається будівництво прямих доріг, які оминали населені пункти. Вел. Британія – одні з найкращих шосейних доріг. Дж. Мак-Адам – проекти будівництва доріг- головний дорожний інженер Британії – покриття термак (прототип асфальту + гудрон). 1892 – бетонна дорога в США. 1876 – асфальт. Поганої якості шляхи були в Німеччині. ЗАЛІЗНИЦІ: за допомогою парового двигуна Дж. Ватта, остаточно вирішили проблему голодування в Європі. Перша залізниця у Великобританії 1825 р. – між містами Стоктон і Дарлінгтон довжиною 40 км. – локомотив 34 вагони із продуктами та пасажирами – Джордж Стефферсон. Колія спочатку була дерев.яна. («active»(живчик) – 35 км/год. «Rokket» - між ліверпулем і Манчестером).1839 – 1-й розклад руху пасажирських поїздів. Переважно перевозили вантажі, пасажирів їздило обмаль. 4 класи у вагонах. В США не було - окремо для чоловіків та жінок. На ніч зупинялись при великих готелях. 10-20 пасажирів у вагонах. Залізничні вокзали (двірцеві) – в центрі міста. 1860 – вагони поділено на купе. Фабрика Дж.Пульмана – збуд. Найбільший вагонобудівний завод у світі – Чікаго. Найвідоміший потяг – Східний експрес( між Парижом і Стамбулом).1895 – перша електричка. Після 1850 – кількість пасажирів збільшилась. 1900 – 280 тис.км. – протяжність залізниць у Європі. У Бельгії – найгустіша мережа. Найбільший залізничний вокзал 1900р. – Нью-Йорк. ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ: Лідирувала Велика Британія. Найбільші річки – Рейн, Ельба, Дунай. Суецький канал – Червоне море з Середземним – скороч. Шлях в Індію (1869 --Ф.Лессепс) – 180 км..Панамський канал – з Атлантичного океану в Тихий (1914, 81,5 км) Найбільший за товароперевезенням транспорт. В річковому плаванні складним було плиття проти течії. Фултон – 1914 – 1 бойовий корабель. 30-ті р. в США – 3 палубні пароплави.1818 – 1 пароплавне сполучення між Нью-Йорком і Леверпулем. 2/3 перевезень – пароплавні кораблі.

68.Міський транспорт, автомобілі.

Даймлер – 1885 – сконструював «саморушний екіпаж» - 1 машина (німець). К. Бенц – Мерседес – 1886,. 1895 – Бенц – перший автобус (10 пасажирів). 1896 – Даймлер – вантажний автомобіль і таксі ( 4 місний автомобіль, звичайні авто були двомісними). 1888 – Мішелі – шини до автомобілів ( 5 -7 км/год.) Р. Дізель - 1893 – високо потужний двигун. Починає розвиватись окрема автомобільна галузь. 1911 – 2 млн. автомобілів у світі. Е Бугатті -1909. 1 чв. ХХ ст..- автомобілі з електричною потужністю. 1900 – в США близько половини автомобілів були паровими. 1910 – в Англії бл. 70 тис. електромобілів. 1900 – Порше – електромобіль. В.Майбах – констр. 1 гоночного авто – регулював транслі. Міський транспорт завився в першій половині ХІХ ст.. 1819 – Омнібус – Диліжанс. 1855 – в Нью-Йорку 593 омнібуси. 1881 – перший електротрамвай в Будапешті. 60-ті рр.. ХІХст – велосипед. 1903 – брати Райт вперше полетіли на літаку – «flayer” – біля м. Детройт.

Паралельно з масовим транспортом (залізничним, морським, річковим, міським — трамваєм, метро) з'явився і транспорт індивідуального користування. У середині століття з'явився велосипед з педалями, а після введення у практику в 80-і роки XIX ст. пневматичних гумових шин він набув майже сучасного вигляду. Винахід же двигуна внутрішнього згоряння привів до виникнення принципово нового виду транспорту — автомобільного. У 1885–1886 рр. німецькі інженери Готтліб Даймлер і Карл Бенц сконструювали перші зразки автомобілів, а вже в 90-і роки в ряді країн Європи й Америки почалося їх промислове виробництво. Попит на автомобілі стрімко зростав, тому не дивно, що саме на автомобільних заводах Генрі Форда в США був застосований конвеєр.

69. Поширення інформації.Преса. Поштовий зв.язок в ХІХ ст. став державною справою і обслуговував все населення. Відкрилось постійне поштове сполучення – 1835 – Вакгорн – між Англією та Індією. 1820 – 1-й конверт. 1840 1 конверт з маркою. 1855 – в Лондоні зявились поштові скриньки. Енрі фон Стефан – вказав на незручність форми листування – необхідне спрощення – поштові картки для коротких повідомлень. 1832 – телеграф – Семюел Морзе. 1844 – у США – телеграф запущено в дію. Радіо – спосіб передачі інформації – Попов – 1895. Александр Белл – телефон, на відстані 500 метрів діяв, але не дзвонив. 1877 – промисловий випуск телефону з двома трубками – фірма Сіменс. Для ХІХ ст. характерна поява інформаційних агенцій – збір і перевірка інформації. До середини ХІХ ст. найвідоміші газети : 1849 - The economist, 1851 – New-York Times? 1855 – The Times. Читали в кавярнях, громадських місцях. Поява масових газет :1855 – The daily telegraph, 1896 – the Дaily mail. На кінець століття газета стала основним джерелом інформації. Дж.Пулітцер (угорський єврей) – заповів на заснування журналістської школи – 1-а в світі така професійна школа 1912(Америка) при Колумбійському університеті + гроші на журналістську премію.1835 – свобода друку у Великобританії. Зявляється громадська думка. Преса спричинює «інформаційний голод». Зявляються спеціалізовані видання:спорт, кулінарія, тощо.Зяв. «жовта преса» (від кольору паперу(дешевий)) – полювання на сенсації. В Європі найбільші жовті видання: Daily mirror (ВБ), New – York Work(США). 1898 – іспансько американська війна --- вплив преси. З кінця ХІХ ст. – преса «4 влада». Бл.1800 – циліндричний друк преси.? 1839- фотоапарат – 1 війна для світу – Кримська війна – англійський фотограф-журналіст знімав окремі події. 1868 – друкарська машинка.

70.

«Витяги з нарису Діонео «Англійські силуети»

Юдовская А. Я., Егоров Ю. В., Баранов П. А., Ванюшкина Л. М. История. Мир в новое время (1870–1918). — СПб.: СМИО Пресс, 1998. — С. 53–54.

«...Зазирніть увечері до Майл-Енду, де скупчилися цукеркові і тютюнові фабрики з жіночим робочим населенням. Тротуарами цілими десятками, тримаючи одна одну під руку, крокують розпатлані дівчата. На їхніх капелюшках гойдаються величезні пучки різнокольорового страусового пір’я, переважно яскраво-червоного або ж зеленого кольорів. Дівчата голосно і пронизливо регочуть. Інші співають пісеньку, що підслухали у дешевому мюзик-холі.

По суботах більшість цих дівчат йдуть під руку з молодими хлопцями в насунутих на потилицю шапочках, з намотаними нашию кольоровими фулярами. Ці дівчата — типові factory-girls, дочки докерів, каменярів та ін. ...З 13-ти років вони на фабриці. З 1 4-ти — вони абсолютно незалежні, оскільки платять своїм матерям за стіл і квартиру, але лише 5–6 шилінгів на тиждень...

Більшість із них швидко забувають ті невеликі знання, які отримали, навчаючись у початковій школі, що її зобов’язані відвідувати до 12-ти років. Якщо деякі зберегли любов до читання, то ця потреба задовольняється грубими на «копійку жахів» книжками.

Культурні англійські класи знали стільки ж про життя factorygirls, скільки про вдачі будь-яких папуасів...

За ними йде прошарок фабричних дівчат, які суттєво відрізняються від щойно описаних. Вони належать ...до середніх класів. Це дочки клерків, які допомагають сім’ям, та їхні симпатії на боці середніх класів.

І третя категорія — жінки-робітниці. Це найбільш працелюбна частина працюючих жінок. Їхня робота на фабриці — наслідок нещасного сімейного життя. Ніколи порядний англійський робітник не дозволить своїй дружин працювати на фабриці, навіть якщо він отримує не більше 18 шилінгів на тиждень. Ті 10 шилінгів, які вона може принести, не покривають негараздів у господарстві, спричинених відсутністю матері і господині. Йдуть на фабрику лише ті, у кого чоловік гіркий п’яниця або ж злочинець. Через це фабрична жінка постійно ходить на роботу побита, скривавлена. Одвічна сімейна драма озлоблює її безмежно».

В прежние эпохи внешний образ человека определялся его социальным статусом и господствовавшими художественными направлениями, стилями. Великая Французская революция внесла уравнительные, демократизирующие тенденции, а с концом ампира внешность человека становится достаточно свободной и от приоритетов художественной культуры. 

Человек XVIII века ощущал единым не только окружающий мир, но и себя самого. В XIX веке картина мира множится, дробится, и человек начинает ощущать себя как сложное существо, живущее двумя жизнями, а то и более. Две крупнейшие художественные системы века — романтизм и реализм — оказывают огромное воздействие на внутренний мир европейцев, но не на их внешний облик. Не случайно авторы «Иллюстрированной энциклопедии моды» (Прага, 1966), из которой взяты многие факты, связанные с развитием европейской моды, в рамках XIX века выделяют периоды Реставрации (1815–1820), бидермейера (1820–1840), второго рококо (1840–1870), не имея оснований говорить о периоде реализма, а романтизм увязывают с бидермейером. В самом деле, романтическую одежду носили только художники-романтики в больших городах (мягкие фетровые шляпы Теофиля Готье а ля Рубенс, его же знаменитый красный жилет, которым он эпатировал парижан в день премьеры «Эрнани» Гюго в театре Комеди Франсез), но и они делали это, как правило, дома, вне общества, подобно Альфреду де Мюссе, ходившему дома в шелковом зеленом с золотым шитьем жупане и красных кашемировых штанах, или Жорж Санд, ходившей в таком же наряде, дополненном вышитым чепцом в греческом стиле и китайскими тапочками. В плане общности тенденций с романтизмом можно связать стремление к индивидуализации (хотя наряду с ней существует и некоторая стандартизация, нарастающая от десятилетия к десятилетию), с реализмом — тягу к естественности, отказ от пудренных париков, мушек, грима.

Бурное развитие модной индустрии в XIX в. привело и к другим последствиям — в Париже возникла «высокая мода» («от кутюр» — «высокое шитье»). Несомненно, что эта идея пришла создателю «высокой моды» Ч.-Ф. Борту именно на фоне впечатляющих успехов массового производства. По существу, кутюрье — создателями высокой моды — можно было бы назвать всех портных и модисток, которые одевали королей, королев и придворных на протяжении многих веков — их творения отличали высочайшее мастерство изготовления и художественная ценность.

Но портной оставался «невидимкой», все лавры открытия новой моды доставались тому, кто носил этот костюм (например, известный лондонский денди Дж. Браммелл считал именно себя автором своих костюмов, а не своего портного, который только выполнял его указания). Костюм отражал вкус его обладателя, а не портного.

Общая идея внешнего облика европейцев XIX века — показное принятие правил светской и деловой жизни и нежелание допускать даже близких людей, своих родственников, детей, друзей, а тем более чужих, слуг и т. д., в свой внутренний мир. При этом используются естественные средства: мужчины все чаще носят усы, бакенбарды, сначала короткие («фавори»), потом густые, соединяющие виски с усами, модной становится и борода (в чем есть и другое значение — подчеркивание мужественности в противоположность женственному элементу в облике мужчин XVIII века). Женские чепцы, шляпки со страусовыми перьями, вуали, веера, зонтики и другие аксессуары также позволяют, когда это необходимо, отгородиться от окружающих, сохранив свою тайну, не позволив разглядеть выражение глаз, улыбку или слезы.

Мужчины носят фрак, затем сюртук. Треуголку, венчавшую парик, сменяет цилиндр. До середины века черный цвет в одежде не приветствуется, как свидетельствующий о бедности, расстроенных делах, понижении по службе. Считается, что французский поэт Шарль Бодлер сделал черный цвет модным, и во второй половине века он превалирует в мужской одежде.

Чрезвычайно усложнены были правила поведения женщин и в отношении женщин. Жизнь респектабельной женщины XIX века была окружена системой запретов, сопровождавших ее с младенчества. Так, девушки до замужества не могли есть в гостях, много говорить, демонстрировать свои знания в какой-либо области, зато от них требовалось «умение» легко краснеть и падать в обморок (что, правда, при существовавшей тогда суровой моде на ношение корсетов было нетрудно). Девушке нельзя было выходить одной куда бы то ни было и оставаться наедине с мужчиной в течение хотя бы нескольких минут, даже если этот мужчина был ее женихом. Она должна была просто одеваться, никогда громко не говорить, не смеяться. Ее родители тщательно следили за кругом ее чтения, знакомств и развлечений. Впрочем, после замужества предписания этикета для женщины становились немногим легче - она по-прежнему не могла принять гостей-мужчин в отсутствие мужа, предпочитала не появляться одна в общественных местах и строжайшим образом следила за своей речью и манерами. Мужчины, в свою очередь, должны были всячески подчеркивать привилегированное положение и благочестие дамы, что выражалось в оказании бесчисленных мелких услуг и существовании таких норм этикета, как обязательное вставание, снятие шляпы перед женщиной, обязанность открывать перед ней двери, помочь сесть, нести все ее вещи от перчатки до дамской сумочки и т. п.

В этот период также усложняется система нанесения взаимных визитов, которые четко регламентировались по значению и времени. Входят во всеобщее употребление визитные карточки, причем многие страницы тогдашних руководств по этикету заполнены правилами оформления и послания карточек на случай свадьбы, рождения ребенка, соболезнования, приезда, отъезда, формального визита, поздравления и т. п.

Также строго регламентировались правила приема гостей, застольные манеры, одежда для определенных случаев, ритуалы приветствия и темы бесед. Лишь неукоснительное выполнение всех этих правил давало человеку возможность быть принятым в своем кругу, каким бы этот круг ни был. Естественно, манеры представителей высшего света и мелких буржуа различались между собой, но только непременное их соблюдение делало человека «респектабельным», т. е. уважаемым и полноправным членом общества.