8. Британська модель лібералізму ( а. Сміт, Дж. Бентам, дж.С. Мілль)

Адам Сміт ( 1723- 1790) – шотландський економіст і філософ, засновник класичної школи політичної економії. У 1778 р. Сміта призначено головою митного управління Единбурга ( Шотландія). Щодо його теорій то варт зазначити, що основою процвітання промисловості, Сміт вважає обмеження імпорту того, що країна сама може виробляти. Загальний рівень промисловості залежить від рівня забезпечення капіталом, і ніколи не може бути вищим. Сміт доводив, що мотивом господарської діяльності людини є корисливий інтерес, але досягнути його людина може тільки надаючи послуги іншим. Також наводить переваги внутрішньої торгівлі над зовнішньою. І накопичений капітал з такої торгівлі дасть роботу і доходи країні набагато більші аніж із зовнішньої. Щодо капіталу то Сміт говорить, що свій капітал людина використовує задля власної вигоди, який йде на підтримку вітчизняної промисловості. Викладає положення про ,, невидиму руку ’’, що незалежно від волі і намірів індивіда – направляє його і всіх людей до найкращих результатів, користі і до більш високих цілей суспільства, ніби тим самим виправдовуючи прагнення людини-егоїста ставити власний інтерес вище суспільного. Ні державні діячі, ні законодавці не повинні втручатися у справи приватних осіб. Кожен з приватних осіб визначає, як вигідніше застосувати своє виробництво, і придбати за частину своєї продукції чого він потребує. Попри всі переваги внутрішнього ринку, Сміт говорить, що у випадках, коли виготовити товар у своїй країні буде дорожче, до краще його придбати в іноземних держав. Сміт виступає проти надлишкових обмежень з боку держави у формі меркантилізму, він за – свободу торгівлі ( фрі трейд) . Суть такого розуміння зводилась до того, що діяльність людини спрямовану на створення блага суспільству, не можна нічим обмежувати. Отже, сформульована Смітом система природної свободи ґрунтувалася на принципі, згідно з яким безперешкодна реалізація індивідом власних інтересів в умовах конкуренції , сприятиме формуванню економічно ефективного, гармонійного суспільного ладу.

Дж. Бентам ( 1748- 1832) – англійський філософ, правник і реформатор, основоположник утилітаризму. Теорія утилітаризму Бентама ґрунтується на чотирьох постулатах: 1) зміст діяльності людини полягає в позитивних для неї результатах і отриманні задоволення; 2) критерієм оцінювання всіх явищ є користь і можливість розв´язання будь-яких завдань; 3) моральність створюється тим, що орієнтує на забезпечення щастя (добра); 4) максималізація всезагальної користі шляхом встановлення гармонії між індивідуальними і суспільними інтересами, що і є метою розвитку людини. Ці постулати слугували йому опорою при аналізі політики, держави, права, законодавства. Бентам зазначав, що природним для людини є прагнення задоволення і уникнення страждань. Відповідно, для кожної конкретної особи корисним є те, що допомагає досягти задоволення і уникнути страждань; в масштабах суспільства — те, що орієнтує на «найбільше щастя для якнайбільшої кількості членів суспільства». Із позицій утилітаризму мислитель критикував і теорію природного права, і історичний підхід до права. Він вважав, що держава утворена примусом і утвердилась звичкою. Тому природне право, протиставлене закону, є ворогом розуму, а ідея прав особи призводить до утвердження анархії і протистояння державній владі. Бентама вважають основоположником європейського лібералізму XIX ст. Стрижнем ліберальної доктрини є положення про свободу особи, автономію меж її діяльності, самоствердження індивіда, яке забезпечується приватною власністю і політико-юридичними постановами. Він надавав перевагу не свободі окремої людини, а інтересам і безпеці особи, яка сама має визначати, у чому полягає її інтерес і в чому виражається користь.

Застосовуючи утилітаризм у галузі права, Бентам дійшов висновку, що закон є злом. Без закону неможлива безпека особи і її власності. Категорії «свобода» і «права особи» він вважав втіленням зла і не визнавав їх, як і школу природного права та політико-правові акти, створені за її сприяння. Критичне ставлення до школи природного права полягало в запереченні Бентамом ідеї розмежування закону і права, оскільки в такому разі право набуває антизаконного змісту. За це його називали піонером позитивізму в юридичній науці Нового часу. Бентам також не поділяв думки про те, що суспільство і держава виникають внаслідок суспільного договору. У питаннях організації державної влади він обстоював демократичні позиції, які доповнювали і зміцнювали його ліберальні уподобання. Засуджуючи монархію і спадкову аристократію, Бентам був прихильником республіканського устрою держави, у якій три основні гілки влади (законодавча, виконавча й судова) мають бути відокремлені. Мислитель вважав необхідною систему кооперації чи взаємодії, яка мала б забезпечити їх узгоджену роботу на основі постійних правил. Завдяки цьому владний процес набуде систематичного і неперервного характеру. Тобто у такій системі стримувань і противаг гілок влади виражається принцип демократизації. Із погляду Бентама, демократизувати слід не лише організацію безпосередньої державної влади, а й усю політичну систему суспільства. Тому мислитель пропонував розширити виборче право, зокрема надати його жінкам. Він сподівався, що за допомогою інститутів демократії (в т. ч. незалежної преси, публічних зборів, дискусій) можна буде ефективно контролювати діяльність виконавчої і законодавчої влади. Основна ідея творчості Бентама щодо політико-правового устрою — намагання звільнити законодавство від застарілих, архаїчних елементів, підняти його до рівня відповідних соціально-економічних і політичних змін. До пріоритетних ідей мислителя належать удосконалення законодавчого процесу; демократизація судових процедур; доступність судового захисту для всіх верств населення. Тобто він запропонував засоби правового регулювання, які охоплювали тільки «загальне благо». Відповідно, правопорядок має ґрунтуватися на принципі утилітаризму, оскільки люди підкоряються законам не тому, що вони відповідають природним правам, а тому, що вірять, що результати законослухняності кращі, ніж їх порушення.

Джон-Стюарт Мілль (1806—1873). Провідний ідеолог ліберально-демократичної думки. Його погляди мали потужний вплив на суспільно-політичне життя епохи. Свою позицію щодо влади, держави, права він виклав у працях «Основи політичної економії з деяким їх застосуванням до суспільної філософії» (1848), «Про свободу» (1859), «Про представницьке правління» (1861), «Утилітаризм» (1862). Наукову діяльність Мілль починав як прихильник бентамівського утилітаризму. Його політико-правові погляди еволюціонували, лібералізм Мілля вже набув етичного характеру. Мислитель дійшов висновку, що неможливо всю моральність вибудовувати лише на постулаті особистої економічної користі індивіда і вірі в те, що задоволення інтересу кожної конкретної особи веде до загального блага. Мілль вважав, що принцип «загального блага» пов´язаний з ідеєю необхідності узгодження інтересів індивідів і соціальних інтересів взагалі. Для Мілля характерна орієнтація на конструювання «моральних» моделей політико-юридичного устрою суспільства. Вищий вияв моральності, відповідно до його теорії, — щастя інших індивідів і служіння суспільству. Ці функції здатна виконувати лише вільна особа. Свобода індивіда є умовою існування відповідальної моральної особистості. Водночас свобода — це не тільки індивідуальне, а й соціальне благо. До того ж Мілль ніколи не ототожнював свободу із вседозволеністю. На його думку, держава і суспільство мають право здійснювати юридичний і моральний примус стосовно індивіда, який шкодить іншим людям і суспільству загалом. Згідно із концепцією Мілля, держава є гарантом усіх індивідуальних свобод і має право встановлювати порядок, відносини підпорядкування індивіда державі, а це є першою ознакою цивілізації. Із позиції свободи індивіда мислитель розглядав передумови і зміст свободи особи, свободу, порядок і прогрес, оптимальний політичний устрій. Свобода індивіда, на його думку, є первинною щодо політичних структур і їх функціонування. Якщо порядок заснований на свободі, то умовою прогресу, за Міллем, є добре облаштована державність, яка правильно функціонує. Найкращою формою державності Мілль вважав представницьке правління: «Весь народ або його значна частина має користуватися через обраних ними депутатів вищою контролюючою владою». Цією владою народ має володіти сповна. Відповідно, вища влада ґрунтується на праві всіх людей брати участь у спільному управлінні. Так з´явилися ідеї Мілля про безпосередню участь народу у влаштуванні і діяльності держави, відповідальність народу за стан державності. Згідно з його вченням, представницьке правління побудоване на основі вибору народом певної форми державності; народ повинен мати бажання і здатність виконувати обов´язки і функції, які покладає на нього обрана ним форма правління. Метою такої державності є захист інтересів індивіда і власності, удосконалення якостей особистості, а основною умовою її існування — самовдосконалення народу. Мілль був прихильником принципу поділу влади, особливо розмежування компетенції законодавчої і виконавчої. При цьому він обстоював ідею верховенства парламенту над виконавчими структурами. Однак у народно-представницькій теорії державності Мілль вказував і на недоліки: втручання в управлінський процес, зростання некомпетентності, розширення парламентського представництва, що спричиняє зниження соціального рейтингу влади, перетворення народного представництва на тиранію більшості. Учений розмежовував також поняття «самоуправління» і «народовладдя». Він вважав, що втілити волю народу і волю більшості, виправити недоліки представницької демократії дасть змогу реформа виборчої системи. Мілль пропагував варіант поєднання мажоритарної і пропорційної виборчих систем, що передбачає врахування думки і більшості, і меншості. Ліберальне трактування функцій держави, за Міллем, — це мінімум повноважень державної влади (принцип «держава — нічний сторож»). Якщо держава своєю надмірною діяльністю витісняє індивідуальну чи колективну діяльність людей, активні зусилля самого народу, це спричиняє появу в суспільстві тенденції до соціальної пасивності, паралізує усвідомлення значущості індивіда і відповідальності його у сфері контролю й управління. У своїх поглядах мислитель обстоював ідеї захисту свободи індивіда, яку він вважав головною цінністю. Саме з позицій свободи Мілль захищав народно-представницьке правління у своїй концепції ліберальної демократії.

Отже, провідним напрямом в англійській політико-правовій думці XIX ст. став лібералізм. Світогляд нової капіталістичної епохи втілився в позитивному праві і тісно з ним пов´язаній категорії правопорядку. Природно-правова ідеологія, спрямована на боротьбу з феодальними принципами, не могла забезпечити стабільності, тому більшість англійських теоретиків критикувала ідеї природного права. Революційні ідеї зосередились у новому вченні про право — юридичному позитивізмі, який заперечував будь-яке інше право.