89. Колоніальні суперечки великих держав наприкінці XIX - початку XX ст.

Наприкінці XIX ст. великі держави почали боротьбу за переділ світу. Міжнародні відносини вступили в новий, більш складний етап свого розвитку. 1887 – Анг. встановила протекторат на Малайському п-ві. 1885 – окупувала Бірму. Фр. володіла пд. част. Індокитаю, вдерлася в Центр. В’єтнам (1883) → війна Фр. з Китаєм. Б-ба Фр. та Анг. за Таїланд. Анг. підтримувала Японію у японо-китай. війні, Росія і Фр. – Китай.

1897 – Фр. захопила бухту Гуанчжоувань і забезпечила собі вплив і будівництво залізниць по сусідству з Індокитаєм. 1898 – Китай здав в оренду Росії Ляодунський п-ів. Англія захопила порт Вейхавей, контролювала найбагатшу частину Китаю – басейн річки Янцзи.

1899 – Анг. і Фр. → угода про поділ сфер впливу в Африці.

Німеччина. 24 квітня 1884 – протекторат над Ангра-Пекеною → Німецька Пд.-Зх. Африка → суперечки з Анг., яка вважала, що має право на безлюдні території. 1884-1885 – засновано колонії в Камеруні, Того і Нім. Сх. Африці. Оволодіння пн. частиною о-ва Нова Гвінея. Нім. провокувала війну з Фр.

Кінець XIX - поч XX ст. позначені рядом воєн у різних районах світу, що мали одну спільну рису — це були конфлікти, зумовлені боротьбою за колонії і сфери вітливу. Навесні 1898 р. почалась іспано-американська війна. Відстала Іспа­нія, яку роздирали внутрішні супе­речності, була скоро розбита. Вона втратила Кубу, яку окупували війська США, а також острови Пу­ерто-Ріко і Гуам. США здобули Філіппінський архіпелаг, заплатив­ши за нього 20 млн доларів.

Основною ареною англо-німецького суперництва була Південна Аф­рика. Тут було знайдено алмази, зо­лото. І Лондон, і Берлін поставили собі за мету заволодіти цими багат­ствами, розташованими на території бурських республік Оранжева і Трансвааль. Війна 1899 - 1902 рр. завершилася поразкою бурів, окупа­цією і включенням території бурсь­ких республік до складу Британсь­кої імперії. Однак війна показала слабкість військової організації Англії та її міжнародних позицій. В 1902 р. було підписано англо-японський союзний договір, що означав кінець політики «блискучої ізоляції». В 1904 році Японія почала війну проти Росії. Перемога молодої мілітаристської японської держави, що набирала силу, стала свідченням політичної й економічної деградації російського суспільства. Війна завер­шилась підписанням Портсмутського миру (23 серпня — 5 вересня 1905 р.), за яким Японія здобула Південний Сахалін, Порт-Артур і право проникнення в Маньчжурію. Над Південною Кореєю було встановлено японський протекторат.

90. Утворення ворогуючих блоків у Європі: Троїстий союз і Антанта

Зовн політ провідних держав світу на початку ст носила виражений імперіалістичний характер. Вона повністю підпорядковувалась їх боротьбі за переділ світу, захоплення нових територ, ринків збуту товарів і застосування капіталу, використання дешевої робочої сили та джерел сировини. В результаті нерівномірного економічн розвитку індустріальних країн змінилося співвідношення сил на світовій арені. Ті держави, які спізнилися на розподіл «колоніального пирога», а вважали себе сильнішими від суперників, вимагали його перерозподілу. США та Німеч, які раніше відставали, на початку ст. потіснили В.Б. та Фр на економічному Олімпі і тому вимагали перерозподілу колоній, яких у них було мало. Таку ж позицію займала й Япон. Ураховуючи політичний менталітет того часу, такі суперечності могли розв'язуватись, як правило, за допомогою воєн. У цих умовах індустріальні держави прагнули визначити свої зовнішньополітичні пріоритети, згладжуючи другорядні протиріччя і намагаючись зосередитись на вирішенні своїх головних завдань. Почався пошук союзників, організація блоків держав. Ще 1879 в результаті загострення рос-нім та рос-австр відносин після рос-турї війни 1877-1878 підписаний авст-нім договір. 1882 до нього приєдналася Італія, яка була незадоволена Фр, що захопила Туніс. Так утвор Троїстий союз 1882, спрямований проти Фр та Рос. Військово-політичний блок Нім, А-У та Італ, який склався в 1879-1882 і був спрямований проти Фр і Рос в історії називають Троїстим союзом.

Після укладення союзу з А-У Німеччина з метою ізолювати Фр стала шукати зближення з Італ. В умовах гострого конфлікту між Італ і Фр через Туніс О. Бісмарку вдалося розбудить Італ до угоди не лише з Нім, але і з австрійськими Габсбургами. 20 травня 1882 у Відні укладений секретний союзний договір між Нім, А-У і Італ, направлений проти Фр і Рос. Нім прагнула використовувати Т. с. в своїй боротьбі за гегемонію в Європі. Учасники договору зобов'язалися не приймати участі ні в яких союзах або зобов'язаннях, направлених проти одного з них, і подавати один одному взаємну підтримку. Нім і А-У зобов'язалися подати військову підтримку всіма своїми силами Італ в разі не спровокованого нападу Фр. Італ ж узяла на себе зобов'язання надати допомогу Нім в разі нападу на неї Фр.

Обов'язки А-У в разі нападу Фр на Нім обмежувалися збереженням нейтралітету до вступу Рос до війни на стороні Фр. Три учасники Т. с. зобов'язалися зберегти взаємно доброзичливий нейтралітет в разі війни кого-небудь з них з будь-якою великою державою, окрім Фр (відносно Фр діяли зобов'язання, передбачені ст. 2), і надати військову допомогу один одному в разі нападу два або більших держав. Услід за підписанням договору Германію і А-У взяли до відома заяву Італ, відповідно до якої Італ відмовлялася від військової допомоги своїм союзникам в разі їх війни з В.Б. 1887 до договору були внесені доповнення на користь Італ: їй було обіцяно право співучасті в рішенні питань, що стосуються Балкан, турецьких берегів, островів в Адріатичному і Егейськом морях. 1891 зафіксовано рішення підтримати Італ в її претензіях в Пн Африці (Киренаїка, Тріполі, Туніс).

Договір трьох держав у наступні роки поновлювався: 20.2.1887 у Берліні підписано другий союзний договір; 6.5.1891 - третій союзний договір; 28.6.1902 - четвертий союзний договір. Тексти цих договорів в основному повторювали положення документа 1882 і лише включали окремі додаткові угоди.

Т. с. поклав початок утворенню крупних військових блоків в Європі, що підсилили небезпеку європейської війни; відповіддю на виникнення Т. с. був висновок фр-рос союзу (1891—93) і утворення Антанти (оформилася в 1904—07). Договір о Т. с. був поміщений на 5 років і після декількох продовженні терміну проіснував до 1915, коли Італія вступила у війну на стороні Антанти, а не на стороні своїх партнерів по Т. с.

У відповідь Рос і Фр 1893 підписують угоду про союз і спільні дії у випадку війни Нім проти Фр чи А-У проти Рос. Результатом загострення англ-нім протиріч стала англ-фр угода 1904, яка узгоджувала основні колоніальні суперечності між В.Б. і Фр. Після рос-яп війни починається зближення між В. Б. та Рос, які були занепокоєні посиленням позицій Нім, особливо в Туреччині і Персії. 1907 підписана англ.-рос угода, яка врегулювала відносини між двома країнами. Цим завершилося утворення другої коаліції держав - Антанти. Таким чином, на початку XX ст. Європа виявилася розколотою на два військових блоки, які протистояли один одному.

Антанта (фр. entente - згода) - військ-політ блок Англ, Фр і Рос, який інакше іменувався «Потрійною Згодою»; склався в основному в 1904—1907 і завершив розмежування великих держав напередодні І Св в. Термін виник в 1904 спочатку для позначення англ-фр союзу, при чому уживалося вираження l’entеnte cordiale («сердечна згода») в пам'ять короткочасного англо-французького союзу в 1840-х рр., що носив ту ж назву.

Створення Антанти було реакцією на створення Потрійного Союзу і взагалі на посилення Нім і спробою не допустити її гегемонії на континенті, спочатку з боку Рос (Фр спочатку займала антинім позицію), а потім і з боку Англ. Остання перед лицем загрози німецькій гегемонії була вимушена залишити традиційну політику «блискучої ізоляції» і перейти до - втім, теж традиційної - політики блокування проти найсильнішої держави континенту. Особливо важливим стимулом для такого вибору Англії була німецька військово-морська програма, а також колоніальні вимоги Нім. В Нім, такий поворот подій сприймався як "оточення" і став стимулом для нових військових приготувань, які сприймалися як виключно оборонні.

Створення блоку

1891-1893 - вихід Росії з німецького табору з метою укладення оборонного союзу з Францією.

1904 - підписання англо-французької угоди.

1907 - підписання російсько-англійської угоди.

Ці угоди фактично завершили утворення Антанти. До кінця І Св. в до складу держав антинім коаліції входили також Бельгія, Болівія, Бразилія, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Греція, Італія, Китай, Куба, Ліберія, Нікарагуа, Панама, Перу, Португалія, Румунія, Сан-Домінго, Сан-Маріно, Сербія, Сіам, США, Уругвай, Чорногорія, Хиджаз, Еквадор і Японія. Причому США, всупереч розхожій думці, ніколи до Антанти не входили, виступаючи у війні самостійно.