60. Розвиток міст і урбанізація.

Упродовж ХІХ ст. середовище життя європейців зазнало значних змін. Раніше більшість населення країн Європи мешкала в сільській місцевості, де було зосереджено економічне життя. У модерну епоху розпочався процес урбанізації (від лат. urbanus – міський) – зосередження населення та економічного життя у великих містах. Основними причинами розгортання процесів урбанізації в Європі були:

· поява великої кількості селян, які не могли знайти праці на селі та вимушені були шукати її в містах;

· значний приріст населення у Європі. Чисельність населення (з Росією включно) зросла протягом ХІХ ст. зі 190млн до 420 млн душ;

· розгортання промислової революції;

· занепад дрібної торгівлі, ремісничого виробництва і, відповідно, спричиняв зникнення невеликих міст із населенням у 10–15 тис. душ.

Ознакою нової епохи стали міграції (від лат. migratio – переселення) – переміщення мас людей, пов’язані зі зміною постійного місця проживання. Одночасно з переселенням у великі міста набули поширення еміграція (від лат. emigratio – виселення») – вимушене або добровільне переселення людей зі своєї країни до іншої з економічних, політичних або релігійних причин, та імміграція (від лат. immigratio – вселення) – в’їзд іноземців у країну на тривале або постійне проживання.

Розгортання міграційних процесів свідчило про зміни в системі світосприйняття більшості людей. Відтоді вони у пошуках кращих умов життя вже не боялися залишати свої звичні місця і шукати щастя на чужині.

Зміни у структурі народонаселення, пов’язані зі становленням індустріального суспільства, викликали збільшення попиту на продукти харчування. Це, своєю чергою, спричинило явище, що його називають сільськогосподарською революцією. А втім, темпи і масштаби цих змін були значно меншими, ніж у промисловому виробництві. На селі з’являлися парові жниварки, молотарки, косарки тощо. Ця техніка полегшувала працю селянина, а водночас призводила до появи зайвої робочої сили. Протягом ХІХ ст. кількість населення, зайнятого у сільському господарстві, постійно зменшувалася.

На середину ХІХ ст. феодальні відносини, які позаекономічними методами «прив’язували» селянина до землі та примушували його працювати, зникли практично в усій Західній Європі. Європейські селяни працювали на землі задля задоволення власних потреб, сплачуючи при цьому визначені податки державі. У Російській імперії феодально-кріпосницькі відносини зберігалися до 1861 р.

Поступ у розвитку сільського господарства був пов’язаний із розгортанням промислової революції, а згодом індустріалізації. Сільське господарство забезпечувало нові промислові підприємства робочою силою завдяки її надлишку, а водночас було ринком збуту промислової продукції. Промислова революція розгорталась в Європі із заходу континенту на схід. Започатковано її було, як ви вже знаєте, у 60-х рр. XVIII ст. в Англії. Поширюючись континентом, на межі 30–40-х рр. вона досягла Австрійської та Російської імперій, до складу яких у той час входили українські землі. Головним наслідком промислової революції була заміна аграрного суспільства на індустріальне. Процеси, що розгортались у сільському господарстві й промисловості, привели до значних змін у суспільній структурі європейських країн. З’явився досить великий середній клас – буржуазія, чиновники, інтелігенція. Найчастіше ці люди мали добру освіту, працювали та були основою стабільності суспільства. Одночасно з середнім класом з’явилися промислові робітники, умови життя більшості з яких попервах були дуже тяжкими.