55. Революція 1868-1874 рр. В Іспанії. Перша республіка.

Реакційна політика уряду викликала зростаюче невдоволення в народі. Воно особливо посилилося після того, як були розпущені кортеси і муніципалітети. Керівники опозиційного руху стали готувати військовий переворот. 18.09.1868 р. повстала ескадра порту Кадіс, якою командував адмірал Топете. На наступний день лідери великої буржуазії і ліберальних поміщиків, які зібралися в Кадісі, опублікували відозву. У ній перераховувалися зловживання королівських властей і вказувалося, що метою повстання є встановлення «законності», «порядку» і введення загального виборчого права. Події в Кадісі послужили поштовхом до всенародного повстання. Піднялося населення міст,формувалася народна міліція. Королева Ізабелла втекла з Іспанії. 18. 10.1868 р. організували Тимчасовий уряд на чолі з Серрано. В результаті вересневого повстання політична влада в Іс перейшла від великих землевласників у руки великої фінансової та торговельної буржуазії та ліберальних поміщиків. У лютому 1869 р. в Мадриді зібралися Установчі кортеси.Прийнята Кортесом конституція оголошувала Ісп. спадковою монархією. Король зберігав право скликати і розпускати кортеси. Верхня палата (сенат) як і раніше повинна була складатися з вищих сановників; депутати нижньої палати підлягали обранню на основі загального голосування (для чоловіків). Конституція проголошувала свободу віросповідання і свободу друку, вводила суд присяжних, цивільний шлюб. Новий уряд заборонив орден єзуїтів. Довгий час уряд шукав кандидата на вакантний престол Іспанії. Пропозиція, зроблена принцу Леопольду Гогенцоллерну, родичу прусського короля Вільгельма I, викликала різкий протест Франції й послужила приводом до франко-пруської війни. Зрештою, ісп корона була принцу Амадео Савойському; 30.12.1870 р. новий король прибув до Ісп У ході революції відбувся розкол усередині правлячої партії прогресистів. Ліве крило цієї партії виділилося в самостійну «радикальну партію» на чолі з Руїзом Сорілья. Положення ускладнилося в 1872 р., коли проти уряду знову виступили карлісти, - прихильники Дон Карлоса, претендента на престол. Розпочалася друга Карлистська війна, що затяглася до 1876 р. 11.02.1873 р., кортеси під тиском народних мас проголосили Іспанію республікою. Політична влада перейшла до буржуазних кіл, що виступали під гаслом створення федеративної республіки. Уряд сформував федераліст Фігерас. Були призначені вибори в нові Установчі кортеси. Більшість місць в Установчих Кортесах, які відкрили свої засідання в червні 1873 р., отримали федералісти. Вони погодилися на те, щоб посаду голови уряду зайняв лівий республіканець - Пі-і-Маргалль.

57.Демографічний розвиток населення Зх.Європи та Пн. Америки. ХІХ ст.. характеризується стрімким зростанням кількості населення. (1750 – 163 млн. Євр., вже в 1800р. – 203 млн.. 1850 – 276 млн., 1900 – 408 млн) (Америка: 1750-18 млн, 1800 – 31 млн., 1850- 64, 1900 – 156 млн чол..) Головна причина природного приросту – зниження смертності: 1800-1900рр. –скоротилась в 2 рази, а народжуваність залишилась на досить високому рівні. 1796 Едвард Дженнер (англійський лікар), здійснив 1 щеплення проти віспи. Відбувається успішна боротьба проти епідемій. Загальнодоступною стає система охорони здоров.я. Підвищується добробут населення і покращується харчування.(транспортні засоби дозволяють швидше перевозити продукти, вик. технологія заморожування продуктів), тепліший одяг, комфортніше проживання в домах. «Революція в усвідомленні здоров.я». Пропаганда здорового способу життя (преса, інформація в школах). Тривалість життя в Зх.Євр. зросла з 35 до 50 років наприкінці століття, порівняно з початком ст.. Найбільшими темпами приросту населення вирізнялась Росія і Великобританія. Повільніше в Німеччині, Франції, Іспанії. Наслідок зростання населення – забезпечення дешевою робочою силою. Остання третина ХІХ ст. –знизилась народжуваність середніх верств (пов.яз. з добробутом). З кінця ХVІ ст. –теорія популяціонізму—уряди мають сприяти зростанню населення. Вольтер-1 критик популяціонізму. На межі 18-19ст –протилежна політика-Томас Мальтус(1766-1834) «Есе про принципи народонаселення» - теорія мальтузіанства – Розглядала війну, хвороби і голод як необхідні процеси для коригування кількості населення. В останній третині ХІХ ст.. відродження ідей популяціонізму. Найперше у Франції – Жак Бертильон – тейактивніша пропаганда теорії.

58. Європейська міграція (внутрішня і зовнішня). Міграція – переміщення населення., набувала масового характеру. 1.-й прояв міграції ХІХ ст. – переселення людей в середині окремої держави. В Російській імперії (з зх.. на сх.), в США ( із зх.. на сх.), У Франції ( з пд.. на пн..). 1907 – перепис в Німеччині – 52 % німців проживали на тих місцях, де народились. 2. Міждержавна еміграція в межах континенту: з пд.. і сх.. Європи на пн.-зх. (з низькорозвинутих країн у високо розвинуті Францію, Бельгію та Швейцарію.) 1901 – 1 млн 300 тис емігрантів у Франції. 3. Переселення європейців на інші континенти. Сприяли нові транспортні засоби.+ думка про покращення життя. Найбільше емігрували до Америки. З 1814 до 1914р близько 60 млн. (найбільше в США). Велика Британія лідирувала по кількості емігрантів, далі Німеччина, Італія. Не існувало єдиного мотиву еміграції: залишались еміграції під тиском політичних та релігійних мотивів (євреї), цікавість пізнання світу, кращі умови праці, покращення матеріального становища. Найбільші еміграційні порти: Трієст, Генуя, Ліверпуль, Копенгаген, Антверпен. 1871 – RED STAR LINE – велика компанія (19 пароплавів). Початок ХІХ ст. – подорож до Америки тривала бл. 3 місяців, 1847 – в морі померло 17 тис. осіб, які переправл. 1890 – подорож до США скоротилась до трьох тижнів. Друга половина ХІХ ст. – політична еміграція (Ірландія). Наслідки повернення емігрантів: притік грошей, нові форми поведінки і засоби господарювання.

59. Іміграція у Північну Америку (перебіг і сприйняття). Північна Америка приймала найбільше емігрантів з Європи. Поч. ХХ ст. – 8,8 млн. емігрантів. Країни Пн. Америки проводили активну пропаганду для переселення у неї. В середині ХІХ ст. перший релігійно-політичний конфлікт з «місцевими іммігрантами» та католиками-ірландцями. Нативізм – вираження ксенофобії до іммігрантів. 1870 – 91 – близько 5 млн. італійців –католиків переселилось в Америку. Вороже сприймались і євреї. 1897р. – Ліга обмеження імміграції – підтримувала робітників, які боялись втратити заробітну плату, прибуток. Початок 80-х років, - 1882 – Заборона надавати проживання поширювалась на психічно хворих, заражених на інфекційні хвороби та ін.. --- Закони обмежували в.їзд до Америки (США). В Канаді на початку ХХ ст. розвинувся рух проти слов.янського потоку ( Френ Олівер -1905-1911- міністр внутрішніх справ Канади.). В другій пол. ХІХ ст. активно переселялись китайці («жовті») на західне узбережжя. 1907 – джентльменська угода (неписна) з японцями – заборона видавати паспорти громадянам, які прагнули переселитись у США.