4. Внутрішня політика урядів ,, торі ’’ у Великій Британії у першої третини хіх ст.

У 1812 р. до влади прийшов уряд торі на чолі з лордом Ліверпулем. У повоєнні роки політика торі була дуже реакційною. Її провідником був міністр внутрішніх справ лорд Сидмут - прибічник страти за будь-який прояв невдоволення діяльністю влади. Уряд Ліверпуля ввів високі податки, які всієї вагою лягали на плечі населення. У 1815 р. парламент прийняв «хлібні закони», за якими встановлювались високі мита на імпортний хліб, щоб забезпечити високі доходи великим землевласникам - лендлордам. Економічна криза, що вразила 1815 року Англію, призвела до збільшення кількості безробітних, подальшого погіршення їхнього економічного становища - це сприяло підйому страйкового руху. Усією країною проходили мітинги і демонстрації. На всі ці виступи уряд відповідав репресіями. Парламент прийняв низку законів, які обмежували право громадян брати участь у публічних мітингах і зборах, забороняли носіння зброї, обмежували право газет висвітлювати політичні події. Виникла група «лівих торі», котра вважала за необхіде брати до уваги інтереси буржуазії і йти на певні поступки, щоб зберегти у себе влада. Головним прибічником цієї тактики був відомий діяч партії торі Джордж Каннінг. У 1822 року у складі уряду почалися зміни . Каннинг отримав посаду міністра закордонних справ. Було здійснено такі реформи: скасування ввізного мита на сировину, продовольство і товари, необхідних для англійської промисловості, було спрощено процедуру імпорту. Зміни митних правил сприяли розвитку капіталізму, прискорювали формування світового фінансового ринку. Роль Англії як світового центру торгівлі, і мореплавання помітно зросла. В1824 року парламент скасував закони, котрі забороняли створення робочих спілок. Новий Закон дозволяв існування професійних спілок (тред-юніонів). Однак у 1825 року, коли страйки продовжувались, уряд прийняв новий закон,який обмежив діяльність робочих об'єднань. У 1825 року у Англії вибухнула нова економічна криза, що тривала до 1827 року. Після короткого пожвавлення економіки кінці 1829 року з'явилися ознаки нової економічної депресії, тривала до 1832 року. Усе це сприяло подальшому погіршенню становища народу. Загострилась і політична ситуація в країні. У центрі політичних змагань постало питання парламентської реформи. Проведения реформи вимагали як радикально-демократичні кола,спираючись на дрібну буржуазію, і робочі. У 1828 році до влади прийшов уряд Веллінгтона, що складався, з правих торі – представників земельної аристократії , противників перетворень.

5. Реставрація Бурбонів. Конституційна хартія.

Розгром армії Наполеона Бонапарта в битві при Ватерлоо привів до другої реставрації монархії Бурбонів у Фр. На трон знову повернувся Людовик ХVIIІ.

Реставрація ознаменувалася політичною реакцією в країні. Тисячі дворян-емігрантів, що повернулися разом з Бурбонами вимагали розправи над політичними діячами часів революції і наполеонського режиму, встановлення своїх феод. прав і привілеїв. В країні розгорнувся «білий терор», особливо жорстокі форми він прийняв на півдні. Було арештовано бл. 70 тис. ос. З адмін.. установ було звільнено ⅓ їх складу.

Але повне повернення до минулого було вже неможливим. Реставр. здійснювалася в умовах утвердження буржуазних відносин.

Конституція – «Хартія 1814 р» встановила у Франц. конституційно-монархічний режим. Вона декларувала громадянську рівність, недоторканість особ., свободу друку, свободу совісті. Вся виконавча влада була зосереджена в руках короля: призначення міністрів, ведення внутр. пол. скликання і розпуск законод. палат.. Законод. ініціатива також належала королю. Влада короля була обмежена Законодавчим корпусом, що складався з двох палат. Члени верхньої палати перів призначалися королем, звання пера було спадковим. Члени нижньої палати депутатів обиралися на основі високого вікового та майнового цензу. Право голосу мали лише 80-100 тис. чол., право бути вибраним – 16-18 тис. Пануюче становище в країні зайняли великі землевласники, переважно-дворяни, які ділили владу з вузькою верхівкою буржуазії.

В внутрішній політиці Людовік 18 прагнув досягти компромісу між інтересами великих землевласників-дворян і верхівкою буржуазії. Режим Реставрації не зазіхнув на ті зміни в розподілі земельної власності, які відбулися в результаті Великої фр. револ. Зберігалися буржуазні кодекси і структура управління,введені при Наполеоні І. Разом з тим встановилися титули старого дворянства,які зуміли зберегти свої землеволодіння. Дворянам-емігрантам повернули землі,які були конфісковані підчас револ. Були визнані і дворянські титули, роздані при Напол І.Все це зміцнило позиції земельної аристократії,особл. тієї,яка носила буржуаз. характер.

В економ. обл. - реж. Реставр. проводив політику протекціонізму,яку потребувала франц. промисловість. Але вигоди ві цієї пол.. отримали – великі землевл., а не а не торгово-промислова буржуазія. Високі митні тарифи на залізо збагачували власників металургійних підприємств.

З пос. 20-х рр. посилився вплив на держ політику найбільш реакційної частини дворян і духовенства,які не хотіли пристосовуватися до умов післяреволюц. Фран. і думали про більш повне повернення до старого порядку.