39. Конституційна реформа в Австрії 1867. Зміни у відносинах між Цислейтанією і Транслейтанією.

Важливу роль у зміні внутрішньо політичного курсу відігравала нова міжнародна ситуація в 60-х р ХІХ ст... Поразка Автрії у війні 1866 року з Пруссією прискорила прийняття рішення стосовно зміни державного устрою. В результаті війни імперія не втратила останні італійські володіння (Венецію), але повинна була залишити свої претензії на ведучу роль в Німеччині. Гострим було національне питання в багатонаціональній імперії. Влада змушена була піти на компроміс з метою досягнення економічної і політичної стабільності.За основу було прийнято програму висунуту партією угорського ліберального дворянства під керівництвом Ференца Деака. Суть компромісу була відображена в 69 ст. «закону 12», одобреного угорським парламентом 20 березня 1867р. Гаюсбурська монархія ставала дуалістичною державою, точніше союзом двох держав, кожна з яких володіла широкими правами в сфері внутрішніх справ, мала власний парламент і відповідальний перед ним уряд. Спільні справи обговорювались на зборах делегацій уповноважених. Державна єдність забезпечувалась особою австрійського імператора який був і угорським королем – був верховним командуючим збройних сил, визначав характер зовн. Політики.. Були 3 спільних міністерства для всієї монархії: військове, фінансове і іноземних справ. Господарські питання регулювались економічними домовленостями, які діяли 10 років. Процес законодавчого облаштування нової держави Австро-Угорщини завершився 21 грудня 1867 р прийняттям зводу закону - т.зв. «грудневої конституції». Гарантувала рівність підданих імператора і короля, громадянські свободи, недоторканність власності, таємницю переписки тощо. Отже, в результаті компромісу, Франц Йосиф зміг зберегти імперію, ліквідувати негативні наслідки подій 1848-49р, не поступитись більшістю власних привілеїв і повноважень, з іншої сторони угорська політична еліта добилась офіційного відновлення угорської незалежності, встановлення значної частини ліберальних принципів, і домінування угорців в сх..частині держави. Наступив час примирення. Проте, якщо правляча еліта Угорщини та австрійські ліберали вітали укладення угоди, то населення країни (угорське)до компромісу ставилось негативно (об.єднання армії під керівництвом австрійського командування, накази німецькою мовою.)

40. Відцентрові рухи в Цислейтанії в 2 пол хіх на поч. Хх ст.

Багатонаціональна Австро-Уг.Імп. в кінці ХІХ на поч.. ХХ ст. переживала глибоку кризу внаслідок піднесення національних і робітничих рухів. Національні рухи з чітко визначеними відцентровими тенденціями, що мали на меті створення власних незалежних держав, формувалися у 2 пол ХІХ ст.. Це було пов’язано з процесом становлення національної інтелігенції. Франц Йосиф поступово прийшов до висновку, що національне питання є найболючішим в імперії. При чому в різних її частинах націоналізм набував нових форм. Так, австрійські німці, яким компроміс 1867 року надав багато політичних вигод, не проявляли лояльності і патріотизму, а висували свої вимоги.Діяла партія австрійських-німців – християнські соціалісти (на чолі з Карлом Люгером).Він викривав аристократів, фінансистів, які не думають про бідних. Якщо він залишався кумиром значної частини автро-німецького середнього класу то – робітники, міська і сільська біднота – йшли за соціал-демократами на чолі з Віктором Адлером, який основну увагу приділяв проблемі соціальної рівності. В останні десятиліття ХІХ ст. чеська нація вступила в епоху національного відродження. Ріс інтерес до власної культури, історії, мови – і одночасно неприязнь до німецьких сусідів. Чеські політики і інтелігенція висували радикальні вимоги, заклики до адміністративної і національно-державної автономії. Вони розділились на старочехів і молодо чехів. Старочехи- прагнули до відновлення історичних прав чеської корони і заміну дуалізму, триалізмом (Ав, Уг,Чех).. Вони добились деяких покращень, автономії в сфері оборони, зовн. Політики і фінансів. Молодочехи в 1874 засн. Національну ліберальну партію. Приділяла увагу розвитку національної культури і соціальній політиці.Галицькі поляки були вірні імператору, але за це вимагали збереження політичного устрою Галичини. На західних кордонах розвивався рух італійців за автономію. Відбувалась "боротьба за мову" - за національну мову викладання в школах, університетах, за національну мову літератури, за рівні права національних мов у діловодстві й армії.Цей рух очолювали культурно-освітні товариства: Національна ліга (італійські землі), Матице школьська (чеські землі), Матице словенська (Словенія), Народний дім (Галичина) та ін. Вони засновували національні школи і літературні часописи. Під їхнім тиском у 1880 р. Відень був змушений встановити на чеських землях рівноправність німецької і чеської мов в офіційному діловодстві. У 1881 р. Празький університет було поділено на два - німецький і чеський. У 1897 р. імператор підписав мовні укази, які остаточно зрівняли в правах німецьку і чеську мови.