38.Конституційні реформи в Австрії.

Більш ніж пів року з липня 1848 по березень 1849 в Автрії діяли конституційні збори, які ввійшли в історію як Кромержижський парламент. Депутати зібрали в Відні, але розійшлись після початку жовтневих подій, і в листопаді за наказом Фердинанта з’їхались знову в моравському містечку Кромержиж. Головним досягненням стало прийняття 7 вересня 1848 акту про звільнення селян від феодальних повинностей. З проектом конституції, який мав стати підсумком засідань зборів, була затримка, через різні погляди відповідно до національної приналежності. Більша частина депутатів парламенту розділяла ідею рівності всіх народів монархії, яка і була закріплена в 21 статті конституції. Конституція забезпечувала громадянські свободи і базувалась на принципі суверенітету народу, що було неприйнятним для Франца Йосифа. До того ж документ обмежував повноваження імператора, передаючи більшість внутрішньополітичних питань в ведення парламенту і відповідального перед ним уряду. Однак конституція оминала питання державного управління Угорщини і Ломбардо-Венеції (автори проекту передбачали, що вони матимуть власні конституції). Остеннє не входило в плани імператора і його радників, переконаних централістів Шварценберга і Баха. Кромержижській конституції суджено залишитись в стадії незавершеного нарису. 4 березня 1849 парламент був розпущений, а народам імперії дарована Оломоуцька конституція, складена міністром внутрішніх справ Штадіоном. Вся виконавча влада належала імператору, законодавча – двопалатному парламенту ( верхня – представники провінцій, нижня – деп.-и, які вибирались підданими імператора, які заплатили спеціальний податок. Монарх володів правом абсолютного вето на діянна парламенту, призначав міністрів, вищих чиновників. При імператорі створювався дорадчий орган – імперська рада (рейхсрат). Підтверджувалась рівність народів імперії. Оломоуцька конституція була скасована 31 грудня 1851, коли імператор оголосив про намір управляти країною самостійно, хоч і з допомогою міністрій і рейхсрату.Жовтневий диплом 1860 р. – закріплював за окремими австр. володіннями традиційні автономні права – поєднання централізованої політики із відцентровими тенденціями. Розширював права провінційних станових зборів. Але цей документ не був прийнятий народом, особливо угорським. Вже наступний, Лютневий диплом 1861 р., передбачав процедуру виборів до австр. парламенту та визначення спільних міністерств. Але і цей документ був відкинений Угорщиною, через що Австрія розпустила угорс. сейм і тут було введено особливий режим правління до 1965 р. Влітку 1865 р. уряд Австрії, який очол. консерватор Белькреді, почав переговори із скликаним угорс. сеймом про майбутн. політ. статус Угорщини. Через поразку у 1866 р. від Пруссії, у Австр. Імперії назрівала глибока політична криза, вийти з якої самостійно їй було не під силу. Таким союзником виявилась Угорщина, з якою у 1867 р. Австрія створила дуалістичну державу – Австро-Угорщину. Вже у лютому 1867 року був скликаний новий угорс. уряд на чолі з Д. Андраши. Нова Конституціявстановила особливий держ. устрій обох цих частин держави. Австрія: 2палатн. Парламент(рейхсрат)- 1): верхню палату(знать і духовенство) – призн. імпер.;2) нижня палата – обирали сейми з 14 обл держави ( вибори нерівні і за майн. цензом). Угорщина - сейм: 1) палата магнатів(землевл. І буржуа) – признач. король;2)палата депутатів – вибори за майн. цензом. Створений в Угорщині політ. статут пошир. також на Хорватію, Славонію, Трансільванію – всы ці території назив. Транслейтанією, а австрійську частину - Ціслейтанією. Державу очол. імператор Австрії Франц-Йосиф, він же король Угорщини. Спільні міністерства: військове, закорд. справ та фінансів, усі решта – окремо.Для вирішення загальнодерж. справ щорічно почергово у Відні і Пешті склик. делегації – по 60 чол з рейхсрату та сейму