1. Консервативні теорії суспільного договору ( е. Берк, с.Т Колрідж)

Ідеологія консерватизму багатьма своїми сутнісними ознаками протилежна лібералізму. Загалом консерватизм (conservatizme — зберігати) виявляється як прихильність до всього узвичаєного, традиційного, як несприйняття нового в суспільстві. Зародження консерватизму наприкінці XVIII — на початку XIX ст. було зумовлено передусім феодально-аристократичною реакцією на Велику французьку революцію. З засудженням Французької революції виступав англійський парламентарій і публіцист Едмунд Берк (1729 - 1797 рр..) Концепцію "суспільного договору" як формулу об'єднання людей у "громадянське суспільство" та державу демократичного типу розробив французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712—1778), виклавши її у працях: "Міркування про науки і мистецтва.., ", "Про суспільну угоду, або Принципи політичного права" та ін. Як зазначає Е. Берк, громадянське суспільство є наслідком угоди,тому ця угода має бути його основним законом. «Ця угода повинна обмежувати й узгоджувати всі різновиди основного закону, які нею формуються. Хоч би якими були законодавча, судова чи виконавча влада, вони є її витвором. Ні за яких інших умов вони не могли б існувати...». Громадська угода пояснює та морально обґрунтовує виникнення громади і держави, а також відправний морально-правовий принцип, який визначає суть відносин між владою та громадою. Крім того, громадська угода усуває «протиріччя лібералізму», а саме: конфлікт прав (інтересів) окремих осіб, унаслідок якого індивідуальні природні права однієї особи починають суперечити правам іншої. Джерелом цієї логічної суперечності є поширення поняття природного права на різні за своєю природою категорії прав: індивідуальні права та свободи особи і «громадянські права і свободи», які також мають назву «політичні права». Ідея свободи, заснованої на звичаєвому праві. Е. Берк заперечує можливість виведення громадянських свобод зі спекулятивних теорій, спираючись на абстрактний принцип, не заперечуючи, однак, самої ідеї природної свободи людини. Індивідуальна свобода може бути реалізована особою тільки у громадянському суспільстві, яке є громадською угодою і, звичайно, передбачає необхідні взаємні обмеження свобод. Свободи та відповідні обмеження із плином часу та змінами обставин урізноманітнюються й зазнають нескінченних модифікацій, і тому їх не можна пов’язати з якимось абстрактним принципом. С. Т. Колріджу належать пояснення ідеї суспільної угоди, які кардинально інакше зображують онтологію та історичну природу суспільної угоди. Колрідж, вважав концепцію первісної угоди «хибною і безглуздою». Однак у ній він побачив ідею, ще не чітко виражену в поняттях розуму (що хибно презентувалась у концепціях), яка чинила силою істини. Колрідж висунув ідею безперервної суспільної угоди, замість «первісної угоди». Безперервна суспільна угода постає не як одноразовий акт, вона продовжується поколіннями і є безперервною в історичному часі. Таким чином, онтологічною властивістю безперервної суспільної угоди є відкритість як у минуле, так і у майбутнє. Вона не є чітко визначеною юридично і догматизованою. За словами С. Т. Колріджа, ідея суспільної угоди випливає з більш загальної ідеї протиставлення «людина – річ», із розрізнення між підданим і кріпаком, республікою і рабською колонією. Як стверджує Колрідж, усі суспільні права та закони ґрунтуються на принципі, згідно з яким особа жодним чином не може стати річчю або зносити ставлення як до речі, що вважалося б жахливою кривдою; а відмінність полягає в тому, що річчю можна скористатися цілковито та безпосередньо як засобом для досягнення мети. Але особа повинна бути пов’язана з метою, її інтереси мають становити частину мети, спосіб розвитку і вдосконалення через власну волю та дію. Правління, які ґрунтуються на протилежному, не гідні називатися державою, за винятком хіба що відсталих країн Ідея держави як безперервної суспільної угоди має підґрунтям особисту відповідальність, яка виявляється можливою тільки на основі ідеї моральної свободи. Конституція, за Колріджем, – це така ідея, що випливає з ідеї держави як суспільної угоди. Історія презентує постійний вияв дії цієї ідеї конституції, що відбивається в думках прабатьків, їх особистостях і досягненнях, у тому, проти чого вони йшли і за що боролися, в інституціях і формах державності, які вони створювали й долали. Сталість і зміни держави, на думку Колріджа, пов’язані з низкою причин, головними серед яких є земля та земельна власність. Природа держави, суспільної угоди й конституції визначена головною метою політичних відносин, що виникають у суспільстві. Суспільні групи, вперше зорганізувавшись, свою головну мету бачили в захисті не свого життя, а власного майна. Таким чином, суспільна угода – це угода власників, а політичні відносини, конституція та держава – це відносини власників.