87. Українські землі в роки Першої світової війни.

На початку ХХ ст. український народ не мав власної державності й територіальної цілісності. Українські землі входили до складу двох сусідніх імперій — Російської та Австро-Угорської. Україна стала об’єктом територіальних зазіхань із боку воюючих сторін — Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, 1882 р.) й Антанти (Англія, Франція, Росія, 1904—1907 рр.).

Німеччина планувала захопити Придніпров’я, Донбас, Крим (згодом усю Україну) і включити їх до складу майбутньої «Великої Німеччини». Австро-Угорщина прагнула захопити Волинь і Поділля,

Росія — Східну Галичину, Північну Буковину та Закарпаття. Уряди Австро-Угорської та Російської імперій спекулювали «українським питанням», заявляючи про намір воз’єднати українські землі в межах своєї державності. Під час Першої світової війні (1 серпня 1914 р. — 11 листопада 1918 р.) українці змушені були воювати один з одним: до російської армії було мобілізовано майже 4 млн українців, до австро-угорської —понад 300 тис. Одним із головних фронтів був Східний фронт, де військам Росії протистояли армії Австро-Угорщини й Німеччини. Основним театром воєнних дій стали західноукраїнські землі. З початком війни серед політиків Наддніпрянської України стався розкол. Діячі Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) виступили на підтримку Росії, прагнучи за її допомогою об’єднати Україну й домогтися її автономії у складі Росії. Лідери Товариства українських поступовців (ТУП) зайняли нейтральну позицію з питання про

ставлення до війни. Діячі Союзу визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 р. у Львові емігрантами з Наддніпрянщини Д. Донцовим, Д. Дорошенком та ін., виступили у підтримку Австро-Угорщини й Німеччини, намагаючись з їхньою допомогою відокремити Україну від Росії та створити самостійну й соборну Українську державу. Представники політичних партій Західної України утворили 1 серпня 1914 р. у Львові Головну українську раду (ГУР) на чолі з К. Левицьким, яка закликала українців воювати на боці Австро-Угорщини й Німеччини за визволення України від Росії й створення української автономії у складі Австро-Угорщини. Однак спроби відродити українську державність шляхом підтримки Австро-Угорщини у війні не дали очікуваних результатів. У травні 1915 р. політичні лідери Західної України створили Загальну українську раду (ЗУР) на чолі з К. Левицьким, яка намагалася привернути увагу громадськості до ідеї створення Української держави в межах її етнічних земель. У листопаді 1916 р. ЗУР саморозпустилася на знак протесту проти входження відвойованих у Росії українських земель до складу Польщі.

ПЕРЕБІГ ВОЄННИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. ДІЯЛЬНІСТЬ АВСТРІЙСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ АДМІНІСТРАЦІЙ У ГАЛИЧИНІ

У серпні — вересні 1914 р. російські війська Південно-Західного фронту здійснили успішний наступ, у результаті якого зайняли Східну Галичину, Північну Буковину й вийшли на Карпатські перевали (Галицька битва). 22 березня 1915 р. російські війська після багатомісячної облоги взяли фортецю Перемишль. У травні — червні 1915 р. австро-німецькі війська прорвали оборону російських військ в районі Горлиці й Тарново (Горлицька операція) та захопили Східну Галичину, Північну Буковину, Західну Волинь, Холмщину й Підляшшя. У травні — серпні 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова перейшли в контрнаступ (Брусиловський прорив) і відвоювали Східну Галичину,

Північну Буковину й Західну Волинь. У червні 1917 р. наступ російських військ завершився повним провалом і втратою Галичини та Буковини, після чого лінія фронту стабілізувалася до укладення Брестського мирного договору (27 січня-1918 р.). Австро-Угорська й Російська імперії прагнули використати війну для придушення національно-визвольного руху українського народу. В Австро-Угорщині після початку війни тисячі українців без суду й слідства опинилися у в’язницях і концтаборах. У 1914 р. після Галицької битви на захоплених Росією західноукраїнських землях було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським. Закривалися українські школи та бібліотеки, заборонялися українські періодичні видання, громадські організації, «Просвіти», переслідувалися громадські діячі (М. Грушевський) та греко-католицькі священики (митрополит А. Шептицький). Окупаційну політику російського уряду щодо населення західноукраїнських земель назвали «європейським скандалом». У 1915 р. після Горлицької операції на західноукраїнські землі повернулася австрійська адміністрація, яка почала переслідування «зрадників», що співробітничали з російською владою. У 1916 р. після Брусиловського прориву населення Галичини зазнало нових реквізицій і депортацій з боку російської

адміністрації.

БОЙОВИЙ ШЛЯХ ЛЕГІОНУ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

З ініціативи ГУР у серпні — вересні 1914 р. у м. Стрий на Львівщині був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС), до складу якого ввійшли представники молодіжних воєнізованих

організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт» (2,5 тис. осіб) на чолі з командуючим М. Галущинським. Січові стрільці взяли активну участь у Першій світовій війні, відзначившись у боях за Ужоцький перевал (вересень 1914 р.), гору Маківка (квітень — травень 1915 р.), гору Лисоня (вересень 1916 р.) у Карпатах. Потрапивши в оточення під Бережанами, полк УСС припинив існування. Українські січові

стрільці стали першим військовим формуванням в Україні після втрати нею державності. Перша світова війна призвела до падіння Російської й Австро-Угорської імперій, що створило умови для боротьби українського народу за незалежність.