67. Великий степ, Кримський ханат і Запорізька Січ (XV–xvі ст.).

У VIII ст. у наші степи з Північного Кавказу прийшли хозари, розширивши територію своєї держави - Хозарського каганату, яку у X ст. зруйнував київський князь Святослав Ігорович. Степами України у IX ст. вийшли в Дунайську долину мадярські племена з Уралу. Через ці степи у середині XIII ст. пройшли орди хана Батия.

Наші степи були також зоною постійних міграцій кочових племен. Нам відомо, що за часів Київської Русі тут з'являлися тюркські племена печенігів, тюрків, половців, татар. Міграція чужоземців по наших степах або їх тут перебування не сприяли заселенню степової частини України і призвели до утворення своєрідної зони відчуження, яка у XV ст. отримала назву "Дикого Поля", а в сучасній науковій літературі - "Великого степового кордону України". Південний край цієї зони проходив по Причорноморських степах.

Невелика частина тюркських племен (5-6 знатних родів), які були у складі війська хана Батия, поселилася в XIII ст. в Криму, перейшла на осілий спосіб життя" отримавши назву кримських татар. Внаслідок розпаду у середині XV ст. Золотої Орди в Криму виникло Кримське ханство.

Зона Великого кордону на цей час включала південні регіони сучасних Черкаської та Вінницької областей, повністю Кіровоградську, Дніпропетровську, Миколаївську і Херсонську та частково Одеську й Запорізьку області.

На території Великого степового кордону України величезні, казкові природні багатства Дикого Поля приваблювали як татар, так і українців. Тут були сприятливі умови для скотарства, тому татари з півдня заглиблювалися на територію кордону із стадами овець, великої рогатої худоби та табунами коней. А з півночі - українці займалися різними промислами: ловили рибу, збирали мед, полювали і т.ін.

У ХV-ХVІ ст. виникає - нова верства українського суспільства – козацтво.

Українське козацтво - визначне явище в історії.

Перші згадки про козаків у писемних джерелах датовані 80-90 рр. ХVст. Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорозькі Січ.

Початок 3.С., дала козацька фортеця, зведена у 50-х р. XVст. на острові Мала Хортиця відомим українським князем Д.Вишневецьким.

У 1593 р. запорожці заснували другу Січ на Дніпровому острові Базавлук,.

трохи південніше Томаківки.

З 1580-х рр.. починає вживатися термін «січові козаки». Вони вважати себе самостійною вїйськово-політичною силою і вели незалежну від Польщі політику: укладали договори з Москвою, Кримом, Молдовою.

Умовами прийому на Січ були: знання тогочасної української мови, праволавна

віра, вміння володіти зброєю.

Козаки здійснювали походи Чорним морем на турецькі і татарські міста. Визволяли полонених, захоплювали трофеї і здобич.

Українські козаки створили струнку військову організацію, яка проіснувала до XVIII ст.. Полки ділилися на сотні, сотні - на курені. Усе козацьке військо очолював гетьман, а запорожців – кошовий отаман.

За подіями в Україні наприкінці XVI ст. пов’язані козацькі війни під приводом Криштофора Косинського (1591-1593рр), та С. Наливайка (1594-1596рр.)

Аналіз воєнних конфліктів на Великому кордоні другої половини XVI ст. свідчить, що це були конфлікти між українським козацтвом і Кримським ханством. Ця держава була народжена Великим кордоном і існувала за його законами. Турецький протекторат для Кримського ханства був формальністю. Керівництво Османської імперії було зацікавлене в існуванні цього передового форпосту мусульманства на кордоні з християнським світом і готове було піти на будь-які поступки, аби його зберегти.

З іншого боку, польський уряд був зацікавлений в існуванні українського козацтва, яке було єдиною воєнною силою на Великому кордоні, здатною протистояти Кримському ханству. Це було необхідно, але недостатньо. Незважаючи на великий вплив козацтва на процеси, що відбувалися на Великому кордоні, воно не мало єдиної організаційної структури, не було визнане збройними силами Польщі, за виключенням невеликого підрозділу реєстрових козаків, і тому поступалося в мобілізаційній та бойовій готовності перед татарським військом, яке було збройними силами Кримського ханства.

У структурі Великого кордону як системи для її сталості, розвитку і досконалості не вистачало важливого компоненту - державного утворення на його північному боці, яке б було альтернативою Кримському ханству і яке б перетворило українське козацтво на свої збройні сили. Умови реалій вимагали створення державного утворення, яке було б передовим форпостом християнства на Великому кордоні України. І таке державне утворення виникло на території нинішнього нашого міста і області у 80-х роках XVI ст. під назвою Війська Запорозького або Запорозької Січі, при цьому небезпечні умови Великого кордону стали гарантом її існування і незалежності.

Північне Причорномор’я та Крим із 20—30-х рр. Хv ст. перебували під владою Кримського ханства, яке відокремилося від Золотої Орди, а в 1478 р. стало васалом Османської імперії. У Хv—ХvІ ст.

турки й татари здійснювали постійні грабіжницькі напади на українські землі. Вже у 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував Київ. Татарська агресія принесла із собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, убивства, захоплення місцевого населення в полон з метою продажу в рабство.Князь Костянтин Острозький організував захист українських земель від набігів кримських татар, брав участь у московсько-литовських війнах, надавав підтримку православній церкви.

СоцІально-еКоноМІчне Життя. ВиниКнення УКраїнСьКоГо КоЗацтВа

Українське населення в другій половині ХІv — першій половині ХvІ ст. поділялося на привілейований та непривілейований стани.

Щляхта та духівництво належали до привілейованого стану, міщани та селяни — до непривілейованого стану.Шляхта — земельні власники, які мали право обіймати державні посади, виконували військову службу та звільнялися від сплати податків. Шляхта поділялася на велику (пани, магнати), середню та дрібну.Духівництво — служителі православної церкви, поділялися на верхівку (митрополит, архієпископи, єпископи) і рядових священнослужителів.Міщани — жителі міста, які займалися ремеслами й торгівлею, сплачували податки й виконували повинності на користь держави та власників міст. Міщани поділялися на патриціат (багаті купці,цехові майстри), бюргерів (середні й дрібні купці та ремісники), плебс (біднота, слуги).Селяни — жителі сільської місцевості, які займалися сільським господарством, сплачували податки й виконували повинності на користь держави та власників землі. Залежно від виду повинності селяни поділялися на слуг, данників і тяглих селян. Основними повинностями селян були панщина й оброк. Міста поділялися на великокнязівські та приватновласницькі, залежно від того, на чиїй землі вони стояли. Деякі міста (Львів, Кам’янець-Подільський, Луцьк, Київ) мали магдебурзьке право. Органом міського самоврядування був магістрат на чолі з війтом, який складався з двох колегій — лави (суд у кримінальних справах) і ради (адміністративний орган і суд у цивільних справах).Наприкінці Хv ст. на півдні України почала формуватися нова соціальна група — козацтво. Слово «козак» тюркського походження означає «вільна озброєна людина». Перша документальна згадка про українських козаків у писемних джерелах відноситься до 1489 р. (Мартин Бельський, «Хроніки

Польщі»).Господарство українських земель залишалося натуральним. Основними галузями економіки були сільське господарство, промисли, ремесла й торгівля. Набувало поширення фільваркове господарство.

Протягом ХvІ ст. козацтво перетворилося на провідну верству українського суспільства, здатну не тільки захищати українські землі від іноземних нападів, але й зберігати етнічну самобутність українського народу, створивши особливу військову організацію, оригінальне військове мистецтво, самобутню систему управління і власну державу.

Основними передумовами виникнення козацтва були:

• наявність вільних земель у Подніпров’ї та Дикому Полі, які мали значні природні багатства

і сприятливі умови для занять землеробством, скотарством, полюванням, ремеслами, промислами;

• досвід освоєння незаселених земель уходниками, які навесні подавалися в південні степи на промисли (бортництво, мисливство, рибальство), а восени більшість із них поверталися додому і платили старостам десяту частку своєї здобичі;

• заснування уходниками, які не поверталися зимувати додому, укріплених городків-січей для зберігання продукції промислів та оборони від кримських татар;

• поява значної кількості людей (селян, міщан, дрібної шляхти), які внаслідок посилення соціального, національного та релігійного гніту прагнули переселитися на нові землі в пошуках кращої долі.Козаки походили з різних станів: селян, міщан, дрібної шляхти. Займаючись «уходництвом», вони осідали на островах Велика і Мала Хортиця, Томаківка, Базавлук за порогами Дніпра. Для захисту від турків і татар козаки об’єднувались у невеликі ватаги й споруджували укріплені городки — січі. Згодом за порогами Дніпра утворилася Запорозька Січ — головна військова база козаків, своєрідна столиця козацької держави. Першою відомою Запорозькою Січчю вважається фортеця, зведена у 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким на о. Мала Хортиця.

Запорозька Січ мала свою територію — Землі Війська Запорозького, яка поділялася на паланки (Кодацька, Кальміуська, Самарська та ін.). Уся повнота влади належала Січовій (Військовій) раді, на якій право голосу мав кожен запорожець. Рада визначала внутрішню та зовнішню політику, чинила суд, обирала козацький уряд. Військове та адміністративне керівництво здійснювала козацька військова старшина, до якої належали кошовий отаман, суддя, осавул, писар і курінні отамани. Українське козацтво мало свої символи-відзнаки — клейноди (корогва, бунчук, булава, каламар, литаври,печатка з гербом).

Запорозьку Січ уважають козацькою республікою, про що свідчать козацьке самоврядування, право козаків брати участь у військових радах і виборах старшини.

ПоВСтання 90-Х роКІВ ХVІ Ст.

Польський уряд залучав козацтво для захисту південних кордонів держави від нападів турків і татар. У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал про прийняття на державну службу 300 козаків. У 1578 р. польський король Стефан Баторій здійснив козацьку реформу й прийняв на службу 600 козаків, яких було внесено до спеціального списку — реєстру. Реєстрові козаки одержали певні права й привілеї: право на земельні володіння, дозвіл на промисли й торгівлю, незалежність від польської місцевої адміністрації, звільнення від державних податків і повинностей, окрім військової. Це означало визнання польським урядом українського козацтва як стану.

Подальше посилення соціального, національного й релігійного гніту спричинило козацько-селянські повстання.

1591—1593 рр. Козацько-селянське повстання під проводом запорозького гетьмана К.Косинського на Поділлі, Волині й Київщині.

1594—1596 рр. Козацько-селянське повстання під проводом козацького ватажка С. Наливайкана Брацлавщині, Київщині, Волині й Поділлі.

Незважаючи на поразку, повстання сприяли покозаченню (масовому переходу селян і міщан докозацького стану) й перетворенню козацтва на основну рушійну силу національно-визвольного руху(рух народу за звільнення від панування над собою іншого народу).