56. Російська Федерація та країни пострадянського простору (від 1991 р.).

Росія першою серед радянських республік проголосила свій суверенітет (12 червня 1990 р.), обрала президента та розпочала перехід економіки на ринкові засади.

Після серпневої спроби (1991) державного перевороту керівництво Росії почало проводити самостійну політику. У жовтні того ж року на п'ятому з'їзді народних депутатів Росії Б. Єльцин виголосив програму радикальних економічних перетворень методом «шокової терапії»1.

Відповідно до прийнятої концепції групи Є. Гайдара, пострадянську економіку не можна було вдосконалити, а тому вона підлягала негайному демонтажу з одночасною ліквідацією планової системи управління та розподілу. Ця модель була апробована в Російській Федерації в 1992-1993 рр.

Першим кроком до здійснення реформи стало введення вільних цін 2 січня 1992 р., які зросли відразу в 10-12 разів. Відтак відбулося різке падіння життєвого рівня більшості населення. Крім того, реформа знецінила трудові заощадження громадян. У господарстві країни розпочалася криза неплатежів. До 1 червня 1992 р. сума взаємних боргів досягла 2 трлн крб. Більшості підприємств загрожував крах. Надання кредитів Центробанком посилювало інфляцію в країні. Курс карбованця стрімко падав. Фінансова система дестабілізувалася.

Виникли проблеми зі своєчасними виплатами пенсій, стипендій, грошового утримання військовослужбовцям, заробітної плати учителям, лікарям та іншим працівникам бюджетної сфери. «Шокова терапія» призвела до розладу цілих галузей економіки. Продукція багатьох підприємств стала неконкурентоспроможною, закривалися заводи та фабрики, зростало безробіття. У суспільстві посилювалася соціальна напруженість.

Непередбачувані наслідки реформ 1992-1993 рр. спричинили відставку уряду Є. Гайдара та призначення головою уряду Російської Федерації Віктора Чорномирдіна, який намагався поєднати зміцнення ролі держави в економіці з розвитком ринкових відносин. 1 липня 1994 р. в Росії розпочалася приватизація. Загальна кількість приватних підприємств становила понад 1 млн, а частка приватного сектору у виробництві досягла 62 %.

Незважаючи на наявність негативних тенденцій, посилення соціальної напруженості, майнове розшарування суспільства, перші роки здійснення реформи принесли чимало позитивного.

1 «Шокова терапія» — різкий перехід від планової до ринкової економіки.

Однак боротьба між різними угрупованнями у верхніх ешелонах влади Росії тривала. Президент Б. Єльцин у квітні 1998 р. відправив уряд В. Чорно-мирдіна у відставку. Новим прем'єр-міністром став 35-річний маловідомий підприємець Сергій Киріенко. У серпні 1998 р. розпочалася глибока фінансова криза, стався «обвал рубля», який знецінився майже втричі. Це змусило Б. Єльцина повернути до влади «стару гвардію» під керівництвом Євгена Примакова, якай доти обіймав посаду міністра закордонних справ. Цей досвідчений політик зумів поступово стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, хоча життєвий рівень більшості росіян після серпня 1998 р. суттєво знизився. Курс на подальшу стабілізацію продовжив наступний прем'єр-міністр Російської Федерації Володимир Путін, призначений на цю посаду в серпні 1999 р.

2. Зовнішня політика Росії.

31 грудня 1999 р. Б. Єльцин зробив безпрецедентний в російській історії крок — добровільно пішов у відставку. Виконувачем обов'язків президента за конституцією став В. Путін. На той час він уже встиг завоювати певний авторитет у країні. У березні 2000 р. під час президентських виборів Володимир Путін упевнено переміг своїх суперників і став другим Президентом Російської Федерації. На посаді Президента Росії В. Путін перебував 8 років (удруге був обраний у 2004 р.).2008 року президентом обрали Медведєва Дмитра Анатолійовича.

8 – 12 серпня 2008 - збройний конфлікт із Грузією.

З 7-го травня 2013р президентом РФ знову став Путін В.В.

За час свого президентства В. Путіну вдалося істотно змінити ситуацію в Росії. По-перше, провівши адміністративну реформу, він посилив централізацік влади, ліквідував прояви сепаратизму та бажання деяких регіонів бути самостійними. По-друге, був прийнятий податковий кодекс, за яким уведено єдиний податок у розмірі 13 %, що стимулювало розвиток економіки. По-третє, В. Путін покінчив із всевладдям олігархів, боротьбою кланів, посилив роль держави, що знайшло підтримку в населення Росії.

Російська Федерація на міжнародній арені стала правонаступницею СРСР Вона посіла місце постійного члена Ради Безпеки ООН, затвердивши статус великої ядерної держави. Основні напрями зовнішньої політики були такі: віднс-сини з країнами близького зарубіжжя в рамках СНД і відносини з іншими крвІ нами світу (далеке зарубіжжя) у нових геополітичних умовах. Росія прагну.^ налагодити політичне та економічне співробітництво, забезпечити захист російськомовного населення в колишніх союзних республіках.

Внутрішньополітичне становище та економічні криза 90-х років XX ст. істотно вплинули на формт ня зовнішньополітичної доктрини Росії, яка мусила робити значні поступки Заходу за надання економічні" допомоги. Проте на початку XXI ст. ситуація докорінні {- змінилася. Росія була та залишається великою ядерної державою, і Захід мусить із цим рахуватися.

За роки перебування В. Путіна при владі Росія ~:-сягнула значних успіхів у зовнішньополітичній сфері , Вона долучилася до «клубу обраних» — формат «великої сімки» змінився на «велику вісімку». У 1997 р. кра-И їна підписала договір про стратегічне партнерств НАТО, хоча в останні роки виступала проти приєднанню о цього альянсу сусідніх східноєвропейських країн і розміщення на їхній території американських протиракетних систем. Росія також розширює своє економічне та стратегічне співробітництво з країнами Азії, особливо з Китаєм та Інді-

к які за останні десятиліття значно наростили свій економічній потенціал.

Естонія повернула собі свободу 20 серпня 1991 року, після Співочої Революції та розпаду СРСР. Відтак 20 серпня в Естонії — державне свято.

26 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР визнала незалежність Естонії.

Після того, як 31 серпня 1994 року Естонію полишили останні війська РФ, вона самостійно вибудовувала економічні й політичні відносини з Західною Європою та іншими країнами, стала членом НАТО 29 березня 2004 року. Естонія розпочала перемовини про членство в ЄС 1998 року та вступила до нього 1 травня 2004 року. Вона є найбагатшою серед пострадянських країн.

Латвія проголосила незалежність від СРСР в травні 1990. Радянські десантники захопили ключові об'єкти в Ризі в 1991, але після протестів місцевого населення змушені були піти; відновлення незалежності було оголошено після антигорбачовського путчу (ДКНС) в 1991 і було визнано радянським урядом і західними країнами; увійшла до складу ООН і ОБСЄ.

26 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР визнала незалежність Латвії.

Литва - незалежність визнана у вересні 1991. До складу ООН і НБСЄ ввійшла в 1992. До складу НАТО — у 2002, до Європейської Спільноти — у 2004.

26 серпня 1991 року ВР УРСР та Республіка Польща визнали незалежність Литви.

Україна. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет[61], що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. 19 серпня 1991 року в Москві комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу державного перевороту, щоби відновити владу партії. Після провалу путчистів, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України[62]. Цей акт підтримало 90,32 % українців на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися перші президентські вибори, на яких переміг голова Верховної Ради України, у 1988–1990 рр. — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. 8 грудня в Біловезькій пущі і 21 грудня в Алма-Аті лідери України, Білорусі та Росії підтвердили розвал СРСР і утворили Співдружність незалежних держав (СНД)[63].

Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 по 1999 р.[64][65] і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції.[66] Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.

Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х років. Нова валюта, гривня, була введена в 1996 році З 2000 року у країні спостерігається реальне економічне зростання в середньому близько 7 % щорічно. Нова Конституція України була прийнята під час президентства Леоніда Кучми в 1996 році, який перетворив Україну на змішану республіку і стабілізував політичну систему. З іншого боку, опоненти критикували Кучму за корупцію, фальсифікації виборів, перепони свободі слова і зосередження занадто великої влади у своїх руках.[67]

У 2004 році Віктор Янукович, тодішній прем'єр-міністр, був оголошений переможцем президентських виборів, які були у значній мірі фальсифіковані згідно з постановою Верховного Суду України. Результати викликали протести громадськості на підтримку кандидата від опозиції, Віктора Ющенко. Це призвело до мирної Помаранчевої революції, в результаті чого Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко прийшли до влади. Янукович повернувся до влади в 2006 році, коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції», що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні 2007 року. Янукович був обраний президентом в 2010 році. 11 березня було сформовано новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 27 квітня цю угоду синхронно ратифікували Верховна Рада України і Державна дума Російської Федерації. 16 листопада 2010 року почалася Акція протесту проти Податкового кодексу.

Казахстан проголосив себе незалежною державою 16 грудня 1991 р. Його лідер комуністичної епохи, Нурсултан Назарбаєв, став першим президентом країни, цю посаду він зберігає і сьогодні. Президент Назарбаєв підтримує суворий контроль над політикою в країні. З моменту здобуття незалежності Казахстан проводив збалансовану зовнішню політику та працював для розвитку економіки, особливо її нафтогазової промисловості. Пострадянський період також характеризується більш активною участю з багатьма міжнародними організаціями, включаючи Організацію Об'єднаних Націй, Раду Євроатлантичного партнерства, Співдружність Незалежних Держав і Шанхайську організацію співробітництва. Казахстан також є одією з шести пострадянських держав, які реалізують План дій індивідуального партнерства з НАТО.

Казахстан етнічно та культурно різноманітний, зокрема, у зв'язку з масовими депортаціями багатьох етнічних груп в країні під час правління Йосипа Сталіна. Казахстан з населенням 16,6 млн чоловік, де є представники 131 національності, в тому числі казахи, росіяни, українці, німці, узбеки, татари й уйгури. Близько 63% відсотків населення становлять казахи. Казахстан дозволяє свободу віросповідання. Іслам є релігією близько 70,2% громадян, в той час як християнство сповідують 26,2% населення. Казахська мова є державною мовою, в той час як російська також офіційно використовується в ролі рівноправної мови в державних установах Республіки Казахстан.

Декларація про незалежність Узбекистану прийнята 31 серпня 1991 р. День незалежності відзначається 1 вересня. Конституція Узбекистану була прийнята 8 грудня 1992 р. Президент - Іслам Абдуганієвич Карімов з 1990 р.

Таджикистан. Незалежність країни була проголошена 9 вересня 1991 року, однак фактичне відокремлення сталося після розпаду СРСР в грудні 1991 року.

Таджикистан багатий на природні ресурси, але оскільки 93% території республіки займають гори, їхній видобуток ускладнений слабо розвинутою інфраструктурою. Таджикистан розташований далеко від основних євразійських транспортних потоків. Важке економічне становище є наслідком багатьох чинників: невигідним ЕГР (відстороненість від світової інфраструктури, високогірне положення), важкою соціальною обстановкою (в країні після розпаду СРСР розпочалася громадянська війна), слабкою розвиненістю таджицької економіки як такої і слабкою владою (в сучасних умовах Таджикистан має нетривалий досвід державності). За обсягом ВВП на душу населення республіка поступається всім пострадянським державам, посідаючи за цим показником третє місце з кінця в Азії.

Таджикистан приєднався до Організації економічної співпраці, встановленої Іраном, Туреччиною і Пакистаном. З 1992 року Таджикистан — член ООН і ОБСЄ, член СНД, МВФ.

Азербайджан. 18 жовтня 1991 року був прийнятий Конституційний Акт про державну незалежність Азербайджанської Республіки.

На референдумі 12 листопада 1995 р. була ухвалена нова Конституція Азербайджанської Республіки, яка офіційно набрала чинності 5 грудня 1995 р. Всі ці події відбувалися на тлі конфлікту між Азербайджаном і Вірменією через Нагірний Карабах, який за радянських часів був перетворений на анклав з переважно вірменським населенням.

Війна між Азербайджаном і Вірменією розпочалась 1991 по травень 1994 р. Нині під егідою ОБСЄ в рамках спеціально створеної для цього Мінської групи держав ведуться переговори про мирне врегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту.

Економічні та політичні негаразди примусили у 1990-2000 рр. значну частину азербайджанців до трудової еміграції, насамперед у сусідні Росію і Турцію. Так, на 2007 рік лише у Москві проживало вже біля 1 млн. азербайджанців.

Президент Гейдар Алієв помер 12 грудня 2003 р. Вибори нового президента супроводжувалися багатьма сутичками опозиції з прихильниками сина Алієва Ільхама і були охарактеризовані сторонніми спостерігачами як невільні та несправедливі. Перемогу нарешті здобув Ільхам Алієв, який править країною досить авторитарно.

В останні роки Азербайджан демонструє значні темпи росту ВВП, насамперед завдяки росту цін на нафту і газ, які Азербайджан активно експортує.

Грузія. У березні 1991 р. Грузія відмовилася провести на своїй території референдум про майбутнє СРСР; замість цього провели референдум про незалежність Грузії. У ньому взяли участь 95% електорату, причому 93% з тих, хто взяв участь у референдумі, проголосували за незалежність.

9 квітня 1991 р. — Верховна рада ухвалила Акт про відновлення державної незалежності Грузії.

У квітні 1991 р. Верховна рада Грузії ухвалила нову Конституцію і обрала Звіада Гамсахурдіа на посаду президента республіки.

Прямі президентські вибори відбулися 26 травня, і Гамсахурдіа отримав на них майже 87 % голосів. Однак за дуже короткий час безпорадна економічна політика президента і його боротьба з внутрішньою опозицією викликали невдоволення населення, і в грудні 1991 р. розгорнулися бої між прибічниками президента та опозицією, до складу якої увійшла Національна гвардія.

У січні 1992 р. після кількох тижнів боїв у центральній частині Тбілісі Гамсахурдіа було усунуто з посади і він покидає країну.

Військова рада, яку очолив Тенгіз Кітовані, командир Національної гвардії, взяла владу в свої руки, розпустила парламент і припинила чинність Конституції.

У березні 1992 р. військова рада оголосила про саморозпуск і утворення Державної ради, що складалася приблизно з 70 представників із 36 опозиційних партій. Головою Державної ради став Е. А. Шеварднадзе.

У жовтні 1992 р. відбулися вибори до нового парламенту. Його головою було обрано Шеварднадзе, який отримав 96 % голосів виборців.

У липні 1992 р. Едуард Шеварднадзе припинив 18-місячну війну з осетинською меншиною, яка почалася після ліквідації Південно-Осетинської автономної області, але не зміг припинити раптову війну, що спалахнула в серпні 1992 р. з абхазами (вони, як і осетини, проводили політику, спрямовану на відокремлення від Грузії).

У 1994 р. абхази перемогли урядові війська Грузії і витіснили їх за межі Абхазії.