39. Революції та реформи в країнах Європи хіх ст.: передумови, хід, наслідки, новітні оцінки.

Передумови революцій 1848-1849 pp.

Для населення більшості європейських країн 40-вi pp. стали тяжкими часами. Три поспіль неврожайних роки (1845-1847) спричинили нестачу продовольства і різке зростання цін на хліб. Водночас картопляна хвороба залишила без їжі більшість бідняків, а в деяких районах почався голод. У 1847 р. Європу охопила економічна криза, наслідками якої стали скорочення виробництва, зростання безробіття, падіння товарообороту, розпад фінансової системи Масово припиняли роботу промислові підприємства, банки, ремісничі майстерні.

Неспроможність урядів країн подолати кризу викликала роздратування більшості населення. У революційних подіях 1848- 1849 pp. поєдналися вимоги усунути перешкоди економічному розвитку, боротьба різних верств суспільства за демократизацію політичного ладу, невдоволення трудящих їхнім матеріальним становищем, національні рухи.

Революція у Франції

Революція у Франції була зумовлена посиленням протиріч між фінансово-урядовою верхівкою та іншими верствами населення, її прихід прискорився неврожаями 1845—1846 pp. та економічною кризою 1847 р. Почалися масові банкрутства, звільнення та зростання безробіття. Улітку 1847р. розпочався рух так званих банкетів: щоб пропагувати реформи і при цьому обійти суворі заборони спілок та зборів у Парижі та великих провінційних містах організовувались обіди. Розлючений уряд заборонив черговий такий банкет, призначений на 22 лютого 1848 р. Це стало безпосереднім приводом до революції. Почалися масові заворушення. Король відправив уряд у відставку, розпустив палату депутатів і погодився провести реформу. Армія не підтримала Луї-Філіпа. 24 лютого Луї-Філіп зрікся престолу і втік в Англію, а 25 лютого 1848 р. було проголошено II республіку (І — в 1792-1804 pp.).

4 травня 1848 р. почали роботу Установчі збори. Збори відмовили у створенні міністерства праці, чого хотіли робітники; були заарештовані лідери робітничої опозиції. Це спричинило повстання в Парижі.

12 листопада 1848 р. була прийнята Конституція II республіки. Вища виконавча влада належала президенту, якого обирали загальним голосуванням на три роки, а законодавча — Законодавчим зборам, які обиралися на чотири роки. Але виборче право не поширювалося на значні групи робітників. Президентські вибори відбулися 10 грудня 1848 р. Президентом обрали племінника імператора Наполеона Бонапарта — Луї Бонапарта (1808-1873 pp.).

У 1850-1851 pp. у Законодавчих зборах розгорнулася боротьба між бонапартистами та їх супротивниками за внесення до Конституції поправки про можливість переобрання президента на другий термін. Отримавши відмову бонапартисти здійснили державний переворот, У ніч на 2 грудня 1851 р. війська Луї Бонапарта за короткий термін захопили всі основні державні установи. У січні 1852 р. була опублікована нова Конституція, яка продовжувала термін правління Луї Бонапарта на 10 років. 2 грудня 1852 р. Луї Бонапарт проголосив себе імператором під іменем Наполеона III (1852-1870 pp.).

Революція в Німеччині

Наявність залишків феодалізму, роздробленість Німеччини, яка гальмувала її розвиток, вплив революції у Франції — все це зумовило розгортання революції в Німеччині.

Найперша революція почалася в Бадені. Народна демонстрація подала до парламенту цього герцогства петицію, де вимагала свободу зборів та друку, скликання загальнонімецьких Установчих зборів, призначення відповідального міністерства, запровадження суду присяжних. Під тиском демонстрантів уряд пішов на певні поступки.

У Баварії 3 березня 1848 р. королю Людвігу І були подані петиції з вимогою політичних свобод. Робітники і студенти захопили військовий арсенал і озброїлися. 21 березня Людвіг І зрікся престолу на користь свого сина і втік.

Революційний рух у Пруссії почався з Кельна, перекинувся на Берлін. 10 днів у місті йшли демонстрації, 18 березня 1848 р. почалися сутички з військами. 22 березня було видано указ про демократичні перетворення. Головною політичною вимогою став заклик до скликання всенімецьких Установчих зборів. Улітку 1848 р. відбулися вибори до всенімецьких Установчих зборів, які отримали назву Франкфуртський парламент.

28 березня 1849 р. Франкфуртський парламент схвалив Імперську Конституцію, яка передбачала створення Німецької імперії, куди мала ввійти і Австрія. Усі держави імперії (Баварія, Саксонія, Ганновер, Вюртемберг, Баден) зберігали внутрішню самостійність, але зовнішні функції, командування збройними силами передавалися центральному уряду. Проголошувалися основні демократичні свободи. Імперську корону запропонували прусському королю Фрідріху Вільгельму IV, але він відмовився її прийняти. 29 дрібних та середніх німецьких держав визнали цю Конституцію, але основні німецькі держави відхилили її.

У травні 1849 р. почався новий етап революції в Німеччині. Початок цього етапу пов'язаний з повстанням у Дрездені. Далі події перекинулися на Рейнську область. Король спрямував сюди 60-тис. армію, яка придушила повстання.

Революція в Австрійській імперії та її значення

Особливістю революції в Австрії було те, що вона виникла як результат протидії феодальному, національному та релігійному гнобленню. Тому головним її завданням було знищення по земельної залежності селян, станових привілеїв, абсолютизму та національного гноблення.

Революційні події в імперії почалися після звістки про зречення французького короля. 13 березня 1848 р. почалося повстання. у Відні. Повстанці вимагали відставки канцлера Меттерніха, який очолював уряд понад 30 років. Імператор наступного дня змушений був задовольнити цю вимогу. Утворився новий уряд, який оприлюднив проект нової конституції та новий виборчий закон. Проте ці проекти мали недемократичний характер і викликали нові незадоволення народу, демонстрації та будівництво барикад. Імператор змушений був тікати зі столиці в Інсбрук.

15 березня 1848 р. почалася революція в Угорщині. Під тиском маніфестацій угорський сейм прийняв ряд постанов: про скасування дворянських привілеїв, скасування панщини (але за викуп). Був сформований національний угорський уряд.

12 червня 1848 р. почалося збройне повстання у Празі, яке тривало 5 днів, але було жорстоко придушене.

У травні 1848»р. представники української ліберальної буржуазії, інтелігенції та українського духовенства створили у Львові українську політичну організацію «Головна руська рада». Вона діяла в цілому з лояльних позицій щодо Австрійської монархії, не чіпаючи основ ладу. Ця організація виступала за перетворення Східної Галичини в окрему провінцію, тобто за її територіальну автономію, створення української національної гвардії, поширення української мови (навчання, публікація документів), дозвіл українцям обіймати державні посади, зрівняти українське духовенство з католицьким. Почала видаватися перша газета українською мовою — «Зоря Галицька», символом українського народу було проголошено галицький герб — золотого лева на блакитному тлі і жовто-блакитний прапор. У Північній Буковині ви бухнуло селянське повстання на чолі з депутатом австрійського парламенту Лук'яном Кобилицею. Владі вдалося його остаточно придушити лише через півтора року.

У Відні 6 жовтня 1848 р. знову почалося збройне повстання, яке мало на меті завадити вводу військ в Угорщину. Це повстання було найзначнішою подією революції 1848 р. в Австрії. Близько місяця Відень знаходився в облозі імператорських військ і лише 1 листопада їм удалося захопити столицю. Почався терор. Але австрійський імператор Фердинанд І зрікся престолу на користь свого небожа Франца-Йосипа (1848-1916 pp.). Новий імператор направив війська в Угорщину і захопив Будапешт. Уряд і парламент революційної Угорщини переїхали в Дебрецен. Тут 14 квітня 1849 р. було проголошено незалежність Угорщини. Правителем було обрано Лайоша Кошута. Активну роль у революції відіграв поет Шандор Петефі. 13 серпня угорська армія капітулювала, хоча останні осередки опору було придушено в кінці вересня 1849 р. Почалися репресії. Було страчено 13 генералів угорської армії та кілька сот найактивніших учасників революції, більше 10 тис. ув'язнено.

Результати та історичне значення революцій 1848-1849 pp.

Революційна хвиля 1848-1849 pp. накрила більшість країн Європи. У ній поєдналися боротьба проти старого порядку, за демократизацію політичного життя і національні рухи. Завдяки реформам, проведеним під тиском революцій, у європейських країнах було ліквідовано залишки кріпосництва. Склалися сприятливі умови для розгортання промислової революції та завершення формування націй. У Німеччині та Італії виникли передумови для об'єднання в національні держави. Владу багатьох монархів більшою чи меншою мірою обмежили конституції та парламенти.

Революції 1848-1849 pp. закінчилися поразкою, але вони сприяли подальшому розвиткові європейської цивілізації. Боротьба за здобуття громадянських прав і запровадження конституцій стали кроком до формування у країнах Європи громадянського суспільства і правової держави. Революційні події вивищили національну самосвідомість народів Європи, які збагнули, що природа наділила їх невід'ємними правами. Людина почала розуміти свою роль суб'єкта політичного життя і боротися за те, щоб форма державного устрою відповідала її вимогам. Одначе для втілення цих ідей у життя слід було подолати тернистий шлях.