34. Угорщина і Трансільванія під владою Габсбургів XVII–XVIII ст. Національно-визвольна війна під керівництвом ф.Ракоці іі (1703 – 1711 рр.)

габсбурзькі війська зайняли угорську столицю Буду, а потім витіснили турок з Трансільванії, яка була тепер поставлена у васальну залежність від Австрії. У 1690 р., після смерті трансільванського князя Михайла Апофі, його престол захопив Текеі, але ненадовго. Трансільванія не могла встояти перед військовою потужністю Габсбурзької монархії і незабаром остаточно втратила незалежність.

Захоплені Габсбургами в ході австро-турецької війни 1683-1699 рр. угорські землі розпродавалися австрійським придворним і генералам; угорським феодалам, що зберегли вірність Австрії, були віддані земельні володіння, що знаходилися раніше в руках турок. Угорські магнати проголосили в 1687 р. династію Габсбургів носієм спадкової королівської влади.

У кінці XVII ст. кріпосні селяни знову піднялися на боротьбу проти австрійських загарбників і угорських феодалів. Загони збіглих кріпаків здійснювали численні нальоти на маєтки магнатів. По всій країні прокотилися селянські повстання; найбільшим з них стало озброєне повстання волоських і угорських кріпаків, що спалахнуло в 1697 р., в Північно-західній Трансільванії. Його керівниками були селяни Ференц Токаі, Дьєрдь Салонтаі і Мартін Кабаи. Незабаром повстання перекинулося на сусідні землі. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТТЯ

На початку XVIII ст. в Угорщині розгорнувся широкий національно-визвольний рух. Воно вже не було таким стихійним, як селянські повстання XVII ст. Піднявся увесь угорський народ. Його клич «За батьківщину, за свободу»! закликав до боротьби з тими, що іноземними, що пригноблюють, за створення незалежної Угорщини.

Повстання спалахнуло в 1703 р. в районі Мункача (Мукачево); спочатку воно було спрямоване проти феодалів, збирачів податків і лихварів. Селяни відмовлялися від виконання феодальних повинностей, громили приміщення місцевих адміністративних органів, здійснювали напади на склади реквізованих продуктів, в окремих випадках розправлялися самосудом з найбільш ненависними чиновниками і дворянами.

Поступове повстання кріпосних селян стало переростати в потужний національно-визвольний рух, до якого прилучилися і інші верстви населення, невдоволені габсбурзьким ярмом, – міська біднота, розорене дрібне і середньо-маєтне дворянство, нижче духовенство. Визнаним керівником національно-визвольного руху став дворянин Ференц Ракоці II. В результаті успішних бойових дій куруців в 1704 р. майже уся територія власне Угорщини, Словаччини, Трансільванії і нинішньої Карпатської України була звільнена від австрійців. Лише окремі фортеці залишалися в руках імператорських військ.

У цей період національно-визвольна боротьба угорців протікала в тісному взаємозв'язку з подіями міжнародного значення – війною за Іспанський спадок і Північною війною.

Близько семи років велика частина території колишнього Угорського королівства знаходилася під владою куруців. На звільнених землях Ракоці і його соратники розгорнули кипучу діяльність. Головна увага приділялася організації боєздатної армії. У 1704 р. були побудовані збройові заводи. Центром військової промисловості було місто Дебрецен. За ініціативою Ракоці в країні було прокладено багато доріг, налагоджена регулярна робота пошти; незабаром після початку війни куруців Ракоці став видавати щотижневу газету.

Незважаючи на численні прогресивні заходи, проведені за ініціативою Ракоці, дворянське керівництво повстання не зуміло вирішити головного питання, що хвилювало основну масу повстанців-селян, – відміни кріпака права. Більше того, селяни, що відмовлялися від несення феодальних повинностей, строго каралися. Вплив селянських керівників повстання слабшав з кожним роком. Навіть позбавлення Габсбургів престолу на Онодському сеймі в 1707 р. і оголошення Ракоцв главою незалежної Угорської держави не змогли надихнути селян і підняти їх на продовження війни, усі тяготи якої лягали кінець кінцем на їх плечі.

Прагнучи запобігти розпаду своєї армії, Ракоці в 1709 р. видав указ, згідно з яким усі селяни, що брали участь у визвольній війні, оголошувалися вільними і отримували ряд пільг. Указ, проте, став вже запізнілим кроком. Людовик XIV, якому Ракоці ще на початку війни запропонував протекторат над Угорщиною, відмовився укласти угоду з угорським урядом і не зробив очікуваній допомозі. Таким же безуспішним було звернення Ракоці до Польщі, Швеції, Туреччини і Пруссії.

Після того, як Габсбургам за допомогою угорських феодалів вдалося подавити національно-визвольний рух, куруци були роззброєні, маєтку дворян – повстанців – конфісковані і роздані австрійським офіцерам і католицьким прелатам, або продані віденським бюргерам. Отримали свою долю і угорські магнати. Угорське дворянство зберігало свої станові права.

КОМПРОМІС УГОРСЬКОГО ДВОРЯНСТВА З ГАБСБУРГАМИ

Угорські дворяни, домовившись з Габсбургами, посилили експлуатацію як угорського, так і хорватського, сербського, словацького, румунського і українського селянства. Селянські маси відповіли на це новими виступами. У 1711-1713 рр. загони словацьких селян, очолювані учасником визвольної війни куруців, словацьким національним героєм Юрієм Яношиком, взяли немало славних перемог над феодалами.

В результаті тривалих спустошливих воєн угорська економіка майже перестала розвиватися.

СЕЛЯНСЬКЕ ПОВСТАННЯ В ТРАНСІЛЬВАНІЇ

Селянські хвилювання місцевого характеру спалахували, головним чином в Трансільванії, в 20, 30, 50 і 60-х роках XVIII ст. Часто вони набували форми релігійних рухів, що зливалися з національною і соціальною боротьбою. У цих рухах брали участь усі національності, що проживали на угорській території Габсбурзької монархії.

Повстання трансильванских селян 1784 р. не знайшло підтримки в слабо розвиненому місті, але воно все ж завдало серйозного удару по феодально-кріпосницькій системі. Повстання змусило серйозно стривожитися віденський уряд і послужило одній з головних причин видання патенту 1785 р., яким на Угорщину поширювався патент про відмінялося прикріплення селян до землі, але вони як і раніше зобов'язані були виконувати панщину і залишатися «приватними підданими» феодала.

Спроби насильницької асиміляції, що робилися Габсбургами в Угорщині, привели на ділі до протилежних результатів. У кінці XVIII ст. з новою і ще більшою силою пробудилося прагнення угорського народу до незалежності. Цей підйом виражався в різних формах. У країні створювалися літературні гуртки для вивчення рідної мови і літератури, численні театральні суспільства виникали не лише у Будапешті, але і в ряду провінційних міст.

Національна свідомість, що все ж пробуджувалася, і ріст національної культури пригнічених народів провіщали неминучу поразку великодержавної політики Габсбургів.