2. Стародавня Месопотамія та Мала Азія: державність, суспільство, культура.

В горах Вірмени беруть свій початок дві річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка була в давнину розташована на берегах цих двох річок (по середній і нижній течії), називають Дворіччям. Греки називали – Месопотамія

В IX-VIII тис. до н.е. у долині Євфрату і Тигру з'явились перші жителі. В V-IV тис. до н.е. Південне Дворіччя заселялося з двох сторін. Вгору долинами цих річок просувались шумери.  Ця країна стала називатися Шумер.

Із заходу і північного заходу приблизно в цей час проникли переселенці, які дістали назву аккадців. Вони відрізнялися від шумерів мовою. Оселилися аккадці на північ від шумерів. Їх держава називалася Аккад.

Головним заняттям населення у VI-IV тис. до н.е. було хліборобство і скотарство. Займались також полюванням і рибальством.

Головним багатством Південного Дворіччя була земля. Дуже родючі ґрунти давали великі врожаї.

Міста-держави. Господарство Південного Дворіччя в IV-III тис. до н.е.

Спочатку шумери й аккадці воювали між собою. Вони заснували багато міст: на півдні Ур, Урук, Еріду, Лагаш, а на півночі – Аккад, Марі, Ашшур. Кожне місто було столицею невеликої держави, до якої входили саме місто та міська округа. Очолював місто-державу володар, якого шумери називали лугаль, а аккадці – шарру.

В містах працювали вмілі ремісники. Міста були також місцем жвавої торгівлі та обміну. Жителі обмінювали в інших народів зерно, вовну, тканини й фініки на дерево, камінь і метали. 

Міста-держави III тис. до н.е.

На півдні Дворіччя, коли туди в IV тис. до н.е. прийшли шумери, вже існували землеробські поселення. На їх місці пізніше, майже одночасно з виникненням держави в Єгипті, утворилися шумерські міста. Найбільшими містами на півдні Дворіччя були: Ур, Урук, Лагаш, Вавилон та ін. Поступово вони перетворилися на невеликі держави, до складу яких входили місто та землі навколо нього. Найбільш важливими спорудами шумерського міста була зрошувальна система та головний храм. Між містами-державами Дворіччя точилася боротьба за родючі землі. Для захисту своїх земель кілька міст об'єднувалися у військові союзи. Згодом такі союзи перетворилися на постійні й стали основою утворення могутніх держав.

У Дворіччі першими постають держави Аккад, Шумер, Елам Одним з визначних царів Аккаду був Саргон (2316 – 2261 рр. до н.е.).

Посівши престол, він вирішив розширити свої володіння і почав готуватися до війни з Шумером. Після перемоги над Шумером Саргон завоював Сирію, Елам: створив велику державу.

Найвищого розквіту збудована Саргозом держава досягла за Нарам-Суена (бл. 2236-2200 рр. до н.е.).  Згодом на землі Дворіччя прийшли племена горців-кутіїв. У переказах вони згадуються як жорстокі завойовники, що наводили жах на місцеве населення. Проте більша частина земель на півдні

Завойовники засновували свої династії, наймогутніші з яких були в містах Ларса й Ісін. У цей час посилилася могутність іншого міста Дворіччя – Вавилона. 

Стародавній Вавилон

Піднесення Вавилону

Місто Вавилон виникло у XXIII ст. до н.е. Засновники – шумери. На початок XVIII ст. до н.е., після майже двох століть кривавих війн між містами-державами Дворіччя, три з них – Марі, Ларса і Вавилон – об'єднали під своєю владою значну частину території Месопотамії. Після тривалої ворожнечі першість серед них виборов Вавилон.

Він стає значним торговельним центром і столицею самостійного царства. Найбільшої могутності у II тис. до н.е. досягає Вавилон за Хаммурапі, який правив з 1792 по 1750 р. до н.е.

Протягом майже 30 років він безперервно воював. Хаммурапі підкорив міста-держави Урук, Ларсу, Ашшур та інші й став володарем величезної території. Його царство об'єднувало території міст-держав як Шумеру, так іАккаду.  Спочатку скасував борги бідняків, підпорядкував собі храми, країну поділив на області, якими керували царські чиновники, упорядкував податки, заборонив продаж землі за борги та встановив контроль над торгівлею.

Але найбільше цар прославився складанням збірки законів (кодексу), що мала 282 параграфи.

  Закони Хаммурапі

На початку XX ст. археологи знайшли стовп з твердого чорного каменю, вищий за зріст людини. Майже весь він укритий клинописними знаками.

На цьому чорному камені було вирізьбленно,– закони Хаммурапі, єдині для Вавилонського царства. За цими законами судили тих, хто порушував установлені в державі порядки та правила. Жителі Вавилонського царства знали, що за будь-яке порушення призначалася сувора кара.

Під час царювання Хаммурапі покарання були дуже жорстокими, часто винного засуджували до смерті чи скалічення. Більш легкими покараннями вважалися нанесення ударів батогом чи вигнання з рідних місць. Злочинців звичайно змушували випробувати те ж саме, що вони заподіяли своїй жертві.Хаммурапі.  До смертної кари засуджували за крадіжку власності, за непідкорення цареві, за вбивство, навіть коли воно було вчинене випадково.

У кожному місті царем були поставлені чиновники – судді. Звинувачення без доказів суд не приймав.

Закон стояв на сторожі приватної власності: за крадіжку майна, раба чи рабині карали на смерть.

В законах Хаммурапі згадувались і раби ("вардуми"). Рабів купували і продавали так само, як домашню худобу і будь-яке інше майно. За вбивство раба карали так само, як і за вбивство вола. І все-таки раб міг скаржитися на свого пана в суд (заперечити своє рабське становище). В такому випадку господар повинен був довести в суді своє право на раба. Раб міг користуватися майном, навіть мати свого раба чи рабиню, одружуватися з вільною.

Закони Хаммурапі  встановлювали жорстоке покарання за наклеп, за образу дітьми свого батька чи опікуна за лжесвідчення. Якщо син вдарив свого батька, йому відрубували кисть руки.

Привілейованою верствою в давньовавилонському суспільстві були воїни. їхнє майно не можна було відібрати за борги, за службу вони одержували землю, яку міг успадкувати син чи дружина воїна. Селяни у Давньовавилонському царстві жили общинами, члени яких разом будували канали та греблі.

Суспільство складалося з кількох верств населення: авілум («сини людини») – повноправні вільні громадяни, власники частини общинних земель; мушкенум («схилені») – вільні, але неповноправні громадяни, зазвичай найбідніші безземельні селяни; вардум (раби). Останні мали носити спеціальну табличку на грудях, нерідко їм голили півголови та наносили спеціальне татуювання, тримали їх у кайданах. Рабів можна було продати, подарувати.

Помер Хаммурапі в 1750 році до н.е. Роки правління його наступників були роками поступового ослаблення і падіння Вавилонського царства. Ослаблена внутрішніми чварами Вавилонія розпадається на дрібні держави. Близько 1600 р. до н.е. під ударами завойовників припиняє своє існування могутня держава Хаммурапі.

  Господарське життя Вавилона

Основною галуззю економіки Давньовавилонськогоцарства було іригаційне землеробство. Поширеними були гончарство, теслярство, ткацтво, ковальство. Сировиною для майстрів слугували глина, очерет, вовна, шкіра, льон та привізні метали. Місцеві майстри виробляли тканини, килими, зброю, посуд. Важливою галуззю було будівництво. Для спорудження і жител бідняків, і храмів та палаців використовували зроблену з глини та обпалену в печі цеглу. Зростанню та збагаченню Вавилона сприяло його вдале географічне розташування на перетині торговельних шляхів. Звідусіль сусідні народи звозили сюди свої товари: камінь, метали та дерево, придатне для будівництва, худобу, хутро, шкіру, вовну. Натомість жителі Дворіччя продавали зерно, фініки, олію, глиняний посуд, тканини, килими, вишукані вироби з металу.

Як мірило цінності товарів використовували срібло.

Ассирія

Ассирією називають гірську частину на півночі Дворіччя. Її центром було місто Ашшур. У XVIII ст. до н.е. Ассирію захопив давньовавилонський царХаммурапі. Ослаблення та занепад Давньовавилонської держави дали можливість ассирійцям у XIV ст. до н.е. розпочати будівництво власної держави. Ассирійці зажили слави одного з найжорстокіших народів давнини. Вони не тільки вбивали полонених, захисників міст, а й вивозили із завойованої країни правлячу верхівку, чиновників і ремісників. Ассирія, Халдейське і Мідійське царства

Господарське життя та суспільство ассирійців

Як і в Давньовавилонському царстві, основними виробниками в Ассирії були землеробські общини. їм належала більша частина земель у державі. Власниками іншої були царі, їхнє оточення та багатії. Общини складалися з кількох поколінь найближчих родичів. Як і в інших давніх державах, рабами в Ассирії ставали боржники в військовополонені.

Заняття землеробством було досить успішним. Ассирійці використовували плуг.

Високого рівня розвитку досягло ремесло. Вважається, що саме ассирійці першими у Дворіччі навчилися виплавляти залізо. Торгівля і лихварство були основними джерелами, за рахунок яких утримувалася армія Ассирії.

Верхівка ассирійського суспільства складалася з багатої знаті, жерців, купців і чиновників. На чолі

  Ассирійська армія

Ассирія першою озброїла свою армію залізною зброєю, що давало їй перевагу перед іншими арміями. Грозою для ворогів була також ассирійська кіннота, для якої відбирали певні породи коней. Страшною зброєю ассирійців були бойові колісниці 

Розквіт Ассирійської держави

Відомим завойовником був цар Ассирії Тіглатпаласар І (1115-1077 рр.до н.е.). За його правління Ассирійська держава простягалася від узбережжя Середземного моря до верхів'їв Тигру. У цей час держава зміцнилася економічно. Успішно розвивалося землеробство. Набувала розвитку торгівля. Основною торговельною артерією була річка Тигр. 

Період найвищого розквіту Ассирії почався за царя Тіглатпаласара III (745-727 рр. до н.е.). Він уперше створив регулярну армію, яка утримувалася за кошт держави. Армія мала чітку організацію завдяки поділу на загони піхоти, кінноти й загони бойових колісниць. Тіглатпаласар III підкорив Сирію, Вавилонське царство, яке на той час було ослаблене, та поширив владу ассирійців на території від Єгипту до Перської затоки й Закавказзя і створив першу в історії імперію.

Тіглатпаласар III, щоб утримати величезні території в покорі, обмежив владу правителів завойованих ним міст і держав.

У 721 р. до н.е. царем Ассирії став Саргон II (721-705 рр. до н.е.). За його правління побудували нову столицю – місто Дур-Шаррукін.

Загибель Ассирійської держави

Постійні війни та боротьба за владу у верхівці суспільства, багатотисячні повстання на підкорених територіях ослабили Ассирію. Їй все важче було протистояти войовничим сусідам, вона шукала союзників у боротьбі з ними. Таким союзником для неї став Єгипет. Але підтримка Єгипту не врятувала колись могутню державу.

У 614 р. до н.е. вавилоняни розпочали наступ на Ассирію, їхні союзники – мідійці – вщент зруйнували давню столицю Ассирії Ашшур. У 612 р. до н.е. вже об'єднані сили вавилонян і мідійців взяли в облогу одне з найбільших ассирійських міст – Ніневію. Місто було захоплене, розграбоване . зрівняне з землею. НаселенняНіневії майже повністю було винищене. Ті, хто вцілів, стали рабами.

Фінікія та Сирія в давнину

На східному узбережжі Середземного моря виникли поселення фінікійців. Країна, яку вони населяли, називалася Фінікією.

Фінікія і Давньоєврейське царство у ХІІІ-VІІІ ст. до н.е. 

У Фінікії було поширене садівництво. Фінікійці вирощували виноград та оливкові дерева. Місце розташування було надзвичайно зручним. Тут сходилися караванні та морські торгові шляхи з Дворіччя, Єгипту, Греції та інших країн. З часом фінікійські поселення перетворилися на багаті торгові міста. Основним заняттям фінікійців – мореплавством, риболовством, торгівлею.

Кожне фінікійське місто мало свого правителя – царя. Він був залежним від ради вельмож і від народних зборів. У Фінікії не було єдності. Фінікійський народ не мав навіть власної назви. Жителі кожного міста називали себе його іменем. Фінікійцями їх називали греки.

З давніх-давен у фінікійських містах розвивалось ремесло: ювелірів, ливарників, будівельників, ткачів, різьбярів по дереву та слоновій кістці. У Фінікії стали виготовляти скло різноманітних сортів.

  Фінікійці вважалися в стародавні часи найкращими кораблебудівельниками.

Фінікійські міста були центрами торгівлі в Передній Азії.  

На протязі XII-VI ст. до н.е. на узбережжі й островах Середземного моря поступово з'являються фінікійські колонії.  Найбільшою колонією міста Тир у Північній Африці стає Карфаген. З часом він стане багатим і головним містом могутньої держави.

У кінці II тис. до н.е. в Фінікії винайдено алфавіт.

Історія Сирії в II тис. до н.е.

На схід і північ від Фінікії була розташована Сирія. Місцеві жителі займались переважно кочовим скотарством та посередницькою торгівлею. Тільки в деяких долинах природні умови сприяли розвиткові хліборобства. За рівнем розвитку господарства Сирія поступалася фінікійським містам.

Сирія, як і Фінікія, на протязі майже всієї історії була роздрібнена на ряд невеликих держав, які постійно ворогували між собою.

Одним з найбільших міст в середині II тис. до н.е. був Угарит. Населення міста поділялося на три стани: вільні общинники, царедворці, яким за службу правитель виділяв земельні наділи, та дрібні царські службовці. Були в місті також раби.

В кінці XIII - на початку XII ст. до н.е. на Східне Середземномор'я напали народи моря. Внаслідок їх навали Угарит та багато інших міст було перетворено в руїни.

Наприкінці II тис. до н.е. в Сирію переселились арамеї. З їх приходом посилився вплив міста Дамаск, яке знаходилося на прадавніх караванних шляхах.