8. Церква в середньовічній європейській цивілізації.

Епоха Великого переселення народів зруйнувала античний світ. Одним з того, що вціліло була християнська церква. ІV-V ст. стали важливими для християнської церкви. Вона виробила Символ віри – важливіші догмати християнського вчення, відкинувши всі єретичні.

Духівництво вважалося першим станом середньовічного суспільства. Бо вони виконували роботу, яку була важніше за будь-які інші земні справи – піклувалися про спасіння людських душ.

Саме тому не рахуючись із витратами ресурсів, сил і часу, європейці будували величезні собори і численні церкви, віддавали духівництву десятину — десяту частину врожаю та інших прибутків. Бажаючи врятувати свої душі, багаті та бідні дарували церкві своє майно і земельні володіння. Навіть більше, суспільство віддавало церкві найбільш здібних і освічених синів, які присвячували життя служінню Богові. Перший стан був єдиним, який поповнювався вихідцями з різних станів суспільства. Майже всі відомі вчені й мислителі, як і значна частина письменників і поетів, художників, музикантів, належали до духівництва.

У 1054 р. у колись єдиній християнський церкві стався розкол, східне (візантійське) християнство відділилося від західного (римського). Утворилися православна і католицька церкви. Католицьку церкву очолив Папа Римський, а у православна церква не мала єдиного лідера і була залежною від світської влади.

Християнська церква на Заході швидко зрозуміла, що може відігравати самостійну роль, маючи величезні ресурси. Спираючись на це, Римські Папи в Х – ХІІІ ст. повели боротьбу за об’єднання всього християнського світу під своїм верховенством. Поступово церква стала найбільшим землевласником у Європі, а життя верхівки церкви ні чим не відрізнялась від світських феодалів. Духівництво стало вже не обмежуватися у своїй діяльності лише церковною службою та молитвами. Вони здійснювали правосуддя, брали участь в управлінні державою, виконували феодальні функції, навчали в школах та університетах, фінансували королівські заходи тощо. Для багатьох молитва стала лише другорядним заняттям.

Яскравою сторінкою Середніх віків були хрестові походи. 27 листопада 1095 р. Папа Римський Уран ІІ уКлермоні закликав християн звільнити Гроб Господній. У Святу Землю рушило християнське воїнство від простих людей до монархів. В результаті Першого хрестового походу в Палестині постали чотири держави хрестоносців. Загалом відбулося вісім походів. Проте вже четвертий показав, що ідея священної війни проти ворогів християнства втратила будь-яку привабливість, а хрестовий рух втратив сенс. У 1291 р. пала остання фортеця хрестоносців у Палестині.

Хрестові походи породили таке явище як духовно-рицарські ордена. Які стали вагомими чинниками середньовічної історії.

У ХІІІ ст. католицька церква досягла вершини своєї могутності. Але саме в цей час їй стала загрожувати давня небезпека – єресь. Різні єретичні вчення швидко ширилися Європою. Для боротьби проти них церква застосовувала будь-які засоби: переконання, проповіді, інквізицію, хрестові походи. Але приборкати єресь церква так остаточно і не змогла.

ХІV ст. стало кризовим для католицької церкви.  Папи Римські втрачають свою колишню могутність. Навіть на 70 років потрапляють у полон до французьких королів (Авіньйонське полонення). Остаточно могутність пап підірвала Велика схизма.

Розбрат у церкві примусив задуматися. Чи правильним шляхом йшло суспільство до Бога. Знову спалахнув рух єретиків. Найсильніший рух за оновлення церкви спалахнув у Чехії і був пов`язаний з вченням Яна Гуса. Хоча рух вдалося приборкати, негаразди Католицької церкви на цьому не скінчилися. Але то вже інша історія.

Протягом всього Середньовіччя церква відігравала визначальну роль у житті суспільства, ідеально вписуючись в пануючий на Заході феодальний лад. Церковна ієрархія була повним віддзеркаленням світської ієрархії, подібно, як у світському феодальному суспільстві розташовувались різні категорії сеньйорів і васалів — від короля (верховного сеньйора) долицаря, так і члени кліру градуювали по феодальних ступенями від Папи (верховного первосвященика) до парафіяльного кюре. Як великий феодал, церква в різних державах Європи володіла до 1/3 кількості всієї оброблюваної землі, на якій використовувала працюкріпаків, застосовуючи ті ж методи і прийоми, що і світські феодали[1]. Узурпуючи таким чином готові форми феодального суспільства, отримуючи від них незліченні плоди, як організація церква одночасно формувала ідеологію феодальне суспільство, маючи за завданням обґрунтування закономірності, справедливості і богоугодну цього товариства. Монархи Європи у свою чергу, йшли на будь-які витрати, щоб отримати від кліриків вищу санкцію на своє панування.

Феодальна католицька церква, що була ідейною санкцією середньовічного суспільства, могла існувати і процвітати до тих пір, поки панувала її матеріальна основа — феодальний лад.