8.Особливості німецького героїчного епосу. «Пісня про Нібелунгів».

Протягом IX-X ст. відбулося відокремлення літератури від фольклору. У літературному процесі закріпились такі жанри народної творчості: байки, епічні пісні, шванки (віршоване або прозове оповідання з повчальним або комічним змістом). Помітний слід в історії німецької літератури залишила епоха Оттонів (X - початок XI ст.). У цей період виникло чимало пам'яток латинською мовою, частина яких створювалась під впливом древньоримської літератури. Разом з тим демократично настроєні клірики проявляли інтерес і до народної творчості, письмово фіксували її пам'ятки.

В XII ст.виникають нові напрями, жанри, теми, сюжети світського характеру. Літературний процес стає різноманітним і яскравим. В XII-XIII ст. переживає розквіт поезія вагантів, під впливом Провансу та французької рицарської культури успішно розвиваються німецька рицарська лірика (міннезанг) та рицарський роман. Спадкоємцями дружинних скопів стають професійні співці - шпільмани. Мова поезії стає більш гнучкою і мелодійною. Ці зміни започаткували шпільмани. На основі героїчної пісні з'являється розгорнута епічна поема - епопея, головний жанр шпільманівського епосу.

* Hібелунгова строфа - строфа з чотирьох рядків, які римуються попарно; кожен вірш розпадається два піввірші, з яких перший завжди чотирискладовий з двоскладовим ефектом, а другий має три наголоси в трьох перших віршах і чотири у четвертому.

«Пісня про Нібелунгів». Найвизначнішою пам'яткою німецького середньовічного епосу є «Пісня про Нібелунгів», що виникла на самому початку XIII ст. Вперше поему було надруковано в 1757 р. в добу Просвітительства.

«Пісня» виникла, напевно, у Південно-Східній Німеччині - саме там, у придунайських землях (в Баварії, Австрії), в основному відбувався процес перетворення давніх героїчних пісень у поеми.

Питання про авторство поеми викликало немало суперечок. Більшість дослідників вважає, що творцем поеми був шпільман (а не клірик або лицар).

«Пісня про Нібелунгів» складається з 39 пісень-авентюр. Шпільман починає свою розповідь з прославлення краси Крімхільди - молодої дівчини, що живе у Вормсі - столиці Бургундії під опікою трьох братів-королів. Зігфрід, королевич з Нідерландів, почувши про знатну красуню, заочно покохав її і мріяв одружитися з нею. Старший брат Гунтер згоден віддати Крімхільду за прославленого витязя за умови, що Зігфрід допоможе йому здобути ісландську королеву Брюнхільду, яка ставить перед женихами важкі умови: той, хто хоче стати її чоловіком, повинен перемогти її в богатирських змаганнях або поплатитися головою. Зігфрід згоден виручити Гунтера. Він добровільно назвався його васалом і в далекій Ісландії за допомогою шапки-невидимки допоміг королю перемогти богатирку. Здивована Брюнхільда визнає себе переможеною і дає згоду вийти заміж за Гунтера. Але в шлюбну ніч Зігфрід знову був змушений прийти на допомогу королю: невидимий для Брюнхільди, він приборкав непокірну наречену і зняв з неї перстень і пояс (символ дівочої цнотливості) і недоторканою передав її чоловікові. В знак вдячності Зігфрід одержав Крімхільду і щасливий з молодою дружиною відбуває на батьківщину. Через 10 років Крімхільда з чоловіком приїздить у Вормс до рідних. Між королевами виникає суперечка, під час якої з'ясовується роль Зігфріда у сватанні Гунтера. Ображена Брюнхільда кличе васала Хагена, і він, змовившись з королевою, вбиває Зігфріда. Крімхільда гірко оплакує смерть чоловіка. Хаген, стурбований тим, що Крімхільда щедро роздає золото і може завоювати прихильність васалів Гунтера, відбирає у неї скарби Нібелунгів - запоруку влади та могутності - і таємно кидає їх у води Рейну. На цьому закінчується перша частина.

У другій частині йдеться про те, як через 13 років, за наполяганням рідних (і з думкою про помсту), Крімхільда виходить заміж за могутнього Етцеля, правителя гуннів, який любить і шанує її. Але підступне вбивство Зігфріда, доля скарбів Нібелунгів не дають їй спокою. На прохання Крімхільди Етцель запрошує в гості на далекий Дунай її рідних з дружиною та васалами. Вороже зустрічає Крімхільда бургундів, вона жадає сварки. Намовлені нею гунни нападають на гостей. В залі, куди були запрошені на бенкет бургунди, починається кривава різня. Крімхільда наказує підпалити зал з гостями. В нестерпній спеці багато годин триває бій, бургунди змушені відпочивати на тілах вбитих і вгамовують спрагу кров'ю ворогів. У страшних муках гинуть тисячі людей. Розлючена Крімхільда, намагаючись довідатися про таємницю скарбів, наказує вбити Гунтера, а потім сама стинає голову Хагену. Старий воїн Хільдебрант, який бачив на своєму віку багато крові, не може змиритися з кровожадністю Крім-хільди і вбиває її. Сивий Етцель оплакує смерть своєї дружини та сина. Так гине рід бургундських королів. На захист короля гуннів стає сам Дітріх Бернський, який разом із вірним Хільдебрантом завжди виступає в епосі як носій правди і справедливості.

На сучасному етапі вважають, що «Пісня» постала на основі двох старовинних героїчних пісень: 1) сказання про Брюнхільду і 2) сказання про загибель бургундів.

Походження слова «нібелунги» не з'ясоване, його прийнято пов'язувати зі словом Nebel - туман, звідки «Нібелунги» - діти, сини туману. В першій частині епопеї ці казкові істоти виступають як охоронці скарбу та витязя Зігфріда; в другій - Нібелунгами вже називають бургундів.

«Пісня про Нібелунгів» відзначається сюжетною різноманітністю. В ній відбилися спогади про події великого переселення народів, про далекі мандри, переходи, кровопролитні битви. Зберігся в ній і суворий трагічний дух давніх германських сказань. Так, у германському епосі варварських часів велике місце займають мотиви кривавої помсти, родової й особистої честі. Це відображено і в «Пісні». Сварка Брюнхільди з Крімхільдою і помста, яка стала результатом цієї сварки, відіграють значну роль у розгортанні майже всього сюжету. В поемі причина сварки має свій соціальний підтекст: Брюнхільді ніби образливо, що зовиця не є рівнею їй (вона вважає, що Зігфрід - васал її чоловіка). Обурена таким приниженням, Крімхільда видає таємницю сватання Гунтера. Горда Брюнхільда жорстоко мстить за обман. Вона рішуче виступає на захист своєї честі й розпочинає страшну низку злодіянь, жертвами яких стають тисячі людей. Треба зазначити, що скандінавський варіант причин цієї сварки більш переконливий: Брюнхільда ще до одруження любила Сигурда (Зігфріда); забута ним, вона продовжує самовіддано кохати; звідси - її роздратованість і жадоба помстити.

Значну увагу в поемі приділено Крімхільді, якою автор захоплюється впродовж майже всієї поеми. Замолоду - це красива і горда дівчина. Згодом Крімхільда - любляча ніжна дружина, яка пишається чоловіком-героєм. Після загибелі Зігфріда - це невтішна вдова; й нарешті, розлючена дияволиця, яку жадоба помсти та скарбів штовхає на вбивство братів та їхніх васалів.

Поема є цінним джерелом для вивчення світогляду, побуту та звичаїв придворно-рицарського середовища XII-XIII ст. Вона дає уявлення про будні та свята рицарських кіл: бенкети, полювання, рицарські змагання та інші розваги. Немало уваги в ній приділено рицарському поняттю честі, подружньої любові та вірності.

В епоху романтизму «Пісня про Нібелунгів» набула великої популярності і за межами Німеччини. Під впливом її створено ряд творів у літературі та мистецтві. Всесвітньо відомою є музична тетралогія Вагнера «Перстень Нібелунга» (середина XIX ст.).