19. Передренесанс у Франції. Творчість Франсуа Війона. С. Гординський як дослідник і перекладач поезії Франсуа Війона.

Розвиток гуманістичної літератури у Франції припадає на XVI ст., але зароджувалися нові тенденції раніше, що особливо помітно відбилося в творчості найвидатнішого французького поета XV ст. Франсуа Війона.

Достовірних фактів з життя Війона відомо мало. Дата народження поета відновлюється лише за авторським згадуванням у віршах, а замість року смерті багато хто з дослідників зазвичай ставить риску. Син бідної вдови, Війон, напевно, виховувався в домі дядька-священика, від якого успадкував прізвище і чию турботу згадував із незмінною вдячністю. У дванадцять років він уже був студентом підготовчого факультету Паризького університету. Такий ранній початок студентського життя не повинен дивувати.

Час був бурхливим. Коли Війон народився, щойно закінчилася Столітня війна між Англією і Францією, а саме в той рік, коли він з'явився на світ, була спалена на вогнищі народна героїня Жанна Д'Арк, яку Війон згодом в одній з найкращих своїх балад назве «доброю лютеранкою». Увійшли вони і в поезію Війона — картинами руйнації, бродяжництва, насилля. Війон розумів, що Середньовіччя закінчується, що неминучі нові, ренесансні часи, і передчував їхнє наближення.

Поезія Війона вся пронизана відчуттям нестабільності і невлаштованості буття. На розломі часів і його власне життя є ланцюгом злетів і падінь. Захищаючись від священика Сермуаза, який напав на нього, він у сутичці вбив його і змушений був утекти з Парижа. Ця бійка через жінку, мабуть, відіграла в житті Війона фатальну роль. Багато хто з дослідників саме з Війона відкривають ряд т. зв. «проклятих поетів». Голод і бездомність після втечі з рідного міста штовхнули його в оточення волоцюг — злодіїв-кокійарів. Проте після того як Сермуаз, помираючи, визнав винуватцем бійки тільки себе, виправданий судом Війон виявився співучасником вже навмисного злочину. Разом з двома спільниками він вчинив крадіжку зі зломом — нічне пограбування Наваррського колежу — і знову покинув Париж.

У ніч грабунку він написав свій перший знаменитий твір — «Малий заповіт», серію прощальних віршів з огляду на тривалу розлуку з близькими та рідними. Через декілька місяців, у 1457 p., Війон з'явився на короткий час при дворі Карла Орлеанського, де взяв участь у поетичному змаганні, влаштованому герцогом, також поетом. Для альбому балад під назвою «У спразі гину біля водограю» він написав «Баладу поетичного змагання в Блуа». Звертався й до інших титулованих осіб — найбільше за допомогою, яка приходила нечасто. Для нього своїм залишався світ кокійарів, злодійський жаргон яких він засвоїв настільки, що ним писав і вірші. З 1460 р. Війон то очікував суду, то перебував у тюрмах особливо суворого режиму. Тоді створив свій найзначніший твір — «Великий заповіт»— підсумок тридцятилітнього життя. Його амністували завдяки щасливому випадкові, знову необґрунтовано засудили в 1462 р. за підозрою в крадіжці, розплутали давню справу про пограбування Наваррського колежу. У судовому мотивуванні його вислання з Парижа, підписаному 5 січня 1463 p.

Війон постійно пародіює — античних класиків, сучасних поетів, та й навіть самого себе. Питання про те, як потрібно чи не потрібно жити, — одне з найголовніших у ліриці Війона. Людина безсумнівно релігійна, як і всі люди його часу, Війон, проте, далекий від християнського.

І хоча у багатьох його віршах ідеться про смерть, старість, згасання — всі вони на свій лад передають захоплення поета красою і барвистістю матеріального світу. Його втішає перш за все те, що він живе. Для нього краще жити бідаком, аніж бути сеньйором і гнити під мармуровою плитою. У «Баладі повішених», яка увійшла у «Збірку віршів» (1463(7) лунає цей самий мотив.

Тема долі бідака переходить у поета в тему філософську — фатуму, залежності волі самотньої людини від обставин, які виявляються сильнішими від неї. Такою є «Балада долі». Залежна людина і від власного тіла, яке надто часто перемагає у суперечці з душею і розумом. Один з найкращих віршів на цю тему — «Скарги Ольм 'єр» («Скарги Вродливої Зброярки»).

Українською мовою вірші Війона перекладали С. Гординський, М. Терещенко, Л. Первомайський та ін. С.Гординський переклав твори Ф.Війона. Складність була у тому, що вірші Ф.Війона написані старофранцузькою мовою і в його творах дуже багато злодійських жаргонізмів. Гординський переклав всю поетичну спадщину поета французького Ренесансу.