34.Формування іспанської національної драми.

Наприкінці XVI ст. в іспанській літературі інтенсивно розвивається драматургія. Жанр ренесансної драми почав формуватися ще в ранній період Відродження. Першим іспанським драматургом вважається Хуан дель Енсіна (1469-1529). Йому належать еклоги світського і релігійного змісту на теми життя пастухів, більш зрілими творами, написаними під впливом італійської гуманістичної драми, є п'єси, в яких виразніше проявляються гуманістичні тенденції. В п'єсах Енсіни поєдналися елементи пасторалі, релігійні сцени та жанрові побутові малюнки. Однак органічної художньої цільності драматургу не вдалося досягти, що й позбавило його п'єси життєздатності.

Були в іспанській літературі і спроби наслідування античної драми, але плідних наслідків це не дало, і драма класицизму не утвердилася.

Важливе місце в іспанській драмі другої половини XVI ст. займає творчість Лопе де Руеда (1510- 1565). Спочатку він був ремісником, а потім покинув це заняття і став мандрівним актором і драматургом, його спадщину становлять три комедії, написані на сюжети Плавта та італійських літературних взірців, і сім інтермедій, які називалися пасос (pasos). Це короткі прозові п'єси на сюжети з життя простолюду, в яких Руеда наслідував реалістичні тенденції «Селестини» Рохаса, а також «Життя Ласарильйо з Тормеса». Звичайно, головними персонажами в пасос виступали простуватий, довірливий селянин, сварлива дружина, хитрун. Ситуації, взяті безпосередньо з дійсності, цікаві, сповнені комізму, характери - живі й виразні, що значною мірою досягалося індивідуалізацією мови персонажів. У дію вводився танок. Окремі пасос мали гострий викривальний смисл.

Значення творчості Руеди полягає в тому, що своїми невеликими веселими п'єсами з їх житейським демократичним змістом, живими персонажами, багатою народною мовою він зробив театр доступним і цікавим для народного глядача і таким чином започаткував розвиток іспанського національного театру. Великий Лопе де Вега свого часу сказав: «Комедія починається від Руеди».

35.Творча спадщина Лопе де Веги.

Найвищого розквіту іспанська драматургія Відродження досягла в творчості Лопе де Веги - основоположника іспанського національного театру.

Лопе Фелікс де Вега Карпіо (1562-1635) 

Лопе де Вега відзначався винятковою працездатністю. Він написав величезну кількість творів, звертався до всіх видів літератури, які на той час існували. Значне місце в його спадщині займають поеми і ліричні поезії, народні ліричні жанри (романси, станси, редондільї) і жанри італійської та античної поезії (сонети, еклоги, елегії, послання). Лише сонетів Лопе де Веги було надруковано близько 3 тис. Творив великий письменник і в жанрах пригодницького роману пасторалі, новели. Але головним його доробком є драматичні твори, яким він і завдячує своєю світовою славою. Сам драматург зазначав, що написав 1500 драм, але його перший біограф і друг Монтальбан стверджував, що насправді було написано 1800 комедій (так називалися в іспанському театрі всі драматичні твори, крім релігійних) і 400 ауто (релігійні п'єси). Більшість п'єс втрачена. До нашого часу дійшли 426 комедій і 42 ауто.

Значну увагу Лопе де Вега приділяв питанням теорії театру і драми, викладав і відстоював свої принципи в передмовах до власних творів і в спеціальному поетичному трактаті «Про нове мистецтво писати комедії у наш час» (1609). Трактат має полемічний характер і спрямований проти вимог і тенденцій створювати драми за нормами античної поетики. Він заперечував слушність суворого поділу жанрів на «високі» (трагедія) і «низькі» (комедія), з правил трьох єдностей (місця, часу і дії) визнавав доцільним тільки правило єдності дії та й те інтерпретував по-своєму. За цим правилом у п'єсі можна було розвивати тільки одну сюжетну лінію, а Лопе де Вега виступив проти такої категоричності, він розумів єдність ширше - як внутрішню цілісність твору, і тому допускав введення побічних епізодів, другорядних ліній, якщо вони такої цілісності не руйнують.

Драматург цінність драм вбачав у природності, правдоподібності, точному відтворенні дійсності.

Основоположна думка трактату виступає і в судженнях про те, що драма повинна задовольняти запити народного глядача, давати йому насолоду. Лопе вважає, що справжньою є тільки така комедія, яка подобається глядачу і тримає його в постійному напруженні протягом усієї вистави. Звідси і вимоги вироблення високого мистецтва драматичної інтриги, різноманітності вірша і мови в одній п'єсі, поділу комедії не на п'ять, як у класицистів, а на три акти.

Таким чином, у «Новому мистецтві» Лопе де Вега виклав засади народної національної драми, на яких грунтувалась і його власна драматургія.

У драматургії Лопе де Веги розробляються в основному проблеми соціально-політичні, переважно на історичному матеріалі, і приватно-побутові.

Важливу групу соціально-політичних п'єс становлять народно-героїчні драми, найвищим зразком яких є «Фуенте Овехуна» («Овеча криниця»), написана у 1613 р. В основу її сюжету покладено історичний факт - повстання селян Фуенте Овехуни у 1476 р. проти жорстокого й свавільного феодала, командора ордену Калатрави Фернана Гомеса де Гусмана. У драмі поєднуються три сюжетні лінії. Одна з них розповідає, як рицарський орден Калатрави, що підтримував португальського короля, піднімає заколот проти іспанських королів Фердінанда і Ізабелли, що проводили політику зміцнення єдності країни. Рицарі, очолювані старшим командором Фернаном Гомесом де Гусманом і 16-тилітнім магістром ордену Хіроном, захопили віддане іспанським королям місто Сьюдад Реаль. Війська, надіслані королем, розгромили заколотників, переляканий магістр розкаюється, і Фердінанд та Ізабелла прощають його. На тлі цієї події розгортається головна драматична дія - боротьба селян Фуенте Овехуни проти свого сеньйора командора Гомеса де Гусмана. Органічною частиною цієї дії є любовна історія Лавренсії і Фрондосо.

Лопе де Вега зображує феодалів не тільки як гнобителів народу, а й як ворогів державної централізації, зрадників батьківщини. Тому боротьба селян проти феодала набуває, як показано у драмі, загальнонаціонального значення.

Кульмінацію п'єси становить сцена суду. Під керівництвом Естевана селяни готуються до нього. Вони одностайно вирішують на запитання судді давати єдину відповідь, що командора убило все село. Суд був суворим і нещадним. Катували жінок, старих і малих. Але ніхто не порушив громадського рішення. Суд закінчився нічим. Суддя доповідав королю:

Король припинив суд і взяв під свою владу селян, але зовсім не тому, що визнав їхню правоту. Він вимушений був до цього одностайністю народу. Згодом він знайде селянам іншого сеньйора:

Хай у зверхності моїй 

залишається Криниця, 

поки може нагодиться 

командор якийсь новий.

«Фуенте Овехуна» стала новим типом драми в літературі. Головним її героєм виступає простий народ, селянська маса. Лопе де Везі вдалося створити героїко-реалістичний образ народного колективу, показавши його як нездоланну силу.

Конфлікт між селянином і феодалом лежить і основі багатьох драм Лопе де Веги («Періваньєс командор Оканьї», «Саламейський алькальд» та ін.). Численними в драматургії Лопе де Веги є приватно-побутові п'єси на любовні теми, так звані комедії плаща і шпаги. їх називають комедіями інтриги, тому що в них драматург віддає перевагу не розкриттю характерів, а розвитку дії. В комедіях «плаща і шпаги» зображується побут дворянського суспільства і звичайно йдеться про те, як закохані герої, подолавши ієрархічні перепони і стару мораль, поєднуються в шлюбі («Собака на сіні», «Дівчина з глечиком», «Учитель танців», «Мадрідська сталь», «Валенсіанська вдова»)..

Однією з найбільш талановитих комедій Лопе де Веги є «Собака на сіні». В ній розповідається про те, як справжня любов перемагає станові забобони. Головна героїня комедії графиня Діана де Бельфлор покохала свого секретаря Теодоро, людину розумну й талановиту. Проте на їхньому шляху до щастя стоїть перешкода - станова нерівність. Сама Діана не надає великого значення цій різниці, але вона не може не зважати на думку людей свого кола, і її рішучість паралізується страхом за свою репутацію. Трістан - слуга Теодоро - виручає молодих людей: він розголошує вигадку про аристократичне походження Теодоро, який нібито є сином графа Лудовіко, викраденим в дитинстві. Граф визнає Теодоро, і тепер уже ніщо не перешкоджає шлюбу. Але Теодоро - людина честі, він не може обманювати Діану і говорить їй правду «.. А я безрідний сирота..» Проте зізнання Теодоро не відштовхує Діану, воно сприймається нею як вияв його благородства, а походження, на її думку, щастю не перешкода.

Так здорове, природне почуття одержує перемогу над становими забобонами.

У дусі комедій Лопе де Веги розвивалася творчість багатьох іспанських драматургів - його сучасників. Можна говорити про школу Лопе де Веги в іспанській тогочасній драматургії. Найвизначнішими представниками цієї школи були Тірсо де Моліна, Хуан Луїс де Аларкон, Гільен де Кастро.