29. Мішель де Монтень. «Проби»(«Досліди») як зразок есеїстики Відродження.

В останній чверті XVI ст. високого рівня досягла у Франції філософська думка. Найвидатнішим її представником був Мітель де Монтень (1533- 1592).  Монтень був свідком перехідної доби від Ренесансу до нового часу. Перехідність епохи визначила і своєрідність «Проб» Монтень як літературного твору. На схилі XVI ст. вже починали вимальовуватись контури нової літератури, де пануватимуть художні системи бароко та класицизму. Система жанрів втрачала свій безумовний пріоритет, жанри втрачали універсальність і рівність, усе більше підпорядковуючись «ієрархії жанрів». При переході від однієї системи жанрів до іншої, що відповідає новим реаліям, необхідний експеримент. Такий експеримент (пробу!) поставив Монтень, розробивши відразу два нових жанри: жанр «проби» (чи по-французьки «есе» — цей термін увів у світову літературу саме Монтень) і жанр «проб», тобто цілісної книги таких есе. Кожне есе, що складає розділ у книзі Монтень, зберігає установку на універсальність у відображенні світу і майже не обмежується предметом, зазначеним у заголовку (сам принцип називання розділів — «Про дружбу», «Про виховання» тощо — бере свій початок в античності та Середньовіччі, і назва поеми Лукреція «Про природу речей».) У есе Монтень чи не вперше втілили в усій повноті принцип «жанрової свободи» на противагу схоластичній вченій, філософській традиції. Письменник нехтує стрункістю композиції, на перший погляд, текст есе є довільним монтажем за асоціацією найрозмаїтішого матеріалу: історичних фактів (у цілковитому хронологічному безладі), загальних міркувань, суто особистісних оцінок і фактів індивідуального життєвого досвіду тощо. Ідеї та приклади, що їх пояснюють, становлять зерно кожного есе, як і зерно всієї книги.

Складаються «Досліди» з трьох книг, вперше опублікованих у 1588 р. За будовою це фрагментарний твір, у якому відсутня будь-яка сюжетна єдність. Він містить окремі думки, міркування, спостереження, враження, пересипані цитатами з античних авторів; увесь матеріал розташований довільно, без будь-якої системи й послідовності. Теми фрагментів найрізноманітніші: у них йдеться про античних поетів і виховання дітей, про честолюбство і здоров'я, смерть і багатство, славу і гідність, совість і педантизм, про все, що письменник спостерігає навколо себе, що думає, читає, чує.

«Досліди» - це вільні роздуми письменника головним чином над своїм життям і власним життєвим досвідом. До узагальнень він іде через власне «я», його філософія коріниться в особистих відчуттях, настроях, особливостях вдачі, способі життя. Скажімо, узагальнююча думка про те, що «кровожерні нахили щодо тварин свідчать про природну схильність до жорстокості», виникає з розповіді письменника про те, що він сам не терпить жорстокого ставлення до тварин; міркуючи про шкідливість насильства при вихованні дитини, він спирається на власний досвід виховання доньки Леонор.

Ця зосередженість Монтеня на своїй особистості, власному духовному світі йде не від самозакоханості чи егоцентризму - філософ досліджує в собі людину, відкриває й пізнає в усіх проявах її чуттєву й духовну природу. Це, власне, і є наскрізна проблема, яка об'єднує невпорядковані думки «Дослідів». У центрі уваги письменника - багатогранні і різноманітні природні можливості людини, її мінлива поведінка та вчинки. Він доходить висновку, що людина постійно змінюється залежно від обставин, у які потрапляє; вона може досягти найвищої довершеності і безмірно низько впасти: людський розум здатний до необмеженого розвитку і водночас йому властиво помилятися.

Монтень разом з тим чітко визначає людський ідеал й утверджує тверді моральні устрої. На його думку, найвищою моральною нормою є близькість до природи й поміркованість. Тому найбільше він цінить землеробів та мудреців, у житті яких вбачає природність і свободу. Відстоюючи право людини на щастя, Монтень закликає її розвивати громадські почуття, почуття гідності: «Той, хто не живе для інших, не живе для самого себе».

На підставі вивчення людини Монтень робить висновок, що цінність її визначається тільки внутрішніми властивостями.

«Досліди» від початку до кінця пройняті запереченням теології, схоластики і догматизму, скептичним ставленням до всього, що подається як незаперечна, категорична істина. Монтень - прихильник іншого, нового знання, творчого, заснованого на реальному життєвому досвіді і досліді.

«Досліди» написані у формі живої, невимушеної бесіди, мова твору багата, проста і природна. Це досягалося свідомою, цілеспрямованою працею. Монтень писав, що любить мову «просту і нештучну... соковиту і живу… ».

Твір Монтеня поклав початок розвитку жанру ессе, в якому предметом зображення є внутрішній світ однієї людини - самого автора, його індивідуальне сприйняття, відбиття в його свідомості найрізноманітніших проявів життя.

«Досліди» мали велике значення для розвитку французької прози, значною мірою вплинули на передову думку та творчість європейських письменників наступного часу, а з сучасників Монтеня найбільше на великих англійців - Ф. Бекона і В. Шекспіра.