
- •1.Загальна характеристика західноєвропейської літератури Середньовіччя
- •2.Література латинською мовою.
- •3.Тематика та поетика ірландських саг. Образ Кухуліна.
- •4.Ісландська література. «Старша Едда». Поезія скальдів. Саги: тематика, художні особливості.
- •Давньогерманський героїчний епос. «Пісня про Гільдебранда». Англосаксонська «Поема про Беовульфа».
- •6.«Пісня про Роланда» як зразок французького героїчного епосу.
- •7.Особливості іспанського героїчного епосу. «Пісня про мого Сіда».
- •8.Особливості німецького героїчного епосу. «Пісня про Нібелунгів».
- •9.Загальна характеристика лицарської культури 12-13 ст.
- •10. Тематика та поетика лірики провансальських трубадурів.
- •11. Лицарський роман. Класифікація лицарського роману.
- •12.Сюжетні джерела та характеристика роману про Трістана та Ізольду.
- •13.Кретьєн де Труа та його роль у розвитку європейського роману.
- •Жанрова система міської літератури.
- •16.Загальна характеристика Відродження та Реформації
- •17.Періодизація італійського Відродження
- •18. Італійський Передренесанс. Данте. Іван Франко про Данте.
- •Творчість Франческо Петрарки.
- •Джованні Боккаччо та його «Декамерон»: жанрова своєрідність, тематика, художня майстерність.
- •Загальна характеристика Відродження у Німеччині
- •Творчість Еразма Роттердамського. Аналіз твору «Похвала глупоті»
- •Передренесанс у Франції. Творчість Франсуа Війона. С. Гординський як дослідник і перекладач поезії Франсуа Війона.
- •Загальна характеристика доби Відродження у Франції.
- •25. Гурток Маргарити Наварської, його роль у французькій літературі Відродження.
- •27. Діяльність «Плеяди». Трактат дю Белле «Захист і звеличення французької мови».
- •28. Творчість п’єра Ронсара.
- •29. Мішель де Монтень. «Проби»(«Досліди») як зразок есеїстики Відродження.
- •30.Загальна характеристика іспанського Відродження.
- •31.Іспанський роман доби Відродження: ренесансно-лицарський, пасторальний, шахрайський. Особливості композиції, еволюція, зразки.
- •32. Життя і творчість Сервантеса.
- •33. Роман Сервантеса «Дон Кіхот»: жанрова своєрідність, тематика, персонажі роману. «Дон Кіхот» в українській культурі.
- •34.Формування іспанської національної драми.
- •35.Творча спадщина Лопе де Веги.
- •36.Загальна характеристика англійського Відродження.
- •37.«Кентерберійські оповідання» Джефрі Чосера.
- •38.«Утопія» Томаса Мора. Жанрова своєрідність, побудова сюжету.
- •39.Життєвий і творчий шлях Шекспіра; періодизація творчості, «шекспірівське питання».
- •40.Тема дружби й кохання у сонетах Шекспіра.
- •41.Історичні хроніки Шекспіра «Річард ііі», «Генріх іv», «Генріх vііі».
- •42. Загальна характеристика комедій Шекспіра.
Загальна характеристика доби Відродження у Франції.
Ренесанс у Франції — час нечуваного розквіту поезії, музики, образотворчих мистецтв і театру. Французькі митці одержали естетичні цінності Відродження з рук італійців й у всьому наслідували їх.
Великий внесок в розвиток європейської літератури епохи Відродження зробили французькі поети: П'єр Ронсар, Луїза Лабе (та Ліонська школа), Клеман Маро, Марціал Овернський.
У першій половині 16 століття провідними стають творчість прозаїка Франсуа Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель") і багатогранна діяльність групи поетів і драматургів "Плеяда". У Ліоні діє так звана Ліонська школа.
У другій половині 16 століття як прозаїк уславився Мішель Монтень (1533-1594), автор "Проб"— трактатів, у яких він прагнув наслідувати моралістичну філософію Плутарха. Трагічну добу релігійних війн відобразив у своїх поезіях гугенот Теодор Агріппа д’Обіньє (1550-1630). Розвиток французької гуманістичної літератури пов’язаний із гуртком Маргарити Наваррської, яка була сестрою короля Франциска І. Вона відзначалася всебічною освіченістю. При її дворі перебували вчені-гуманісти, художники, письменники. Тут вони знаходили матеріальну підтримку, а найважливіше – необхідну для творчості духовну й інтелектуальну атмосферу. Маргарита Наваррська була талановитою письменницею. Вона писала вірші, поеми, але найкращим її твором є прозова збірка новел "Гептамерон". Цей твір створений під значним впливом "Декамерона" Бокаччо. Найвидатнішим французьким письменником епохи Відродження, чия творчість набула світового значення, був Франсуа Рабле. Світову літературну славу він здобув своїм романом "Гаргантюа і Пантагрюель". Форма твору – казка-сатира, запозичена письменником із народної літератури. У творі не має трагічного сприйняття світу. Всі турботи, тривоги, лихо і злигодні переключаються у план комічного, потішного. Рабле великий майстер мистецтва комічного. Він відіграв велику роль у розвитку французької та світової сатиричної літератури.
25. Гурток Маргарити Наварської, його роль у французькій літературі Відродження.
Маргарита Наваррська (1492-1549), сестра короля Франціска І, була одним із активних діячів гуманістичного руху. Вона відзначалася всебічною освіченістю, захоплювалася античною культурою, італійською літературою, особливо творами Данте, Петрарки і Боккаччо, знала класичні мови. При її дворі у Наваррі групувалися вчені-гуманісти, художники, письменники, тут вони знаходили матеріальну підтримку, нерідко захист від переслідувань церковної реакції, а найважливіше - необхідну для творчості духовну й інтелектуальну атмосферу. Наваррська була талановитою письменницею, вона писала вірші, поеми, але найкращим її твором - і дійсно значним - є прозова збірка новел «Гептамерон». «Гептамерон» - семиденник, він містить 72 оповідання, які об'єднуються вступом-обрамуванням.
Ренесансний характер оповідань проявляється в досить широкому охопленні дійсності. В них діє величезна кількість різноманітних персонажів. Письменниця висміює лицемірство й розпусність ченців, заперечує аскетичну мораль і відстоює право людини на земні задоволення.
Одним із найбільш значних представників гуртка Маргарити Наваррської був Клеман Маро- талановитий поет. Він перший у Франції наслідував петрарківський сонет. Найкраще удавалися йому твори малих форм. У поезіях Маро йдеться про повсякденні пригоди, інтриги й урочисті події при королівському дворі, про кохання й розчарування. Головна цінність поезій Маро полягає у чуттєво-матеріальному сприйнятті світу, в посиленому інтересі до всього земного, що є рисами нового, гуманістичного світогляду, спрямованого проти релігійної догматики. Це спричинило жорстокі переслідування Маро з боку як католицької, так і кальвіністської церкви.
Другий учасник гуртка Маргарити Наваррської - Бонавентюр Депер'є увійшов у французьку літературу як видатний сатирик. У 1536 р. він приєднався до гуртка Маргарити Наваррської і був деякий час її особистим секретарем. У середовищі гуртка повною мірою розгорнулася його літературна творчість. Він захоплювався Маро і писав вірші в дусі його поезій. Створив збірку оповідань «Нові забави і веселі розмови», сатиричні діалоги «Кімвал світу».
26.Франсуа Рабле та його роман «Гаргантюа і Пантагрюель»: жанрова своєрідність, тематика, сюжет, персонажі роману. Український Рабле. –Степан Руданський
Творчість Франсуа Рабле (1494-1553) становить вершину французької літератури Відродження.
Світову літературну славу Рабле здобув своїм романом «Гаргантюа і Пантагрюель», над яким працював з 1532 р. до кінця життя. Форма твору - казка-сатира - запозичена письменником із народної літератури: в усній творчості Франції на початку XVI ст. були дуже поширені гумористичні розповіді про пригоди велетнів. Особливої популярності набула легенда про велетня Гаргантюа. У 1532 р. один із варіантів її був опублікований у Ліоні як народна книга під назвою «Великі й неоціненні хроніки великого велетня Гаргантюа» (розповідається казкова історія, як у сім'ї велетнів Грангузьє і Галамель народився Гаргантюа, як його викохували, як він потім здійснював свої подвиги.)
У 1532 p., Рабле видав свій твір, назвавши його «Страшні й жахливі діяння і подвиги славного Пантагрюеля - короля дипсодів, сина великого велетня Гаргантюа». У 1534 р. письменник видав другу книгу - «Повість про жахливе життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля». У пізніших виданнях послідовність частин змінилася, і ця книга стала першою частиною роману.
До першої частини автор дав передмову, написану у формі жартівливої розмови з читачем, де застерігає від сприйняття його книги тільки як розважальної. Він запевняє, що його твір пройнятий особливим духом і читати його треба уміючи. Глибокою є проблематика першої книги (за часом написання - другої). В основних її епізодах автор піддає критиці схоластику, схоластичне виховання й освіту. Особливого значення набуває розповідь про виховання й навчання розумного й обдарованого від природи Гаргантюа схоластом, ученим-богословом Тубалом Олоферном. Згідно з його педагогічною системою, Гаргантюа навчався за старими, нікому не потрібними книжками середньовічної школи, довгі роки заучував безглузді наукові трактати, відстоював щодня у церкві від двадцяти шести до тридцяти мес, грав у карти. Король Грангузьє побачив, що така наука не тільки не пішла його синові на користь, а й зробила Гаргантюа дурнішим, тупішим і безтолковішим. Король прогнав вчителя-схоласта і доручив виховання сина гуманісту Понократу. Середньовічній науці, схоластичному методу в педагогіці, що, як показано у творі, калічить людину, Рабле протиставив новий, гуманістичний метод виховання. Внаслідок всього Гаргантюа здобув широкі уявлення про світ, став всебічно розвинутою людиною. Зразково вихований Гаргантюа стає добрим і розумним королем, який піклується про долю своїх підданих, захищає батьківщину, підтримує книгодрукування і розвиток науки в країні. Він поділяє думку Платона про те, що «держави тільки тоді будуть щасливими, коли царі стануть філософами, а філософи - царями» (кн. І, гл. 45).
Значна увага в першій книзі приділяється викриттю феодальних воєн (Пікрохоль зі своїми улесливими нікчемами-придворними розробляє маячні плани завоювання світу.) Пікрохолю протиставляється ідеальний монарх Грангузьє. Він переконаний в безглуздості війни і рішуче засуджує її.У першій книзі виражений і соціальний ідеал Рабле- чернець Жан, людина смілива, життєрадісна і «не святенник».
Друга книга роману за сюжетом і проблематикою багато в чому подібна до першої. В ній розповідається про виховання і життя Пантагрюеля, сина Гаргантюа. У Пантагрюеля життя відразу склалося розумно, йому не довелося вчитися у схоластів. Спочатку він пройшов школу в Пуатьє, потім продовжував навчання в різних університетах країни. Довелося й Пантагрюелю воювати проти загарбника. На країну Гаргантюа - Утопію (назву взято у Томаса Мора) - напав король дипсодів Анарх. Пантагрюель разом зі своїми товаришами розбиває завойовника. Рабле прославляє гуманістичні ідеї, висміює схоластику, старі форми середньовічного життя.
Перші дві книги, створені в період піднесення французького Ренесансу, пройняті оптимістичним настроєм. Критикуючи й відкидаючи середньовічну ідеологію й феодальну дійсність, Рабле протиставляє їм гуманістичні ідеали, щиро вірячи в можливість їх здійснення. В цих книгах зло розгромлене і назавжди відкинуте, утверджені світлі й добрі сили.
Третя книга роману - «Героїчні діяння і промови благородного Пантагрюеля»- набуває вже іншого характеру. Вона з'явилася тільки через 12 років після другої, у 1546 р. За цей час в житті країни сталися значні зміни, зумовлені наступом реакції. Цим і пояснюються тривале мовчання Рабле та поява нових рис у його творі: сатира стає злішою, посилюється саркастичний тон, не показується більше торжество гуманістичних ідеалів.
У третій книзі описується життя Пантагрюеля, оточеного веселою компанією друзів, людей дотепних, які люблять життя, ненавидять аскетизм. В ході подій на перше місце висувається Панург, якого мучать сумніви - одружуватися йому чи ні. Вся компанія Пантагрюеля займається розв'язанням цього питання. Панург шукає відповіді і в інших людей різних занять. Жодна відповідь не задовольняє його, і тоді, за порадою блазня, виникає рішення звернутися до оракула Божественної Пляшки. З цією метою вся компанія на чолі з Пантагрюелем збирається в кінці книги у далеку, небезпечну подорож.
Четверта частина роману надрукована в 1548 p., а над п'ятою письменник продовжував працювати всі останні роки життя. У цих двох книгах розповідається про подорож героїв до оракула Божественної Пляшки, про населені химерними істотами, незвичайні, чудернацькі країни, острови, що зустрічаються на їхньому шляху. Опис їх і становить основний зміст книг. Завершується історія розмовою мандрівників з оракулом Божественної Пляшки.
У четвертій частині роману вирішуються філософські питання, особливо широко розгортається критика боротьби різних релігійних напрямів і релігійного фанатизму. Характерна щодо цього історія про Постника і Ковбаси. На острові Жалюгідному панує Постник - втілення католицизму, який постійно воює з заклятими своїми ворогами Ковбасами, що живуть на острові Дикому. Ніщо не може припинити цієї ворожнечі.
Понурі картини постають у п'ятій частині книги. Це насамперед стосується зображення католицької церкви в образі острова Дзвінкого, де живуть ненажерні і ні до чого не придатні птахи: клірці, священці, абатці, єпископці і єдиний у своєму роді птах - папець.
Важливим епізодом п'ятої книги є перебування мандрівників на острові цариці Квінтесенції. Молода, прекрасна володарка Квінти, якій було мало не 1800 років, харчувалася лише абстракціями, категоріями, мріями, шарадами, антитезами та ін. Рабле висміяв лжезнання, схоластичну філософію та її відірваність від життя.
Такі найважливіші проблеми роману:
-проблема виховання
-релігії і філософії
-війни і миру
-державного устрою і політики
- добра і зла,
- освіченості і невігластва,
- підступності і справжньої дружби
Рабле населив свій роман численними персонажами, вихідцями з усіх соціальних прошарків тогочасного суспільства. У центрі стоять образи королів-велетнів Грангузьє, Гаргантюа і Пантагрюеля та їхніх друзів - Панурга і брата Жана. Герої Рабле - індивідуалізовані конкретні характери, разом з тим вони представляють певний стан суспільного життя, мають узагальнююче значення.
Матеріальне начало, здорове життя і природу втілюють образи велетнів, вони символізують рішуче заперечення середньовічного аскетизму й самої ідеї зречення повноти земного життя. Водночас із цих образів постає гуманістичний ідеал доброго і мудрого монарха.
В образі Пантагрюеля втілені риси ідеального мудреця, філософа, який перебуває в стані душевної рівноваги, у всьому виходить з нової філософії життя - «пантагрюелізму», що означає «глибоку і незламну життєрадісність, перед якою все скороминуще є безсиле» (кн. IV, передмова автора).
Панург передає реальний стан людської натури, породженої складною добою. Починаючи з третьої книги, Панург стає центральним персонажем твору. Це дуже глибокий і складний образ людини, яка сформувалася в умовах міста доби ренесансного перевороту. Сам Рабле з огляду на спосіб життя і характер Панурга порівнює його з Франсуа Війоном. В цьому образі органічно злилися звільнений розум і цілковита відсутність моральних принципів та стійкості характеру.
З першої книги входить у твір образ Жана Зубодробителя - ченця, який покинув монастир і став постійним супутником спочатку Гаргантюа, а потім Пантагрюеля. Жан веселий і бешкетний, швидкий на фізичну розправу з супротивниками. Він висміює монастирські звичаї, пояснює, що рясу ж носить тому, що в ній добре п'ється, псалмами користується як снотворним, а требник служить йому як блювотне.
Рабле ввійшов в історію літератури як великий майстер мистецтва комічного, стихією його роману є сміх. У віршовому звертанні до читача, яким відкривається «Гаргантюа і Пантагрюель», автор наголошує, що завдання книги - розвеселити читачів, які через злигодні життя втратили здатність сміятися, і тим повернути їх до природного стану - «сміятися людині властиво». Тому сміх Рабле не однотонний. «Своєрідність раблезіанського сміху... полягає якраз в його багатоликості, в тому, що він включає в себе і жорстокість нападаючого, і торжество переможця, і бездумність веселого: і радість, і гнів, і знущання, і забаву одночасно».
Різноманітні в романі форми і прийоми комічного. Тут - і пародія, і шарж, і карикатура, і буфонада, але визначальним є гротеск, який проймає всю образність роману.
У Рабле система образності і комізму будується в основному за гротесковим принципом, на сполученні взаємовиключаючих начал, реального і фантастичного, високого і низького, зображення несумісності поведінки персонажа і обставин, в яких він діє. Характерним, наприклад, є такий епізод твору.
Брат Жан під час військового походу, проїжджаючи верхи на коні під горіховим деревом, зачепився забралом свого шолома за сучок. Силкуючись відчепити забрало, Жан випустив поводи, кінь стрибнув уперед, і Жан повис на дереві. У той час, коли він висить і кличе на допомогу, Гаргантюа і Евде-мон неспішно оглядають з усіх боків, як саме повис Жан, і сперечаються, чи схожий він на Авессалома, що, за біблійним переказом, повис на волоссі. Жан спочатку обурюється «Найшли час теревені розводити!», але при цьому, висячи на гіллі, починає просторікувато порівнювати своїх друзів з проповідниками-декреталістами, які говорять, що перед тим, як допомогти ближньому в момент смертельної небезпеки, його спочатку треба переконати в необхідності висповідатися (кн. І, гл. 42).
Рабле - творець французької прозової літературної мови. Митець постійно орієнтувався на традиції попередньої культури; джерелом його мовного багатства була усна народна мова. Він широко послугувався фольклорним матеріалом - прислів'ями, примовками, казками і піснями, а також мовою провінціального дворянства, селянства, духівництва, ввів у твір жаргон учених схоластів, термінологію. Рабле, як ніхто в той час, виявив і можливості розвитку літературної національної мови.
Український Рабле Степан Руданський -СМІХ ?????