65 Питання

Утворення та розвиток Четвертої республіки у Франції. Конституція 1946

6 червня 1944 р. розпочалася операція вторгнення армії союзників в окуповану гітлерівцями Францію. Був сформований тимчасовий уряд країни на чолі з генералом де Голлем. До цього уряду вперше в історії Франції увійшли комуністи. Сам де Голль наприкінці 1944 р. відвідав з офіційним візитом Москву, намагаючись знайти порозуміння з радянським диктатором Сталіним. Ганебна поразка Франції у 1940 р., кількарічне вимушене перебування де Голля та інших політичних емігрантів у Лондоні під крилом британського уряду змушували нові власті країни дещо ревниво ставитися до своїх західних союзників, протистояти посиленню англо-американських впливів у зовнішній та внутрішній політиці післявоєнної Франції. Окрім цього, лівим тенденціям у розвитку країни певний час сприяв авторитет ФКП - «партії розстріляних», яка винесла на своїх плечах організацію антифашистського опору в найтяжчі перші роки гітлерівської окупації.

У жовтні 1945 р. відбувся референдум з приводу подальшої долі країни. 18 млн виборців (з 19) висловилися за скликання установчих зборів та прийняття нової конституції. Вибори 1946 р. принесли комуністам 5 млн голосів і найбільшу кількість депутатських мандатів -151. Народно-республіканський рух та соціалісти зібрали по 4,5 млн. В результаті компромісу цих трьох партій був складений остаточний проект конституції (після того, як перший, складений самими комуністами, був відхилений голосуванням в Установчих зборах).

Конституцію затвердив референдум 13 жовтня 1946 р. Це - дата народження т. зв. Четвертої республіки (1946-1958 pp.). «Декларація прав людини і громадянина» увійшла в текст Конституції з доповненнями, продиктованими часом: право на організацію професійних спілок та на проведення страйків, право на працю, рівноправ'я чоловіків і жінок, безоплатна світська освіта, державне регулювання монополістичної економіки, заборона дискримінації за расовими, політичними та релігійними ознаками тощо. Конституція проголосила відмову від наступальної війни та допустимість націоналізації підприємств, що мають суспільне значення.

Виборчий закон вводив пропорційне представництво (депутатські місця, відведені на виборчий округ, ділилися між політичними партіями відповідно до числа поданих голосів). Парламент був двопалатний. Верхня палата - Рада республіки з правом рекомендації поправок до схваленого законопроекту, та нижня - Національні збори. У компетенції нижньої палати перебувало прийняття поправок до Конституції і законів Франції, затвердження бюджету, оголошення стану війни, ратифікація найважливіших міждержавних договорів. Уряд був відповідальний лише перед Національними зборами.

Вводилася посада президента, якого обирали на 7 років. Влада його була обмежена контрасигнатурою прем'єра чи відповідного міністра, аналогічно дублювалися відповідними відомствами його рішення з питань помилування, кадрових призначень тощо. Такі обмеження були введені з огляду на фігуру де Голля, найавторитетнішого на той час політика країни. Амбітний генерал з погордою відкинув пропозиції балотуватися на цей чисто номінальний пост.

Під тиском комуністів у Франції розпочалася націоналізація промисловості, зокрема заводів «Рено», авіакомпаній, електроенергетики, найкрупніших банків - тобто процеси, дуже схожі на ті, що мали місце в цей час на Британських островах.

У 1947 р. комуністи були виключені з уряду, оскільки їхня партія, всупереч позиції інших партій урядової коаліції, підтримала страйк робітників «Рено». Того ж року був прийнятий закон «Про захист республіки і свободи праці», який дозволяв за певних умов ув'язнювати організаторів і активних учасників страйків. Тим самим розпочався наступ на Конституцію 1946 p., яка, зокрема, гарантувала право на страйк. 26 липня 1948 р. Франція увійшла до НАТО (395 депутатів Національних зборів - за, 189 - проти).

В 1951 р. була введена мажоритарна система виборів до Національних зборів. Партія або блок, які зібрали більше половини голосів виборців округу, отримували усі мандати, відведені на цей округ. Комуністи відразу ж втратили близько 80 місць у Національних зборах та левову частку свого впливу на політику країни. І навпаки - гол-лістська РПФ опинилася у виграші. Так, на виборах 1951 р. комуністи зібрали 5038 тис. голосів і отримали 103 місця в Національних зборах, РПФ з 4134 тис. голосів мала 118 мандатів.

Економічне піднесення 1952-1957 pp. супроводжувалося невдачами на міжнародній арені. В 1954 р. Франція була вимушена вивести свої війська з В'єтнаму. Того ж року розпочалася війна в Алжирі проти місцевих повстанців-арабів. Суспільство ніби розкололося на тих, хто наполягав на необхідності за будь-яку ціну вберегти колоніальну імперію, та на прихильників демократичного вирішення національного питання. Дане протистояння поставило Францію на грань громадянської війни. До речі, Франція була єдиною світовою державою, яка не припиняла воювати протягом 23 років (1939-1962 pp.). Збройні сили країни зросли у 1950-1957 pp. з 242 тис. до 1044 тис. чол. Армія, перетворившись на самостійну політичну силу, почала виходити з-під контролю.