1)

Особливості виникнення і розвитку держави і права Месопотамії Починаючи із сивої давнини, у нижній течії рік Тигр і Євфрат на півдні Месопотамії проживав народ, що називався шумери. Чи були шумери корінними жителями цього району, або, як про це говорять їх легенди, прийшли здалеку, невідомо. Уже в ІV тисячолітті до н.е. Шумер переживає період переходу від первісного ладу до класового суспільства. Виді-ляється скотарство, ремесло відокремлюється від землеробства, починається обробка металів. У сім’ї та суспільстві стверджується панування чоловіка. Родова громада перероджується у територіальну (сільську).  Постійна потреба у регулюванні розливу великих річок, осушуванні затоплених і зрошуванні засушливих районів спричинило необхідність спорудження великої і складної іри-гаційної системи. Примітивна техніка вимагала використання праці великої кількості людей. Тому полонених, захоплених під час військових дій, перетворюють у рабів. Отже, на руїнах родового ладу виникає класове суспільство, а разом з ним і держава.  Перші держави на території Месопотамії виникають на початку ІІІ тисячоліття до н.е. Господарськими, політичними і культурними центрами держав були міста, які об’єднували навколо себе сільські поселення. Відомі такі міста-держави, як Еріду, Ур, Ніппур, Умма, Урук, Лагаш. За формою прав-ління їх можна віднести до аристократичних республік. Між містами йшла конкуренція за панівне становище. Глави міст-держав обиралися сходом, народними збора-ми громадян або радою старійшин, що свідчить про пережит-ки патріархально-родової демократії. У фінансовому відомстві Стародавнього Шумеру все су-воро обліковувалось, фіксувалось, усі ділові документи після реєстрації зберігалися в архівах. Шумери раніше від інших народів запровадили десяткову і шістдесяткову систему облі-ку, застосовували дроби, розв’язували рівняння з двома неві-домими. У Шумері були складені найдавніші закони і статути. Населення Шумеру складалося з багатої общинної знаті, вільних рівноправних общинників, рабів та інших залежних людей. У ІІІ тисячолітті до н.е. північну частину Месопотамії почали заселяти аккадці – вихідці із Стародавньої Сирії. Вони багато чого перейняли з культури шумерів. У шумерських містах-державах проходила боротьба за владу над храмовим господарством між жрецько-родовою та світською служивою знаттю. Найвідомішим прикладом такої боротьби є події в Лагаші в 2370 р. до н.е. Тоді в місті загострилися стосунки між знаттю, з одного боку, і общинниками, ре-місниками – з іншого. Знать захоплювала землі храмів, об-щинників, здійснювала насилля й беззаконня, вводила нові податки. Народ під керівництвом Урукагіни повстав і пере-міг. Урукагіна обмежив владу чиновників, провів грошову реформу, повернув общинам і храмам раніше відібрану у них землю. Але правління Урукагіни було короткочасним. Через шість років режим Урукагіни був ліквідований правителем сусіднього міста-держави Ентеменою. Процес становлення держав у Стародавній Месопотамії, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, затягнувся на сто-ліття. Як і в Стародавньому Єгипті, правителі (енси і лугали) прагнули об’єднати країну. Така політика відповідала еконо-мічним інтересам, потребам створення єдиної іригаційної си-стеми, тому відігравала прогресивну роль.  Наприкінці ХХІV ст. до н.е. Лугальзагеси, правитель Умми, а пізніше й Уруку, зумів очолити щось на зразок кон-федерації держав Месопотамії, але тільки як верховний жрець, а не монарх. Але це об’єднання виявилось коротким. Саргон – перший з аккадських правителів – зумів об’єднати країну. Сепаратисти з числа номової знаті втратили ко-лишню могутність і вплив. Діяла єдина система водопоста-чання. Влада правителя обожнювалась, як і влада фараона у Стародавньому Єгипті.  У Месопотамії жило два народи – шумери й аккадці. Це позначилося на розвитку політичних подій. Імперія Саргона також існувала недовгий час. Зсередини її послаблювали повстання пригноблених мас. Країна була завойована племенами кутіїв, хоч і ненадовго.  Близько 2000 р. до н.е. Месопотамія була захоплена ко-чівниками – амореями. 

2)

Суспільний лад Єгипту.

Панівні верстви населення.

"Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники. Жерці ділились на групи відповідно до кількості культів. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, який керував усім персоналом, що служив даному богові. Особливий розряд складали царські жерці, які завідували культом царя-бога. Жерці не тільки відправляли релігійні культи, але й займали важливі посади у державі.”[28]

"З кінця ІІІ тисячоліття до н.е. жрецтво ставало спадковим. Був зроблений важливий крок в формуванні кастової організації.”[29]

Жерці в Єгипті мали величезний вплив. Єгиптяни вірили у загробне життя, в існування богів і були впевнені, що жерці зустрічаються з богами, передають їм прохання людей, а боги через жерців оголошують людям свою волю. Слово жерця вважали словом бога. Тому люди несли у храми подарунки, пожертви. До прикладу: "Головному храмові у місті Фівах належало понад 80 тис. рабів.” Щорічно у вигляді податків жерці одержали багато золота, срібла, голів рогатої великої худоби, птиці та ін.

"Жерці звільнялись від усяких робіт на користь царя, від сплати будь-яких податей, від утримання царських гінців і інше.”[30] Жерці нерідко мали великий, визначальний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави.

Їм часто належало вирішальне слово при обрані того чи іншого фараона, якщо у нього не було спадкоємців.

Значну роль відігравали в Єгипті писці, з яких виходили вищі чиновники і міська службова знать. "Жалування чиновники одержували натурою. Крупні чиновники одержували і земельні наділи, що передавались

у спадщину ".[31]

Привілейовану, керівну верхівку суспільства становила також

єгипетська аристократія, яка складалась з потомків родоплемінної знаті, вищих цивільних і військових чинів. Знать володіла величезними багатствами - палацами, землями, рабами, які постійно збільшувались за рахунок завоювань, пожалувань фараонів. Саме з середовища цієї знаті фараони призначали правителів номів - номархів, усю вищу адміністрацію, військових командирів та інших. Єгипетська аристократія мала також великий вплив на вирішення державних питань.

Значний прошарок у суспільстві становили крупні купці, торговці, лихварі та інші підприємці. Серед них були впливові люди, які володіли багатствами, землями, рабами. Навіть фараони не раз у них позичали значні суми грошей, золото та ін.

2.2. Селяни і ремісники.

Селяни і ремісники являлись експлуатованою масою населення, хоча вони були людьми вільними. Сільська територіальна община керувалась особливою общинною радою, яка розглядала акти продажу, розглядала майнові суперечки. В кожній общині був свій староста, який підкорявся номарху. Залежність заможних селян від загальної системи зрошення заважала заможним селянам, порвати з общиною.

Переважна більшість селян володіла дрібними наділами, за користування яких сплачувався податок в царську казну (ренту – податок). Податки платились натурою. Крім сплати податків селяни повинні були відбувати роботи за наказом фараонів і номархів. "Селян крім того, змушували працювати на загальнодержавних роботах – на спорудженні іригаційних систем, палаців, храмів, пірамід, прокладка доріг та ін”.[32]

"Інші селяни, які були прикріплені до землі, що була пожалувана царем

храмам, сановнику або воїну, і повинні були крім плати на користь держави,

віддавати частину врожаю храмам чи певним особам (від 1/5 до 1/6

врожаю)”.[33]

Було багато селян, які розорились, втратили землю. Орендатори – це був суспільний клас, який сильно відрізнявся від рабів. Вони працювали в полі, в майстернях з тяжкими умовами під наглядом наглядачів, які деколи їх били. На відміну від рабів, орендатори частину часу могли приділяти для праці на себе. Вони не могли піти з землі, але їх могли вигнати . "Розвиток продуктивних сил, удосконалення знарядь виробництва, інші обставини та фактори об'єктивного і суб'єктивного характеру зумовили розшарування сільських громад: одні селяни розорялися і біднішали, деякі багатіли, стан інших залишався без змін”.[34]