52 Питання

Основні зміни в державному ладі Великобританії в ХХ-ХХІ ст.: виборчі реформи, реформи парламенту, посилення ролі кабінету міністрів

Говорячи про загальну тенденцію посилення органів виконавчої влади (і перш за все особисто прем'єр-міністра), було б неправильним стверджувати, що палата громад британського парламенту перестала грати скільки-небудь помітну роль у політичному житті країни. Англійський парламент володіє таким засобом впливу, як фінансовий контроль над урядом, вотирование бюджету. Парламентські дебати з приводу політики уряду широко висвітлюються засобами масової інформації і роблять великий вплив на громадську думку країни. У палаті постійно використовується і така форма контролю за діяльністю уряду, як депутатські запити міністрам. Будь-який урядовий законопроект проходить три читання в палаті громад, в процесі яких він ретельно аналізується в комісіях і комітетах палати за участю опозиції. Тільки шляхом схвалення в парламенті найважливіші заходи уряду можуть бути представлені як вираження "волі нації".

Менш помітну роль у реальному здійсненні державної влади грають стародавні британські установи - корона і палата лордів. Однак вони залишаються необхідним елементом державного устрою та їх роль не можна звести до суто декоративною.

Корона як і раніше вважається символом стабільності "старої, доброї Англії" і підтримується як інститут більшістю англійців. При відсутності писаної конституції межі влади короля чітко не визначені і визначаються усталеними політичними звичаями. Хоча за британським монархом формально зберігається право абсолютного вето, розпуску парламенту і призначення прем'єр-міністра, тривала політична практика звела ці прерогативи до "праву давати поради, праву схвалювати і праву застерігати". Фактичне вплив королівського дому на державне життя, тим не менше, залишається значним. Корольова, зокрема, головує на засіданнях Таємної ради і раз на тиждень вислуховує доповідь прем'єр-міністра. Твердження про те, що королева має в своєму розпорядженні найбільш повною інформацією про становище в країні, мають під собою значні підстави. Крім того, королева залишається главою Співдружності, що нараховує близько 50 країн, в основному колишніх колоній Великобританії.

Що стосується палати лордів, то, на думку деяких дослідників, середньовічні принципи її формування (близько 1200 спадкових і жалуваних перів) тільки підвищують в сучасних умовах функціональну роль цієї установи, оскільки воно менш залежно від партійної дисципліни і політичної кон'юнктури.

Однією з довгострокових тенденцій розвитку Великобританії у XX ст. стало зростання державного апарату. Наприкінці першої світової війни і відразу після її закінчення було утворено більше 5 нових міністерств (у тому числі праці, авіації, транспорту і т. д.), а до середини 60-х рр.. загальне число міністерств і центральних відомств перевищило 100. Після того, як наприкінці XIX ст. був створений інститут професійної цивільної служби, бюрократичний апарат став швидко розростатися. Число чиновників цивільної служби в період між 1914 р. і 1923 подвоїлося, а в наступні 50 років збільшилася в залежності від профілю міністерств у 10-20 разів.

Діяльність апарату державного управління Великобританії традиційно відрізняється особливою замкнутістю ("міністерська таємниця") та суворої ієрархічністю в поєднанні з високим професіоналізмом. Підбір кадрів вищої та середньої ланки цивільної служби проводиться спеціальною комісією, що знаходиться у віданні міністра у справах державної служби та не залежить від інших установ. Корпус чиновників стабільний і незмінна, незалежно від приходу до влади різних партій. Чиновники держапарату не повинні займати виборні посади в партійних організаціях, висувати кандидатів до парламенту чи погоджуватися на обрання в палату громад. Парламент здійснює контроль за діяльністю цивільної служби насамперед через надання державних асигнувань.

Деякі нові риси в організації та функціонуванні британського апарату управління після другої світової війни пов'язані головним чином із загостренням національно-расової проблеми.