- •2 Питання
- •3 Питання
- •4 Питання
- •5 Питання
- •6 Питання
- •7 Питання
- •8 Питання
- •9 Питання
- •10 Питання
- •11 Питання
- •12 Питання
- •13 Питання
- •14 Питання
- •15 Питання
- •16 Питання
- •17 Питання
- •18 Питання
- •19 Питання
- •20 Питання
- •21 Питання
- •22 Питання
- •23 Питання
- •24 Питання
- •25 Питання
- •26 Питання
- •27 Питання
- •28 Питання
- •29 Питання
- •30 Питання
- •31 Питання
- •32 Питання
- •33 Питання
- •34 Питання
- •35 Питання
- •36 Питання
- •37 Питання
- •38 Питання
- •39 Питання
- •40 Питання
- •41 Питання
- •42 Питання
- •43 Питання
- •44 Питання
- •45 Питання
- •46 Питання
- •47 Питання
- •48 Питання
- •49 Питання
- •50 Питання
- •51 Питання
- •52 Питання
- •53 Питання
- •54 Питання
- •55 Питання
- •56 Питання
- •57 Питання
- •58 Питання
- •59 Питання
- •60 Питання
- •61 Питання
- •62 Питання
- •63 Питання
- •64 Питання
- •65 Питання
- •66 Питання
- •67 Питання
- •68 Питання
- •69 Питання
- •70 Питання
- •71 Питання
- •72 Питання
- •73 Питання
- •74 Питання
- •75 Питання
- •76 Питання
- •77 Питання
- •78 Питання
- •79 Питання
- •80 Питання
- •81 Питання
- •82 Питання
- •83 Питання
- •84 Питання
60 Питання
Абсолютна монархія в Англії (кінець ХУ – 1640 р.).
становилася, як і в інших країнах Європи, за доби розкладу феодалізму та розвитку буржуазних відносин.
На відміну від класичного французького абсолютизму англійський абсолютизм характеризувався своїми особливостями. По-перше, поряд із сильною королівською владою тут продовжував функціонувати парламент як впливовий чинник політичного життя. По-друге, була відсутня багаточисельна бюрократія і сильна армія. По-третє, існувало розвинуте місцеве самоврядування. Всі ці особливості дають підставу характеризувати англійський абсолютизм як незавершений.
Для формування абсолютизму в Англії існувало чимало перешкод як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Всередині держави намагання англійського короля встановити самовладдя наштовхувалося на становий парламентський контроль, в ході якого королю нагадували про необхідність збереження вольностей для феодалів.
Війна Червоної та Білої троянд (1455-1485 рр.) стала останнім проявом феодальної анархії перед встановленням абсолютизму в Англії. Вона велася з відчайдушною запеклістю і супроводжувалася численними вбивствами та стратами, розправами і репресіями. Обидві династії (Ланкастери та Йорки) виснажилися і зазнали значних втрат. Населення держави було втягнуте в міжусобиці, податкове свавілля "своїх" феодалів, розкрадання державної скарбниці, беззаконня, занепад торгівлі, пограбування та реквізиції. Значна частина феодальної аристократії була знищена, численні феодальні маєтності конфісковані. Водночас збільшилися землеволодіння і зріс вплив нового дворянства, купецтва, які стали опорою абсолютизму Тюдорів.
Саме на правління Тюдорів припадає успішне приборкання непокірних феодалів і зміцнення абсолютної монархії. Король Генріх VII Тюдор заснував спеціальне судове відомство, котре займалося переслідуванням противників абсолютизму - Зоряну палату.
Особливе місце в системі англійського абсолютизму посідала церква. З метою її підпорядкування королівській владі було здійснено реформацію церкви. Для цього було проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічні основи могутності духовенства. В період з 1529 по 1536 рр. англійський парламент прийняв низку законів, які оголосили короля главою церкви. У кінці XVI ст. законодавчим шляхом було встановлено зміст віровчення нової церкви і порядок богослужіння. Результатом усіх цих заходів стало створення англіканської церкви, яка перестала бути залежною від Папи Римського, перетворившись на частину державного апарату. З іншого боку, саме держава всіма силами підтримувала реформовану церкву, переслідуючи як католиків, так і протестантів2.
У догматі нової церкви поєднувалися положення протестантизму про спасіння душі власною вірою і служінням пресвітеру з догматами католицизму про рятівну силу церкви. Церковну ієрархію очолював король. Найвищим церковним органом у державі стала Висока комісія, до складу якої, поряд з єпископами, входили члени Таємної ради та інші високі посадовці. Компетенція комісії була досить широкою: вона розглядала справи про порушення законів щодо верховенства королівської влади у церковних справах; про єдність церковного богослужіння та його одноманітність; про єретиків тощо. Будь-які три члени Комісії за участі єпископа мали право карати осіб, які не відвідували церкву, могли усувати з посад пасторів та ін.
Таким чином, реформована церква, зберігаючи чимало рис католицизму як у структурі, так і у богослужінні, перетворилася на орган ідеологічної підтримки влади короля та утвердження абсолютизму.
