60 Питання

Абсолютна монархія в Англії (кінець ХУ – 1640 р.).

становилася, як і в інших країнах Європи, за доби розкладу феодалізму та розвитку буржуазних відносин.

На відміну від класичного французького абсолютизму англійський абсолютизм характеризувався своїми особливостями. По-перше, поряд із сильною королівською владою тут продовжував функціонувати парламент як впливовий чинник політичного життя. По-друге, була відсутня багаточисельна бюрократія і сильна армія. По-третє, існувало розвинуте місцеве самоврядування. Всі ці особливості дають підставу характеризувати англійський абсолютизм як незавершений.

Для формування абсолютизму в Англії існувало чимало перешкод як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Всередині держави намагання англійського короля встановити самовладдя наштовхувалося на становий парламентський контроль, в ході якого королю нагадували про необхідність збереження вольностей для феодалів.

Війна Червоної та Білої троянд (1455-1485 рр.) стала останнім проявом феодальної анархії перед встановленням абсолютизму в Англії. Вона велася з відчайдушною запеклістю і супроводжувалася численними вбивствами та стратами, розправами і репресіями. Обидві династії (Ланкастери та Йорки) виснажилися і зазнали значних втрат. Населення держави було втягнуте в міжусобиці, податкове свавілля "своїх" феодалів, розкрадання державної скарбниці, беззаконня, занепад торгівлі, пограбування та реквізиції. Значна частина феодальної аристократії була знищена, численні феодальні маєтності конфісковані. Водночас збільшилися землеволодіння і зріс вплив нового дворянства, купецтва, які стали опорою абсолютизму Тюдорів.

Саме на правління Тюдорів припадає успішне приборкання непокірних феодалів і зміцнення абсолютної монархії. Король Генріх VII Тюдор заснував спеціальне судове відомство, котре займалося переслідуванням противників абсолютизму - Зоряну палату.

Особливе місце в системі англійського абсолютизму посідала церква. З метою її підпорядкування королівській владі було здійснено реформацію церкви. Для цього було проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічні основи могутності духовенства. В період з 1529 по 1536 рр. англійський парламент прийняв низку законів, які оголосили короля главою церкви. У кінці XVI ст. законодавчим шляхом було встановлено зміст віровчення нової церкви і порядок богослужіння. Результатом усіх цих заходів стало створення англіканської церкви, яка перестала бути залежною від Папи Римського, перетворившись на частину державного апарату. З іншого боку, саме держава всіма силами підтримувала реформовану церкву, переслідуючи як католиків, так і протестантів2.

У догматі нової церкви поєднувалися положення протестантизму про спасіння душі власною вірою і служінням пресвітеру з догматами католицизму про рятівну силу церкви. Церковну ієрархію очолював король. Найвищим церковним органом у державі стала Висока комісія, до складу якої, поряд з єпископами, входили члени Таємної ради та інші високі посадовці. Компетенція комісії була досить широкою: вона розглядала справи про порушення законів щодо верховенства королівської влади у церковних справах; про єдність церковного богослужіння та його одноманітність; про єретиків тощо. Будь-які три члени Комісії за участі єпископа мали право карати осіб, які не відвідували церкву, могли усувати з посад пасторів та ін.

Таким чином, реформована церква, зберігаючи чимало рис католицизму як у структурі, так і у богослужінні, перетворилася на орган ідеологічної підтримки влади короля та утвердження абсолютизму.