44 Питання

Ранньофеодальна монархія в Англії (У-ХІІІ ст.): суспільний і державний лад.

Виникнення держав в Англії. Здавна територію Британії населяли кельти. З 43 р. н.е. Британія була в складі Римської, але кельти могли зберігати самобутність. У IV ст. римські легіони покинули острів. У V ст. Британія зазнала нашестя англів і саксів. Частина кельтів була перебита, частина переселилася на північ острова, де зберегла незалежність, частина підкорилася германцям і злилася з ними. Незабаром на території Британії виникло 7 англосакських королівств. Основне населення складали керли. Родова знать (ерли) спочатку займала особливе становище, але поступово відтіснена дружинниками, на яких спирався король. За службу дружинники отримували від короля загальні землі разом з селянами. Вони несли на користь землевласників повинності і ставали особисто залежними. Ті селяни, які залишилися вільними, виконували повинності на користь держави. Поступово суспільні відносини замінені феодальними, які до XI ст. стали пануючими. У англосаксонських королівствах утворилася ранньофеодальна монархія.

Адміністративними одиницями стали графства. Поступово народні збори були замінені зборами графств, на яких була присутня світська і духовна аристократія. Збори очолювали шерифи.

У VI-IX стст. важливу роль грала рада знаті. Вона вирішувала важливі питання: прийняття нових законів, розділення землі, питання воєн і миру. Король ухвалював рішення, спираючись на рішення цієї ради. У 827 р. загроза нападу датчан примусила королівства об'єднатися. З Х ст. єдину державу стали називати Англією.

У IX ст. королем став Альфред Великий. Він домовився з датчанами про надання їм східної частини королівства. Влада Альфреда розповсюджувалася тільки на західну її частину. Час його правління відмічався зміцненням державної організації. Важливе значення мав королівський двір. З'являється королівська канцелярія. Активну участь в управлінні державою приймають кравчий, економіст, скарбник, капелан.

Король велику увагу приділяв законодавству, судочинству, армії. Альфред створив сильну державу, з якою в Х ст. злилася датська держава (східна частина), і Англія стала єдиною. У XI ст. датчани знову завойовують Англію, і деякий час правителем був датчанин Батіг Великий, що залишив після себе Закони Батога, в основі яких лежать звичаї англійської держави.

Нормандське завоювання. У 1066 році Англія зазнала захоплення нормандським герцогом Вільгельмом Завойовником. Англосаксонська знать була переважно винищена, а її землеволодіння стали військовим здобутком герцога і його баронів. Всі, хто отримав землю, ставали васалами короля. Серед них були великі барони (селянські землевласники), малі барони (рицарі), що отримали землю за військову службу, осіб, що отримали землю від баронів. Існувало правило «васал мого васала - мій васал». Це сприяло посиленню центральної влади. Барони Англії були вимушені підтримувати королівську владу, щоб тримати в покорі поневолені народи. Земельні володіння нормандської знаті не складали єдиних масивів, вони були розкидані, що перешкоджало утворенню незалежних феодальних об'єднань. Посиленню королівської влади сприяла організація земельного фонду короля, (1/7 всіх орних земель). Васали короля були зобов'язані перед ним не тільки військовою службою, але і грошовими внесками. Щоб не допустити перетворення графств в автономні князівства, король заборонив шерифам мати в своєму округу селянські землеволодіння.

У 1086 році зроблений перепис населення, землі, худоби, знарядь праці, що став називатися Книгою Страшного суду. Вона так названа тому, що було переписано абсолютно все до дрібниць. Цей перепис мав дві мети: отримати відомості, необхідні для збору гельда і інформувати короля про розміри багатств, земель і прибутків. Цей документ дає точну картину соціальної структури. Нормандські завоювання сприяли остаточному завершенню процесу феодалізації. Посилилася королівська влада.

Генріх I удосконалив центральний державний апарат. Королівська курія розділилася на велику раду і постійнодіючий правовий орган - малу курію. Велика рада збиралася три рази в рік. До його компетенції відносилося: давати королеві ради, заслуховувати рішення і акти короля. Мала курія здійснювала вищу судово-адміністративну і фінансову владу. У її склад входив лорд-канцлер, лорд-скарбник, камергер, стюард палацу... Потім Мала курія розпалася на власну королівську курію і рахункову палату, що відала фінансовими справами. Засідання курії очолював король. Велику роль в засіданнях грав лорд-канцлер. Він був державним секретарем і скарбником, який завідував скарбницею. Також існував констебль, що займався військовими справами і юрисдикцією, і маршал. Періодично виникали і зникали посадові особи або установи, наприклад, в ХII ст. існувала Палата «шахівниці», що відала зборами прибутків.

Правління Генріха II (1154-1189) в Англії ознаменувалося зростанням значення королівської влади. Його реформи додали ленній монархії особливий вигляд, відмінний від аналогічних інститутів континентальної Європи. Головним напрямом в реформуванні було зміцнення державної юрисдикції за рахунок обмеження судово-адміністративної влади великих власників. Судова реформа проводилася урядом Генріха II поступово, шляхом вилучення окремих позовів з сеньйориальних судів і передачі їх суду королівської курії.