57 Питання

Джерела права феодальної Франції

ісля розпаду імперії Карла Великого до складу Західно-франкської держави увійшли Аквітанія, Нейстрія, Бретань, Гасконь, Септиманія, Іспанська марка. Династичні суперечки відбувались з приводу Лотарингії. У країні проживали франки, кельти, фламандці, нормани, баски, каталонці. З часом склались дві основні народності: північно-французька та південно-французька (у Провансі). Усе це створювало труднощі для становлення централізованої держави, єдиної правової системи.

Наприкінці ІX – на початку X століття феодальна знать консолідується і проявляє себе як стан, інтереси якого для короля є визначальними. Карл Лисий приписував кожній лю-дині королівства визнавати над собою сеньйора, якого захоче, в особі короля чи його васалів. Під тиском знаті у 877 р. він видав К’єрсейський капітулярій, яким узаконив перетворення бенефіція на феод, визнав право графів передавати свої поса-ди у спадщину. Відтоді король уже не міг забрати надані бе-нефіції, навіть якщо його безпосередній васал відмовлявся перебувати у нього на службі.

Земельні магнати мали свою адміністрацію, суд, могли карбувати монету, вести війни без відома короля. Вони стали суверенами у своїх володіннях. Герцоги, графи часто ухилялись від виконання своїх васальних обов’язків відносно коро-ля, якого вважали “першим серед рівних”.

Адміністративна, податна й судова самостійність знаті, її незалежність від королівських агентів юридично закріплювалась в імунітетних грамотах. Спроби королівської влади подолати сепаратизм, місництво, безладдя в управлінні наштовхнулись на колективний опір знаті.

Общинна земля перейшла у власність феодалів. Новий порядок закріплювався формулою: “Немає землі без сеньйора”. Він остаточно зруйнував попередню общину франків.

Духовні феодали–єпископи та абати – отримували владу від папи римського. Вступ їх на посаду називався інвеститу-рою.

За прикладом короля феодальна знать каролінгської епохи роздаванням бенефіцій примножила кількість своїх прямих васалів.

Роздавання бенефіцій та імунітетних грамот прискорило оформлення феодалізму. Церкви зміцнювали монастирі, феодали будували замки, які захищали їх від нападів повсталих селян.

Васал був зобов’язаний вірно служити своєму сюзерену. При цьому васал міг розраховувати на заступництво з боку свого сеньйора.

У Франції діяло правило: “Васал мого васала – не мій васал”. Це охороняло права магнатів від посягань королівської влади. Для того, щоб примусити непокірного васала виконувати свої обов’язки, сеньйор нерідко йшов на нього війною.

Селяни займали нижчий щабель у суспільній піраміді феодального суспільства. Формально община ще зберігалась, проте була залежна від феодалів. Тривалий час основною формою експлуатації особисто залежних селян (сервів) була барщина, тривалість якої дедалі збільшувалась. Крім того, селяни обкладались грошовим податком (талією) на користь помі-щика. Особисто вільні селяни (вілани) за користування зем-лею платили поміщикові чинш. Гостра нужда змушувала ба-гатьох вільних селян віддавати себе в розпорядження церкви, монастиря. Такі люди називались облатами. Виникли баналі-тети, тобто заповідні права сеньйорів щодо селян. Вони зо-бов’язували останніх молотити хліб на млині сеньйора, пекти хліб лише в його печі та ін.

Становище сервів було трохи краще, ніж рабів. Вони мали невеликі ділянки землі, і феодали не могли безкарно вбивати їх.