47 Питання

Роль і місце протекторату Кромвеля в історії Англійської буржуазної революції. «Знаряддя управління»

Англійська революція 1640-1660 р. була одним з найважливіших подій європейської історії, суперечки про характер якої ніколи не припинялися в історіографії. Можна виділити наступні головні інтерпретації революції: либеральну, марксистську, ревізіоністську й пост-ревізіоністську.

Перша, ліберальна, складалася в ХІХ столітті в працях таких істориків, як Ф. Гізо й Т. Маколей. Вони вважали революцію подією закономірною, і пояснювали її виникнення політичними протиріччями між англійським парламентом і королівською владою, покладаючи відповідальність за їхнє загострення на корону, на династію Стюартів, представник якої Яків VІ Шотландський став в 1603 році одночасно королем Англії під ім'ям Якова ІV. Революція, отже, була справедливою відплатою, боротьбою парламенту й народу за відновлення потоптаних прав, а в ретроспективному плані - кроком на шляху до встановлення в країні конституційно-демократичних порядків. Історик С. Гардинер вважав, що корінне значення мали релігійні протиріччя, і висунув конценпцию Англійської революції як "пуританської". Ліберальне трактування революції переважало в закордонній історіографії аж до 70- х рр. ХХ ст.

Основа марксистської інтерпретації Англійської революції виявляється в працях К. Маркса й Ф. Энгельса. Не заперечуючи політичних протиріч між короною й парламентом, Маркс вважав їх вторинними, а першорядне значення надавав економічним причинам. З погляду істориків-марксистів, революція була викликана довгостроковими передумовами, тим, що протягом багатьох десятиліть в Англії розвивався капіталізм, і пануючі феодальні по суті форми суспільного устрою стали до середини ХVІІ століття гальмом для його розвитку. Отже, революція була буржуазної, тобто була спрямована на заміну феодального ладу капіталістичним. Протидія королівської влади й парламенту відбивало боротьбу між відсталим феодальним дворянством і буржуазією, що виступила в союзі з новим (обуржуазненому) дворянством.

Такий підхід знайшов багатьох послідовників в історіографії ХХ ст. Ряд відомих англійських істориків (Р. Г. Тоуні, К. Хилл і ін.) займали марксистські або близькі до марксизму позиції. Марксистський підхід панував у радянській історіографії й знайшов вираження в працях таких відомих фахівців, як Е. А. Косминський, В. М. Лавровський, М. А. Барг, Г. Р. Левин, Т. А. Павлова й ін.

Ревізіоністська інтерпретація історії Англійської революції склалася в 80- х рр. ХХст. Історики-ревізіоністи думають, що передумови Англійської революції не носили скільки-небудь довгострокового характеру. Вони не вбачають у політику перших королів з династії Стюартов тенденції до свідомого насадження абсолютизму в Англії, хоча й відзначають їхні помилки й недоліки. Причиною загострення політичної ситуації в країні вони вважають прагнення корони затвердити одноманітність у керуванні трьома частинами держави: Англією, Шотландією й Ірландією, розходження між якими вона у великій мері ігнорувала.

Крім того, причини революції треба шукати в аналізі ситуації, що зложилася зі скликанням Довгого парламенту в 1640 році. Чому депутати, що не помишляли про боротьбу з королем, виявилися в 1642 році в стані війни з ним? Відповідь на це питання дають не абстрактні міркування про те, що економічні, політичні й релігійні розбіжності наростали протягом довгих десятиліть, а вивчення особистих і групових інтересів і пристрастей головних гравців на політичній сцені в 1640-1642 р. - указував один із самих видних істориків цього напрямку К. Рассел [8].

У новітній пост-ревізіоністській історіографії відкидається властива ревізіоністському підходу ідея про випадковий характер революції, що витекала із неврівноважених міркувань, позицій і розбіжностей. Ряд істориків підкреслює винність Карла І і його оточення, політика якого сприяла виникненню конфлікту, що особливо виявилося зі спробою введення єдиного молитовника в Шотландії. Очевидно, що відкидаючи ревизионисткий підхід як такий, історики цього напрямку визнають його заслугу в "розтрощенні" марксистської інтерпретації революції, сполучать деякі ідеї традиційної ліберальної історіографії з окремими положеннями, обґрунтованими істориками-ревізіоністами. Прикладом пост-ревізіоністського підходу можуть служити відповідні глави книги сучасного американського історика С. Шами "Історія Британії".