40 Питання

Становлення та правове оформлення міського самоврядування в країнах Західної Європи. Магдебурзьке право та його вплив на правову культуру європейських народів.

Приблизно в той же час, коли виникали перші державні об’єднання на теренах Західної Європи, утворюються феодальні держави у країнах Центральної, Південно-Східної та Східної Європи.

На Балканському півострові на основі об'єднання союзу «Семи слов'янських племен» з протобулгарами вже в VII ст. виникає Перше болгарське царство, а в ІХ–Х століттях тут перемагає феодальний лад.

У VIII-Х століттях з'являються перші сербські князівства, серед яких найбільш відомі Рашка та Зета. У XII ст. сербські землі об'єднуються в єдине князівство, яке в 1217 р. перетворюється на королівство.

Поява держави на польських землях датується скоріше всього Х століттям, підтвердженням чому є князювання Мешка І (960 – 992 рр.). з династії П'ястів. Він об'єднав під своїм керівництвом Мазовію, Помор'я і Сілезію, населені племенами мазовшан, віслян і поморян. За його правління було прийняте і християнство. Згідно легенді, семирічний Мешко осліп і прозрів лише після того, як йому обрили голову. Це було витлумачено як свідчення того, що у його королювання Польща буде осяяна великим світлом. Однак, на перших порах він терпів поразку за поразкою, розважаючись з наложницями замість того, щоб будувати державу. Лише після прийняття християнства та одруження на дочці богемського короля Болеслава (цей шлюб облаштувала римо-католицька церква) справи відразу пішли на краще. Щоправда, уже за правління Мешка папа призначив для Польщі двох архієпископів, заснував 7 єпископств та безліч церков. З цього часу Польща стає однією з найрелігійніших країн світу, де духовенство активно втручається у питання внутрішньої і зовнішньої політики.

Дружина Мешка І не була великою, вона налічувала близько 3 тис. воїнів. Дружинники одержували від короля утримання (зброя, коні, харч, одяг, гроші), але не денні володіння, як це було у Західній Європі. Його наступник Болеслав І Хоробрий (992–1025) включив до складу Польської держави Словаччину, Моравію, Чехію. Болеслав був тестем київського князя Святополка Окаянного (1015–1019), братовбивці, чиє правління проходило у боротьбі з новгородським князем Ярославом, майбутнім Ярославом Мудрим. Надаючи допомогу Святополку, Болеслав зайняв Київ, пізніше поляки аж до 1031 р. скуповували Червенські міста, тобто сучасну Західну Волинь і Галичину. Після усобної боротьби, що розпочалася по смерті Болеслава, на польський трон не без допомоги Ярослава Мудрого зійшов Казимир Одновитель.

41 Питання

Арабський халіфат: суспільний і державний лад.

У своєму розвиткові халіфат прийшов до типової східної феодальної теократичної деспотії з її основними ознаками: переважанням державної власності на землю, державним кріпосним селянином-орендатором, деспотичною теократичною владою халіфів. "Пророк" (потім халіфи) з самого початку виступав як духовний глава (імам), законодавець, воєначальник та суддя. У своїх "відвертостях", розпорядженнях він установлював правила, закони, які для наступних правителів - халіфів та всіх "муслімів" ставали священними догмами. Спадковість влади затвердилася в Халіфаті лише з часом і в боротьбі з родоплемінними традиціями, посяганнями родової аристократії, а також з наївними вимогами виборності халіфа з боку маси рядових арабів. Перші халіфи - Абу-Бекр, Омар та Осман обиралися поплічниками Мухаммеда (мухаджирами та ансарами) зі свого середовища. Принцип виборності халіфа не заперечувався жодною течією ісламу. Хариджити наполягали на виборності халіфа всіма мусульманами, однак політична практика схилялася до аристократизму як у сунітів, так і шиїтів. За Османа халіфатом правив рід Омейядів. Після вбивства Османа, а потім й Алі, який боровся за владу з Муавійєю, останнього було проголошено халіфом знаттю Сирії та Єгипту (661 рік). Отже, перші 60 років Халіфат був теократичною державою з виборним халіфом. Спадковість влади зміцнилася при Аббасидах, але вона постійно порушувалася жорстокою боротьбою між різноманітними течіями ісламу і родоплемінними угрупованнями. Утвердження на троні часто залежало від інтриг двору або примх двірцевої гвардії. У 945 році халіфи в Багдаді поступилися світській владі (султанат) перській династії Буїдів. З цього часу в халіфів залишаються лише духовна влада та релігійний авторитет.

За Аббасидів при халіфі з'явилася посада візиря - його головного радника та помічника. Візир був охоронцем халіфської печатки і міг ставити її на документах без попереднього дозволу халіфа. Візирю підпорядковувалися весь адміністративно-фінансовий апарат, військо, відомство державного контролю - аль-барид, численні відомства-дивани. Посада візиря найчастіше успадковувалася однією родиною. Наприклад, відома могутня династія спадкових візирів Бармекідів. Кожна область (емірат) мала в Багдаді своє територіальне відомство -диван, яке складалося з основного відділу (асл), що відав збиранням податків, та відомства фінансів (зимам). Пізніше територіальні дивани було скасовано, за винятком дивану в справах Вавилонії, яким керував сам візир. Важлива роль належала аль-бариду. Його начальник (сахіб аль-барид) був впливовою вельможею в Багдаді. Він завідував численними поштовими станціями, розкиданими по всій величезній території халіфату, їхні службовці, крім поштових справ, збирали відомості про настрої населення, врожай, діяльність місцевої адміністрації, кількість відкарбованих золотих та срібних монет. Усі ці відомості надходили до сахіб аль-барида. Він одержував також відомості від підлеглих йому шпигунів-вивідувачів, які діяли в халіфаті та за його межами. Сахіб аль-барид щоденно доповідав візирю про стан справ у халіфаті і, крім того, мав безпосередній доступ до халіфа.