31 Питання

Суспільно-політичний розвиток Франкської держави за Каролінгів. Реформи Карла Великого

Майордоми Австралії з дому Шпінідів (нащадки Піпіна Геристальського), ставши правителем об'єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатнішого зі своїх представників - Карла Великого - отримала назву династії Каролінгів.

Син Піпіна Геристальського Карл Мартелл ("Молот"), що правив з 715 по 741 р., успадкувавши від батька звання майордома Австразії, Нейстрії та Бургундії, почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії та Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори - саксів, фризів, алеманів, баварів - і знову обклав їх даниною.

У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію, вторглися в 720 р. у Південну Галлію, погрожуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє припинила подальше просування арабів у Європі. Військова та політична могутність Карла дала йому можливість певний час управляти Франкською державою, навіть не зводячи на трон монархів Меровінзької династії.

За правління Каролінгів у франкському суспільстві відбувався переворот в аграрних відносинах, що сприяв завершенню формування феодального ладу. Суть цього перевороту, що почався ще за Меровінгів, полягала:

o у швидкому зростанні великої земельної власності за рахунок соціального розшарування всередині общини;

o розоренні маси вільних селян-общиників, які, втрачаючи свої алоди, поступово перетворювалися на залежних людей, а потім і на кріпаків.

До початку VIII ст. у франків уже склалися дві ворожі соціальні верстви:

o великі землевласники галл о-римського і германського походження, які володіли своїми землями переважно на правах безумовної приватної власності (алод), а тому були відносно незалежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєю в руках;

o певною мірою залежні селяни, що не мали земельної власності й експлуатувалися власниками землі, на якій вони жили.

Значну частину цих залежних людей становили нащадки гал-ло-римських рабів, колонів, вільновідпущеників, германських рабів і литів. Відмінності між цими категоріями поступово згладжувалися. Але водночас у франкському суспільстві були ще досить численні проміжні групи населення: дрібні та середні алодисти селянського типу, які частково також користувалися працею залежних селян. Іноді поряд з алодом вони тримали землю у вотчині як дрібні держателі феодального типу (дрібні вотчинники), що починали тільки переходити до феодальної системи господарства.

Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, які розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла.

Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі у повну, безумовну власність (алод), які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у