1.2. Основні підходи до класифікації видів соціального туризму

В Україні вчені не прийшли до єдиної класифікації видів соціального туризму. Соціальний туризм, який розглядається в науковій літературі як один з видів туризму разом з пізнавально-екскурсійним, розважальним, оздоровчо-лікувальним, професійним, спортивним, релігійним, на нашу думку, може включати всі ці види туризму.

Дитячо-юнацький туризм, який охоплює туристично-краєзнавчу діяльність серед дітей в освітніх установах, що працюють за основними загальноосвітніми програмами, в установах додаткової освіти, включаючи станції дитячо-юнацького туризму, в організаціях і громадських об’єднаннях, що здійснюють додаткові освітні програми, зокрема факультативну підготовку за фахом «Туризм і краєзнавство». Установи, організації і громадські об'єднання, які реалізовують програму і мають ліцензію на право ведення освітньої діяльності в цій галузі, забезпечуються бюджетним фінансуванням із коштів на освіту та користуються пільгами. Проте дитячо-юнацький туризм може бути не тільки освітнім, а й інших видів.

Самодіяльний (спортивно-оздоровчий) туризм – подорожі з використанням активних способів пересування, здійснювані туристами самостійно, під час який вони виробляють навички поведінки в різних природнокліматичних умовах, при стихійних лихах, що виховують дбайливе ставлення до навколишнього середовища, формують необхідні вміння для ведення природоохоронних робіт, здійснюють свою діяльність через мережу туристичних клубів.

Екологічний і культурно-пізнавальний туризм – туристичні відвідини пам’ятників природи, історії й культури, туристичних територій, природних територій, що охороняються, та об’єктів культурної спадщини відповідно до їх статусу.

Організатори й учасники соціального туризму зобов’язані забезпечувати збереження об'єктів природної та культурної спадщини. Включення об’єктів природної й культурної спадщини, що охороняються, в програми соціального туризму та порядок їх відвідування повинні узгоджуватися з їх власниками або уповноваженими органами управління цими об’єктами. В інших класифікаціях такий туризм називається екскурсійним.

Сімейні подорожі, туризм молоді й ветеранів – це туристичні подорожі сімей з низьким доходом, слабо захищених у соціальному плані молодих людей, а також ветеранів на умовах і з цінами, що діють у соціальному туризмі. Соціальні пільги на такі подорожі, порядок їх надання передбачається в колективних договорах між працівниками і працедавцем, указуються у відривному талоні й відпускному чеку, у членських картах учасників соціального туризму як документальне підтвердження взаємних зобов'язань працівника та працедавця.

Ця класифікація, на наш погляд, є неповною й потребує уточнення, оскільки в міжнародній практиці соціальний туризм сьогодні є не тільки інструментом підтримки малозабезпечених верств населення. Таке трактування значно звужує суть, потенціал, можливості, роль і значення соціального туризму. Можна виділити також соціальний туризм для працівників підприємств і організацій, що одержують пільгові або безкоштовні путівки за ефективну працю. Враховуючи систему банківських туристичних внесків накопичувального характеру, вживаних у ряді розвинутих країн, можна сказати, що соціальний туризм є надбанням усіх людей, а не тільки соціально незахищених громадян. І хоча в Україні соціальний туризм тільки починає відроджуватися, адаптуючись до нових ринкових умов, поки що рано говорити про соціальний туризм для всіх людей, все ж таки в класифікації соціального туризму необхідно врахувати цю світову тенденцію. Таким чином, соціальний туризм є парною категорією з поняттям комерційного туризму, оскільки його також можна класифікувати за різними характеристиками: за цільовими, тимчасовими, територіальними. При розгляді соціального туризму ми вважаємо за необхідне розробку класифікації категорій громадян соціального туризму і їх співвідношення з видом отримуваної ними компенсації, а також класифікацію коштів розміщення системи соціального туризму. Рівень і якість обслуговування в цьому випадку не залежатиме від фінансових можливостей клієнта, оскільки поїхати в один і той самій санаторій з однаковим набором послуг може і малозабезпечена сім’я, і працівник великого підприємства, що твердо стоїть на ногах. Зважаючи на ці обставини, цю класифікацію, на наш погляд, можна доповнити.

Класифікуючи соціальний туризм за цілями, окрім освітнього, самодіяльного, екологічного й культурно-пізнавального, необхідно виділити такі важливі види, як рекреаційний, тобто подорож для відпочинку та лікування. Історично він є одним з основних видів соціального туризму, оскільки і в радянський період, і сьогодні соціальний туризм реалізується через надання путівок на підприємства санаторно-курортного комплексу. Цей вид туризму є найбільш поширеним у всьому світі.

Діловий туризм також є одним з основних видів соціального туризму, ця поїздка в основному повністю дотується підприємством, оскільки безпосередньо пов'язана з виконанням професійних обов’язків.

Важливе місце займає спортивний туризм, що включає не тільки загально оздоровчі функції, а й поїздки для участі в спортивних заходах. Ця тенденція пояснюється розвитком популярності деяких видів спорту та різних змагань, що привертають увагу широкого кола туристів.

В окрему групу слід виділити релігійний туризм, що став останнім часом досить поширеним. Він передбачає подорожі, що мають на меті виконання яких-небудь місій, участі в обрядах, паломництво до святих місць. Туристів доставляють до релігійних святинь, розміщують поблизу них, а також забезпечують екскурсійним обслуговуванням у місцях великого скупчення віруючих. Цей вид туризму останнім часом набуває дедалі більшого поширення.

Можна виділити фермерський і сільський туризм, який, як уже було сказано, набув великого поширення у Франції. Це вид туризму, при якому ферми, спеціально організовують у себе сектор цього виду активного відпочинку для отримання додаткового прибутку від надання послуг розміщення, харчування, залучення до праці на фермі. Тривалість мешкання може коливатися від декількох днів до цілого сезону. Цей вид туризму часто використовують сім'ї з дітьми, а також міська молодь, яка прагне виїхати на природу і спробувати свої сили на сільськогосподарському терені.

Розглядаючи поняття екологічного туризму ширше, ніж подано у вищезазначеній класифікації, можна сказати, що останній виступає як форма виховання у людей дбайливого ставлення до природи, пізнань у цій галузі, є важливим видом соціального туризму як для дітей, так і для дорослого населення, оскільки виконує важливу соціальну функцію: розвиток загальноосвітнього рівня людини, його культурного потенціалу.

Що стосується самодіяльного туризму, то ми в цій класифікації розглядаємо його у вузькому значенні слова як спортивно-оздоровчий або похідний виходячи, з поняття цього виду туризму, поданого в класифікації. Тому самодіяльний туризм виділяється тут як підвид за цілями. Самодіяльний туризм також можна розглядати і в широкому значенні слова, оскільки він може включати всі вище перелічені види туризму.

Класифікуючи соціальний туризм по часовими характеристиками, слід зазначити, що міжсезоння не єдиний час для цього виду відпочинку, хоча в сукупності дійсно становить основну частку. Західна система соціального туризму показує, що він може здійснюватися і в інші сезони: працівники мають право вибрати для зручний будь-який відповідний для них час.

Таким чином, соціальний туризм за сезонністю може поділятися на літній, зимовий відпочинок, міжсезонний і сезонний. За тривалістю він може бути короткостроковим (1 день з ночівлею), середньостроковим (1-4 тижні) і довгостроковим (наприклад, відпочинок на фермі може тривати весь літній сезон).

Соціальний туризм можна класифікувати і за територіальною ознакою. У зв’язку із цим, на наш погляд, слід було б виділити такі види туризму, як приміський, внутрішньо регіональний, внутрішньодержавний і міжнародний. Найпоширенішим є приміський туризм, тобто поїздки городян за місто в період відпусток або у вихідні дні. Існує дуже велика кількість його модифікацій залежно від цілей і тривалості подорожі: виїзди на природу, цільові поїздки за місто – на риболовлю, полювання, по гриби і ягоди, поїздки на дачні ділянки, в приміські будинки відпочинку, санаторії, пансіонати, відвідування культурних, історичних та інших визначних пам’яток, розташованих поблизу міста.

Внутрішньорегіональний туризм включає в себе подорожі в рамках якого-небудь регіону. Внутрішньодержавний туризм характеризується подорожами, обмеженими рамками державних кордонів. Цей вид туризму, який був розвинений у нашій країні в радянський період через її відносну замкнутість, сьогодні менш поширений, хоча, як і раніше, є основою соціального туризму. Міжнародний туризм – це подорожі за національні межі держави. Його питома вага в спектрі соціального туризму поки що незначна, проте має тенденцію до зростання.

Проте в світовій практиці виділяють декілька основних видів пільгових категорій громадян. Пріоритетним тут виступає сім’я, оскільки саме вона містить у собі всі основні пільгові категорії. За цією класифікацією окремою групою є пенсіонери, а також діти (незалежно від матеріального становища їх батьків). В світі дуже розвинений дитячий, шкільний, молодіжний соціальний туризм. Наприклад, у Франції, держава виділяє кошти на дитячі та шкільні поїздки цілими класами в рамках шкільних програм. І в даному випадку діти не поділяються за рівнем доходу їх батьків.

Повністю оплачуються поїздки всіх дітей. Особливо це розвинуто в міжсезонні, коли рівень туристичних потоків знижений, а діти навчаються у школах. Такі загальноосвітні предмети, як біологія, географія діти і школярі вивчають протягом декількох днів на свіжому повітрі й самостійно проводять різні досліди. Цей вид державної соціальної підтримки з одного боку прищеплює інтерес і любов до шкільних предметів, що вивчаються, а з іншого – допомагає виховати здорове покоління.

Проте для всіх членів сім’ї відпустка влітку і взимку є єдиним часом, коли сім'я може зібратися разом у повному складі.

Класифікація засобів розміщення системи соціального туризму є невід'ємною частиною всієї класифікації соціального туризму, оскільки пропозиція є його другою важливою складовою.

Історично соціальний туризм, що характеризується масовістю та стабільністю, в радянський період реалізовувався через санаторно-курортну систему, яка була основною базою його забезпечення. Розвиток цієї системи забезпечував відпочинок населення країни через відповідні соціальні державні інститути: фонди соціального страхування й соціального забезпечення, профспілки, медичні та освітні установи. Всі підприємства санаторно-курортного комплексу були відповідно розподілені між цими соціальними установами, що забезпечують їм повне постійне завантаження. Масові потоки відпочивальників формувалися завдяки фінансовій підтримці держави і профспілок, які відшкодовували громадянам 50-80% вартості путівок.

За роки панування адміністративної системи господарювання склалася сувора в масштабах усього СРСР ієрархічна схема: курорти, а також зони відпочинку й туризму поділялися на ті, що мають різне значення, що офіційно фіксується – союзне, республіканське, обласне та районне (міське). Сьогодні при переході до ринкових відносин ця система, переживаючи період перебудови і зміни форм власності, виявилася «непрацюючою».

З одного боку, вона втратила стабільне державне забезпечення, а з іншого – не знайшла ще нових можливостей, які дозволили б їй адаптуватися до нових умов. У результаті в пропозиції соціального туризму можна виділити три основних частини.

По-перше, з’явився величезний ринок комерційного туризму. По-друге, ще залишився сектор від радянського соціального туризму, який складається з двох частин: державні туристичні підприємства санаторно-курортного комплексу, більшість з яких сьогодні не функціонує й перебуває в занедбаному стані; частина туристичних підприємств санаторно-курортного комплексу, державних підприємств, що перебувають у відомчій власності, організацій, установ.

З вищесказаного випливає, що соціальний туризм радянського періоду з погляду пропозиції практично трансформувався й модернізувався в комерційний туризм.

У цій ситуації, на наш погляд, доцільно звернутися до західного досвіду вишення питання комерціалізації пропозиції соціального туризму. Так, у Франції пропозиція соціального туризму представлена асоціативним туризмом. Національний союз туристичних асоціацій (UNAT) включає дрібні асоціації туристичних підприємств, що функціонують на некомерційній основі й мають свою соціальну філософію. Такі підприємства отримують державні субсидії і, у свою чергу, перераховують державі залишок від доходу. Сюди входять санаторії й пансіонати, будинки відпочинку і турбази, розташовані на території Франції. У світовій практиці такі комерційні туристичні підприємства, як кемпінги, каравани, спортивні табори, 1-3 зіркові готелі, приватний сектор теж можна віднести до індустрії соціального туризму завдяки їх ціновим перевагам при високому рівні якості.

На відміну від класифікації засобів розміщення, тут виділяються додатково такі засоби розміщення, як дитячі санаторії, дитячі табори, здравниці, каравани й намети, які становлять значну питому вагу серед засобів розміщення соціального туризму. Оскільки соціальний туризм реалізовується в основному через санаторно-курортний комплекс, автор опускає деякі види засобів розміщення, що не відповідають цілям нашого дослідження. Наприклад, такі види засобів розміщення, як конгрес-центри, можуть бути присутніми в багатьох з вище перелічених засобах розміщення. Такі засоби розміщення, як мебльовані кімнати, мисливські будиночки (рибальські) є складовою блоку «приватний сектор».

Для виявлення найпоширеніших видів соціального туризму ми узагальнили різні ознаки класифікацій. Таким чином, ми дійшли висновку про те, що найпоширенішим видом соціального туризму є рекреаційний, культурний і екологічний. говорячи про тимчасові характеристики, очевидно, що короткострокові поїздки здійснюються протягом усього року, тоді як середньострокові та довгострокові переважно у відпускний час узимку або влітку. Причому довгострокові поїздки дуже рідкі. Можна зробити висновок, що найбільш поширеним є приміський, внутрішньорегіональний і внутрішньодержавний соціальний туризм. Міжнародний же туризм найбільш характерний для таких видів, як освітній і культурно-пізнавальний. Проте такі види, як діловий, спортивний і релігійний, також можуть мати міжнародний характер.

Найбільш популярними засобами розміщення майже для всіх соціальних категорій громадян є санаторії, пансіонати й будинки відпочинку, оскільки вони не спеціалізуються на конкретних видах туризму, а мають різнобічну спрямованість.

Співвідношення видів туризму за цілями із засобами розміщення можна прослідкувати в табл. 1.1.

Виходячи з даних табл. 1.2, можна зробити висновок що для таких видів соціального туризму, як освітній, екологічний, культурно-пізнавальний, рекреаційний і спортивний, засоби розміщення не мають великого значення. Такі види, як діловий, релігійний, самодіяльний, фермерський і сільський, більше залежать від засобів розміщення.

Таблиця 1.1

Співвідношення видів туризму за цілями із засобами розміщення

Види соціального туризму за цілями	Види соціального туризму за засобами розміщення
	Дитячі санаторії	Санаторії для дорослих	Пансіонати	Будинки відпочинку	Турбази	Дитячі табори	Кемпінги, приватний сектор	Готелі, мотелі	Профілакторії
Освітній	+	+	+	+	+	+	+	+	+
Самодіяльний	-	-	-	-	-	-	+	-	-
Екологічний	+	+	+	+	+	+	+	+	-
Культурно-пізнавальний	+	+	+	+	+	+	-	+	+
Рекреаційний	+	+	+	+	+	+	-	+	-
Діловий	-	-	+	+	+	-	-	+	+
Спортивний	+	-	+	+	+	+	+	-	+
Релігійний	-	-	+	+	+	-	+	+	-
Сільський	+	+	+	+	+	+	-	+	+

«+» – можливість реалізації цього виду туризму відповідно до засобів розміщення;

«-» – в основному цей вид туризму не реалізується в цьому засобі розміщення.