78. Функції витрат виробництва за різних типів технологій.

Витрати, які фірма здійснює при виробництві заданого обсягу продукції, пов'язані з можливістю зміни обсягу всіх ресурсів, що використовуються. Одна частина таких ресурсів, а саме більша частина видів живої праці, сировини, палива, енергії тощо, може бути змінена відносно швидко і легко. Інші ресурси вимагають значно більшого часу для їх зміни. Так, потужність обробного підприємства, тобто його площі, кількість машин і обладнання може бути змінена впродовж тривалого терміну. Саме за цими критеріями розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий.

Короткостроковий період - це період часу, коли потужності фірми залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини, палива, енергії. Тому у короткостроковому періоді одні види ресурсів змінні, а інші - фіксовані.

Довгостроковий період - це період часу, достатньо тривалий для того, щоб змінити кількість всіх зайнятих ресурсів, в тому числі і виробничі потужності.

Відповідно, визначення періодів діяльності фірми у короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють на змінні та постійні.

Змінними витратами (VС — variable cost) називають витрати, величина яких залежить від зміни обсягу виробництва (це витрати на сировину, допоміжні матеріали, комплектуючі вироби, паливо, електроенергію, транспортні послуги, зарплата більшості працюючих). Тут існує залежність: чим більше продукції випускається, тим більший обсяг даних витрат.

Динаміка змінних витрат нерівномірна: із збільшенням виробництва вони спочатку швидко зростають, потім виникає фактор економії на масовому виробництві (ефект масштабу виробництва)

Постійними витратами (FС - fixed cost) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва (витрати на утримання заводських будівель, машин і обладнання, страхові внески і рентні платежі, оплата праці управлінців).

Сума постійних (FС) і змінних (VС) витрат виробництва — це валові (сукупні) витрати виробництва (ТС - total cost), як сума грошових витрат на виробництво певного обсягу продукції.

Граничні витрати - це приріст витрат у результаті виробництва кожної додаткової одиниці продукції. Якщо приріст витрат позначити ТС1-TC2, а виробництво однієї додаткової одиниці продукції - Q1-Q2, то граничні витрати (МС - marginal cost) визначається за формулою: (TC1-TC2)/(Q1-Q2).

Зазвичай розглядають двофакторну модель виробництва, де припускається використання тільки двох видів ресурсів:праці та капіталу. Функція витрат виробництва в даному випадку має вигляд:

TC=P_L*Q_L+P_K*Q_K.

При капіталомісткій технології виробництві - Q_K>Q_L, при ресурсомісткій - Q_K<Q_L.

78. Функції суспільного добробуту. Критерії оцінки добробуту.

Функція суспільного добробуту – це функція добробуту кожного окремого індивіда. w = w(U_i), w-добробут.

Функції добробуту:

1) Утілітаристична (класична). w = ∑U_i ,суспільний добробут є сумою добробутів окремих індивідів (кардиналістський вибір корисності).

2) Індивідуалістична. w = w[U_i(x_i)] , взаємозв’язок між окремими корисностями індивідів може бути будь-яким.

3) Максимаксна. w = max(U_i) , максимізується добробут людей, які мають найвищий добробут.

Ма – оптимум. Не можна застосувати критерій Парето.

4) Максимінна. w = mіn(U_i) , суспільний добробут зростає при зростанні добробуту найменш забезпечених індивідів.

Мі – оптимум.

5) Егалітеристична. w = U₁= U₂=…, корисність всіх індивідів зростає.

Можна покращити добробут обох індивідів.

6) Функція добробуту Нозіка (процедурна концепція добробуту).

Можна збільшувати добробут обох індивідів.

7) Паретіанська. Добробут індивіда може бути покращений за перерозподілу ресурсів, щоб не погіршити стани інших.

Р - паретіанський оптимум. Індивіди дбають один про одного тому, що є зовн ефекти у споживанні. Добробут 1 зростає при зменшенні добробуту 2. Перший індивід припускає, що добробут 2-го може зменшитись, але до певної межі (т.А). Так само і для 2-го.

Для оцінки ефективності в розподілі благ використовується, так званий, критерій Парето-ефективності. Вважається, що на ринку досягнуто ефективного (оптимального за Парето) розподілу благ, якщо неможливо через перерозподіл покращити чиєсь становище без погіршення становища хоча б одного з інших учасників.

Поряд з критерієм Парето-ефективності існує ще ціла низка так званих, компенсаційних критеріїв. Парето компенсаційний критерій; критерій Калдора-Хікса, критерій Скітовського та критерій Самуельсона. Наявність цілої низки компенсаційних критеріїв пов’язана з тим, що звичайний Парето критерій дозволяє оцінити суспільний добробут лише з чисто економічного боку, з точки зору суспільства як сукупності ринкових суб’єктів, тоді як суспільний добробут залежить не тільки від величини сукупного багатства членів суспільства, а й від розподілу його між ними. Шляхом перерозподілу між індивідами можна досягати більш високого рівня суспільного добробуту, ніж це було б, якби суспільство приймало рішення лише згідно з критерієм Парето.