61. Пропозиція та фактори, що її визначають. Функція пропозиції

Пропозиція – це к-ть товарів, яка перебуває на ринку або може бути доставлена на ринок; визначається виробництвом. Розрізняють індивід. S, або S окремої фірми, та ринковy S, яка склад. з суми обсягів індивід. S. На рішення фірм щодо S в першу чергу впливає ціна. Конкретна кількість товару, яку продавці бажають та можуть продати на ринку за деякий період часу за певного значення ціни називається обсягом S. З-н S твердить: обсяг S зростає з підвищенням ціни і скорочується зі зниженням ціни. Математичним виразом закону пропонування є функція пропонування: Q_S=f(P). Графічним відображенням функції пропонування є крива S.

Зміни ціни спричиняють зміни в обсязі S ,що графічно відповідає руху між точками на даній кривій S. Нецінові детермінанти спричиняють зміни у S, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої S праворуч-вниз, якщо S зростає, і ліворуч-вгору, якщо пропонування скорочується До нецінових детермінант S належать: ціни ресурсів; технології виробництва; к-ть продавців на ринку; податки; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін. З врахуванням нецінових детермінант функція S може бути представлена формулою: QS = f(P, NS), де NS – нецінові детермінанти S.

62 Процес інвестування в мікроекономічному аналізі.

Зростання запасу фізичного капіталу відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції — це процес створення нового капіталу, який вимагає витрат фінансових ресурсів. Сучасна велика фірма має три джерела фінансування довгострокових інвестиційних проектів:

• власні грошові ресурси (нерозподілений прибуток); !

• залучені (випуск акцій);

• позичені (облігації, банківський кредит).

Ціною позичкових коштів на ринку фінансового капіталу виступає про­цент — сума грошей, яку повинен сплатити позичальник за можливість тимчасового використання чужих грошей. Для зручності оперують поняттям ставки або норми проценту, тобто не абсолютною величиною плати за кре­дит, а відносною. Вигідність позики або купівлі цінних паперів зручніше по­рівнювати, коли їх ціна виражена у процентах від суми покупки. Як правило, обчислюють річну ставку проценту - відношення величини суми сплаченого позичкового проценту (R) до величини позиченої суми (К) :

i = (R/K)*100,

де i - номінальна процентна ставка.

Процентна ставка для інвестора виступає як альтернативна вартість інвестицій. А для власника позичкових коштів процент - це прибуток, який він одержує від свого капіталу. Як і будь-яка рівноважна ціна, ринкова вели­чина ставки проценту визначається в результаті взаємодії попиту на гроші і пропонування грошей.

Оскільки в усіх країнах існує інфляція, то розрізняють номінальну і реа­льну ставки проценту.

Номінальна ставка - та, що оголошується банками з врахуванням темпів інфляції, реальна - за відрахуванням очікуваного темпу інфляції. Якщо позначимо номінальну ставку і, реальну - r, а очікуваний темп ін­фляції - n, то залежність між цими змінними може бути виражена таким чи­ном:

r = і-n

Р-ння дістало назву рівняння Фішера. Воно показує основні дві причини, які впли­вають на зміну номінальної ставки проценту: зміна реальної ставки та зміна темпу інфляції.

Диференціація ставок проценту спричиняється рядом факторів, таких як: ризик, термін позики, її розмір, оподаткування, ступінь монополізації грошого - кредитного ринку. Так, наприклад, чим більша вірогідність того, що бо­ржник не поверне позику вчасно, тим більший процент буде вимагати креди­тор. Це відноситься як до ризикованих інновацій, так і до малих підприємств. Високим процентом кредитор компенсує ризик втрати грошей.

За інших рівних умов довгострокові позики дають під вищий процент, ніж короткострокові, тому що кредитор може понести фінансові втрати че­рез те, що протягом тривалого періоду не має можливості альтернативного використання своїх грошей.